15 травня 2026 року Комітет АПУ з конкурсного права спільно з Відділенням АПУ у Львівській області провели захід: «Конкурсне право 2026: практика, зміни, відповідальність». Його ініціатором виступила Рада арбітражних керуючих м. Києва.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Захід відкрили вітальними словами голова Комітету АПУ з конкурсного права, керуючий партнер Ario Law Firm Олексій Воронько, голова Ради арбітражних керуючих Києва Артур Мегеря та начальник Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ігор Титла. Спікери наголосили, що саме в живому діалозі між регулятором, судовою гілкою влади та практиками народжується правильне тлумачення норм.
Практичні питання
Модераторка першої сесії, заступниця голови Комітету АПУ з конкурсного права, заступниця голови ради АК Києва, керуюча партнерка Юридичної компанії «NOBILI» Наталія Тищенко згадала часи першого профільного закону про відновлення платоспроможності боржників, який за обсягом містив заледве до сотні сторінок, а самі процедури були переважно формальними та лінійними. Сьогодні ж, за її словами, правники мають справу з комплексним Кодексом із процедур банкрутства, норми якого постійно трансформуються та вдосконалюються, зокрема під впливом євроінтеграційного шляху України та необхідності імплементації європейських директив щодо превентивної реструктуризації.
Спікерка наголосила, що паралельно з ускладненням законодавчого масиву докорінно змінилися вимоги до особи фахівця та його роль у процесі: «Ми остаточно перестали бути просто сухою процесуальною фігурою, яка виконує технічні приписи суду. Сучасний арбітражний керуючий — це багатофункціональний кризовий менеджер, аналітик, тонкий психолог, публічний комунікатор та медіатор, здатний гасити конфлікти між кредиторами та боржником. Водночас ми є повністю публічними особами, через що постійно перебуваємо під шаленим репутаційним, дисциплінарним та процесуальним тиском з усіх боків».
Арбітражна керуюча Діана Козловська присвятила свою доповідь фінансовій незахищеності професії боржників та штучним бар'єрам у виплаті винагороди. Вона виділила декілька ключових «больових точок»:
1. Штучні ліміти та дискримінація порівняно з іншими професіями. Арбітражний керуючий, як адвокат чи нотаріус, за законом здійснює незалежну професійну діяльність, але його дохід жорстко обмежений рамками Кодексу на рівні 3 мінімальних заробітних плат на місяць. За її словами, обсяг роботи є гігантським: приймаючи підприємство-банкрут, керуючий одночасно виконує функції директора, головного бухгалтера, кадровика, аудитора та юриста.
Для порівняння спікерка навела ринкові реалії: адвокат за написання лише одного складного позову може отримати від 30 до 60 тисяч гривень, тоді як арбітражний керуючий за місяць може підготувати та подати три аналогічні позови про скасування сумнівних правочинів, але його місячна винагорода за все разом усе одно упреться в ліміт, який до того ж вкрай важко реально отримати.
2. Конституційні гарантії та неможливість закрити справу «в нуль». Діана Козловська закликала спільноту активно спиратися на постанову Верховного Суду від 30 січня 2024 року (у справі № 927/149/22). Суд чітко констатував, що право на оплату праці закріплене в Конституції, тому арбітражний керуючий не може і не повинен працювати безоплатно. Якщо в боржника взагалі немає майна, фінансування витрат та винагороди автоматично стає обов'язком кредиторів, а без підсумкового затвердження звіту про виплати керуючому суд не має права завершити процедуру банкрутства.
3. Пастка зацікавлених кредиторів. Спікерка детально розібрала складну практичну ситуацію: що робити суду, коли абсолютно всі кредитори у справі визнані судом пов'язаними або зацікавленими особами щодо боржника? За законом такі особи позбавлені права голосувати в комітеті кредиторів. Відповідно легітимного органу, який мав би затвердити звіт про витрати керуючого, просто немає. На думку Діани Козловської, в таких випадках суд має відходити від формалізму, брати на себе повну дискрецію і затверджувати виплати самостійно.
