9 травня 2024 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду (далі – АП ВАКС) розглянула апеляційну скаргу, яка була подана стороною захисту у справі №991/3181/24.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Суть проблеми
Ухвалою слідчого судді ВАКС від 22 квітня 2024 року було залишено без задоволення скаргу захисника у справі на повідомлення про підозру особі (далі – Особа_Х) у кримінальному провадженні № 52019000000000053 від 21.01.2019.
23 квітня 2024 року захисник звернувся до АП ВАКС з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді ВАКС від 22.04.2024 та постановити нову ухвалу, якою скасувати здійснене щодо Особа_Х повідомлення про підозру від 26.09.2023 у кримінальному провадженні № 52019000000000053 від 21.09.2019, з урахуванням повідомлення про нову підозру та зміну раніше повідомленої підозри Особа_Х від 18.03.2024.
7 травня 2024 року від захисника надійшли доповнення до апеляційної скарги. Так, апеляційна скарга та доповнення до неї були обґрунтовані тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків слідчого судді, викладеним в ухвалі, фактичним обставинам кримінального провадження, а також істотним порушенням кримінального процесуального закону, тому підлягає скасуванню з огляду на те, що:
1) у визначений законом спосіб про підозру Особа_Х не був повідомлений, статусу підозрюваного не набув, а також є таким, що про виклик у законному порядку не повідомлявся;
2) повідомлення про підозру Особа_Х з урахуванням повідомлення про нову підозру та зміну раніше повідомленої підозри від 18.03.2024 є незаконним, оскільки здійснене з грубим порушенням положень ст. 62 Конституції України, порушенням вимог ст. 278 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
3) орган досудового розслідування навіть не намагався вручити повідомлення про підозру за адресою особи;
4) органу досудового розслідування ще 07.08.2023 було відомо про те, що Особа_Х перебуває за межами України;
5) згідно з довідкою Генерального консульства України в Німеччині Особа_Х перебуває на тимчасовому консульському обліку з 12.09.2023 по 12.09.2024;
6) чинне законодавство України не покладає обов’язку на громадянина України після постановки на консульський облік повідомляти про це якийсь невиключний перелік державних установ України, у тому числі САП та НАБУ;
7) органом досудового розслідування з 07.08.2023 не було вжито жодних заходів щодо встановлення місця проживання Особа_Х за межами України, що було зроблено вже під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу Особа_Х;
8) твердження органу досудового розслідування про те, що на час складення повідомлення про підозру Особа_Х, тобто станом на 26.09.2023, місцезнаходження останнього було невідоме, а орган досудового розслідування не був обізнаний про те, що останній перебуває за межами України, не відповідає дійсності;
9) стороною захисту надані документи, з яких вбачається, що орган досудового розслідування, станом на 26.09.2023, був обізнаний про те, що Особа_Х у встановленому законодавством України порядку змінив своє місце проживання та зареєструвався за певною адресою у Федеративній Республіці Німеччина, за якою могло бути скеровано письмове повідомлення про підозру;
10) орган досудового розслідування був обізнаний, що Особа_Х проживає за кордоном, проте в порушення вимог КПК України не здійснював його виклик та не направляв повідомлення про підозру у спосіб визначений ч. 7 ст. 135 та ч. 1 ст. 566 КПК України шляхом використання інструментів міжнародного співробітництва;
11) слідчий суддя через неповноту судового розгляду об’єктивно не з’ясував обставини справи, неправильно оцінив докази, а тому і дійшов хибних висновків про дотримання органом досудового розслідування передбачених ст. 278 КПК України вимог щодо вручення Особа_Х повідомлення про підозру.
Один із представників сторони захисту – Семен Ханін, адвокат, керуючий партнер ЮК «АМБЕР», к.е.н. – перед судовим засіданням розповів, що найголовнішим моментом у справі є те, що сторона обвинувачення стверджувала, що особа була на території України на день складення та намагання повідомлення про підозру.
«Якщо казати інакше, сторона обвинувачення не мала відомостей, що наш клієнт виїхав за кордон. Суд погодився з цією версією подій, зазначивши в попередніх ухвалах, що сторона захисту не довела, що стороні обвинувачення було відомо, що особа виїхала за кордон. Завдяки нашій праці змогли довести, що ще за 50 днів до того, як особі намагалися скласти та повідомити про підозру, сторона обвинувачення мала відомості, що особа виїхала за кордон. У суді першої інстанції відбуваються дивовижні речі: сторона обвинувачення, намагаючись хоч якось пояснити свої дії, спочатку каже, що ці відомості мала не сторона обвинувачення, а певні детективи. Далі сторона обвинувачення каже, що мала, але «Ми це з’ясовували у зв’язку з іншими обставинами». Та хіба можна щось знати у зв’язку з «певними обставинами»? Ти знаєш, що особа виїхала чи не знаєш», – розповів адвокат.
За його словами, сторона обвинувачення наприкінці мала наступну позицію: була в курсі, що особа виїхала за кордон, але вважала, що вона повернулася (водночас, зазначив адвокат, це не перевіряючи), оскільки раніше особа виїжджала за кордон на дуже короткі терміни.
Семен Ханін розповів, що слідчий суддя послухав обидві сторони – обвинувачення та захисту – та висловив свою версію подій: сторона обвинувачення на 100% знала, що особа виїхала за кордон, однак сторона захисту не довела, що стороні обвинувачення було відомо, куди саме виїхала особа.
«Справа в тому, шо навіть сторона обвинувачення на попередніх засіданнях казала: «Ми з’ясували, що особа виїхала за кордон уже після спроб намагання повідомлення про підозру, направили запит до МЗС, а у МЗС нам сказали, що особа стоїть на консульському обліку за кордоном за певною адресою». Тобто не мала жодних перешкод з’ясувати цю обставину», – сказав він.
