Другий сенат Конституційного Суду України 22 червня ухвалив Рішення № 6-р(ІІ)/2022 у справі за конституційною скаргою Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України“ щодо відповідності Конституції України припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс). Суддя-доповідач у цій справі – Сергій Головатий.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Про це повідомляє відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу.
Формула оспорюваного припису Кодексу така: „якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу“.
Акціонерне товариство „Державний ощадний банк України“ (далі – Банк) зазначило, що воно як на момент укладення кредитного договору, так і під час його виконання мало правомірні очікування на отримання процентів за користування грошовими коштами до дня повернення кредиту і такі правомірні очікування не залежали від добросовісності поведінки позичальника (вчасного чи невчасного повернення кредиту).
На думку Банку, припис першого речення частини першої статті 1050 Кодексу обмежує отримання Банком нарахованих процентів за користування кредитом моментом настання терміну повернення кредиту, а не зарахуванням грошової суми, що її було позичено, на банківський рахунок кредитора. Банк вважає, що внаслідок цього його було протиправно позбавлено права власності, набутого відповідно до закону (стаття 41 Конституції України), обмежено його право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).
Конституційний Суд України зазначив, що в приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна. Відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд.
Дослідивши практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття „майном“ у розумінні припису статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, керуючись принципом pacta sunt servanda (договорів слід додержувати), враховуючи приписи частини першої статті 190, абзацу другого частини першої статті 1048 Кодексу, усталену судову практику національних судів щодо правомірності стягнення процентів за користування кредитом, що їх нараховано за прострочений період, яка не зазнавала змін протягом 2011–2017 років, Конституційний Суд України дійшов висновку, що як на момент укладення кредитного договору, так і протягом строку кредитування Банк мав правомірні очікування на отримання процентів за користування грошовими коштами до дня повернення кредиту, а відтак право вимоги Банку щодо сплати йому таких процентів є майном та відповідно об’єктом права власності, захист якого гарантує стаття 41 Конституції України.
Здійснивши аналіз сфер застосування приписів статей 625 та 1050 Кодексу та статті 1048 Кодексу, Конституційний Суд України зазначив, що приписи статей 625 та 1050 Кодексу унормовують питання відповідальності за порушення грошового зобов’язання позичальником, тоді як приписи статті 1048 Кодексу визначають загальні умови нарахування, сплати процентів за користування грошовими коштами як істотні умови договору позики, кредитного договору.
Конституційний Суд України зауважив, що приписи частини другої статті 625, першого речення частини першої статті 1050 Кодексу та частини першої статті 1048 Кодексу регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов’язань за договором у натурі.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що застосування припису першого речення частини першої статті 1050 Кодексу як такого, що його скеровано на надання кредитодавцеві права на отримання трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат як заходів цивільної відповідальності за неналежне виконання позичальником грошових зобов’язань, не може впливати на право кредитодавця на отримання процентів як плати за користування кредитом, тобто на право вимагати від боржника виконання зобов’язань за кредитним договором у натурі.
У підсумку Рішенням установлено, що в аспекті порушених у конституційній скарзі питань припис першого речення частини першої статті 1050 Кодексу не обмежує права Банку на отримання процентів як плати за користування кредитом, не спричиняє негативних наслідків для права Банку на ведення підприємницької діяльності, а тому є таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).