Інші моменти у справі, розповів керуючий партнер ЮК «АМБЕР», стосувалися так званої «генеральної угоди», яку сторона обвинувачення забула як найголовніший доказ покласти у матеріали справи, а також роздруківки по банківських рахунках, яку, на думку адвоката, «спотворила» саме сторона обвинувачення.
«Ми доводимо це в суді, але він ігнорує цю обставину, а сторона обвинувачення зазначає, що це не спотворення, а намагання звернути увагу суду на ключові, на погляд сторони обвинувачення, елементи цієї роздруківки. А що водночас із цієї роздруківки зникають докази захисту – це ні суд, ні сторону обвинувачення зовсім не бентежить… Ми бачимо, що, по-перше, впродовж цього процесу є системне намагання ввести в оману, перетворити на циркову виставу судове засідання з боку сторони обвинувачення. По-друге, суд ігнорує всі аргументи сторони захисту, намагаючись, можливо, «витягнути з болота» сторону обвинувачення, покриваючи очевидну фальсифікацію, спотворення доказів», – сказав Семен Ханін.
Розгляд скарги
Як зазначалося вище, 09.05.2024 Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду розглядала апеляційну скаргу, яка була подана стороною захисту, а саме юристами ЮК «АМБЕР» Семеном Ханіним, Мурадом Абакаровим та Людмилою Козятник.
Сторона захисту розповіла, що підозра особі не була вручена, хоча й надсилалася не лише родичам особи, а й на корпоративну електронну пошту, якою давно не користувалися та у месенджер (особа не користувався номером, який був під нього підв’язаний). Крім цього, адвокати вказали, що їхній клієнт не лише отримав статус тимчасово переміщеної особи, а й виїхав за кордон і став на консульський облік у Німеччині.
У своєму виступі пан Абакаров вказав, що сторона обвинувачення впродовж процесу змінювала свою позицію: спочатку мова йшла про те, що їй було невідомо про те, що особа виїжджала за кордон, а потім відомо, однак сторона обвинувачення не знала про те, що особа стала на консульський облік.
Своєю чергою Семен Ханін наголосив, що даний розгляд справи важливий, зокрема, й тому, що матиме наслідки для подальших процесів. Він також зазначив, що хоча сторона обвинувачення стверджувала спочатку, що їй не було відомо, що особа виїхала за кордон, раніше проводилася перевірка по системі «Аркан», за якою стороні обвинувачення (ще за 50 днів до того, як особі намагалися скласти та повідомити про підозру) було відомо, що особа виїхала за кордон.
Прокурор САП Вадим Сидоренко на засіданні висловився коротко, вказавши, що «пожертвує свій час», щоб адвокати висловилися довше. Зокрема, він висловив упевненість у правоті сторони обвинувачення, заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін.
Окремий момент відбувся на початку засідання, коли сторона захисту намагалася отримати дозвіл на трансляцію самого засідання, однак судді та прокурор виступили проти цього.
Ухвала суду
У результаті Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду відхилила скаргу сторони захисту, а згодом з’явився повний текст ухвали АП ВАКС у справі (в якому всі доводи та аргументи сторони захисту відсутні).
Колегія суддів погодилася із висновком слідчого судді про те, що органом досудового розслідування було дотримано порядок вручення повідомлення про підозру Особа_Х.
Судді вказали, що згідно з інформаційною довідкою від 12.09.2023 Особа_Х перебуває на тимчасовому консульському обліку в Німеччині.
«Водночас у матеріалах провадження відсутні відомості про те, що станом на момент повідомлення про підозру Особа_Х у встановленому законодавством України порядку змінив зареєстроване місце проживання та постійно проживає за кордоном. У зв’язку з тим, що станом на день складання повідомлення про підозру Особа_Х (26.09.2023), він не змінив своє зареєстроване місце проживання у встановленому законом порядку але фактично був відсутній за ним, повідомлення про підозру йому було вручено у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (том 1 а.с. 224-231)», – йдеться в ухвалі.
Серед іншого, суд вказав, що з системного аналізу положень ч. 1 ст. 42 та ст. 135 КПК України, можна зробити висновок, що дотримання прав особи при врученні їй складеного щодо неї повідомлення про підозру, у разі тимчасової відсутності такої особи за місцем її проживання, полягає не у фактичному врученні такого повідомлення (процесуального документа), а у вжитті органом досудового розслідування усіх можливих заходів для того, щоб така особа могла дізнатися про факт складання такого повідомлення про підозру щодо неї та суть викладених у ньому обставин з усіх доступних для неї джерел.
На думку суддів, вказане дає підстави для висновку, що орган досудового розслідування вжив усіх можливих заходів для вручення Особа_Х повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
«КПК України не містить положень, якими були б визначені підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею такого повідомлення, проте закріплює: що підозра має ґрунтуватися на допустимих доказах; обов’язок захисника забезпечувати з’ясування обставин, які спростовують підозру; строк, після спливу якого дозволяється оскаржувати повідомлення про підозру (два місяці); функцію слідчого судді та вимоги щодо оцінки ним доказів у тому числі при розгляді скарги про скасування повідомлення про підозру. Відповідно до ч. 3 ст. 17 КПК України, підозра не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом», – вказали судді.
У результаті ухвалу слідчого судді ВАКС від 22 квітня 2024 року, якою залишено без задоволення скаргу захисника Абакарова М.М. на повідомлення про підозру Особа_Х у кримінальному провадженні № 52019000000000053 від 21.01.2019, суд постановив залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.