4. Субсидіарна відповідальність та інфляційні втрати. Керуюча звернула увагу на несправедливість: коли фахівець проробляє титанічну роботу, доводить у суді вину бенефіціарів і стягує з них мільйони за субсидіарною відповідальністю, ці гроші йдуть виключно на покриття боргів перед кредиторами. Сам керуючий не отримує жодного додаткового відсотка (bonuses) за цей успіх. Крім цього, оскільки процедури банкрутства через суди часто затягуються на роки, а гроші знецінюються, вона запропонувала надати арбітражним керуючим законне право нараховувати інфляційні втрати та 3% річних на суму затриманої кредиторами винагороди.
Погляд із боку судової гілки влади представив суддя Західного апеляційного господарського суду Роман Міліціанов. Він погодився, що арбітражний керуючий є абсолютно центральною, незамінною фігурою у процесі, яка має поєднувати в собі глибокі знання економіста, юриста та дипломата.
Водночас суддя озвучив кілька принципових практичних тез:
1. Оплата виключно за фактично виконану роботу. Спікер зазначив, що суди мають відходити від практики нарахування винагороди «просто за тривалість перебування у процедурі». На його думку, повинен діяти жорсткий ринковий принцип: є реальні, зафіксовані у звітах дії керуючого в конкретному місяці (не має значення — одна масштабна дія чи десять дрібних) — є право на винагороду; якщо за місяць не зроблено абсолютно нічого — виплата не нараховується.
Проте він наголосив, що право на винагороду є повноцінним грошовим зобов'язанням, і якщо кредитори безпідставно відмовляються його погоджувати, цей спір зобов'язаний вирішувати суд своєю ухвалою.
2. Недооцінений принцип пропорційності. Суддя зауважив, що в українській практиці банкрутства судді та адвокати майже не застосовують принцип пропорційності. Бувають випадки, коли через роки процедури та величезний обсяг виконаної роботи арбітражний керуючий через накопичені борги з винагороди фактично перетворюється на найбільшого кредитора у справі. У таких випадках суди повинні гнучко застосовувати цей принцип для збалансування інтересів.
3. Критерії оцінки фахівця судом. Роман Міліціанов дав практичну пораду: суддя формує своє ставлення до арбітражного керуючого виключно на основі якості його щоденної роботи. Це проявляється в бездоганній професійній поведінці в судових засіданнях, чіткості, грамотності та максимальній юридичній обґрунтованості кожного процесуального документа та звіту про витрати.
4. Жорстке «ні» автоматизму при відстороненні. Аналізуючи судову практику за останні три роки, суддя зазначив, що питання відсторонення керуючих розглядалося апеляцією 34 рази, і у 2/3 випадків суд захистив арбітражних керуючих від «безпідставних нападок» кредиторів. Він критично висловився про практику судів першої інстанції, які автоматично відсторонюють керуючого лише тому, що за це проголосував комітет кредиторів (бо в них вистачило для цього голосів): «Суд — це не пасивний реєстратор чи калькулятор голосів кредиторів. Суддя зобов'язаний глибоко дослідити реальну наявність грубих порушень чи бездіяльності з боку фахівця, і лише тоді ухвалювати рішення»
Член Ради Комітету АПУ з конкурсного права, засновник, керуючий партнер юридичної компанії «Investment Lawyer Group» Олександр Кунець присвятив свій виступ роботі з дистрес-активами та закликав юридичну спільноту повністю зламати старий стереотип про те, що банкрутство підприємства — це обов’язково швидкий і дешевий розпродаж його майна за безцінь. Спікер запропонував конкретну дорожню карту для кардинального підвищення вартості активів боржника:
1. Створення Методичного центру на базі АПУ або НААКУ. Він виступив з ініціативою створити спеціальний підрозділ, який розроблятиме для арбітражних керуючих детальні інструкції та методичні рекомендації щодо правильної передпродажної підготовки різноманітних об'єктів ліквідаційної маси (від комерційної нерухомості до складних виробничих ліній).
2. Консалтинг та превентивний маркетинг. Великі системні корпорації та іноземні інвестори ухвалюють рішення про купівлю активів місяцями через тривалі процедури внутрішнього аудиту (due diligence). За словами спікера, вони фізично не встигають зайти в кейс, коли торги в системі Прозорро.Продажі вже запустилися і до них залишилося кілька тижнів. Виходом має стати залучення професійних консалтингових компаній для створення якісних інвестиційних презентацій (тизерів) та завчасне (за кілька місяців) публікування анонсів майбутніх аукціонів на сайтах профільних асоціацій, щоб інвестор мав час вивчити об'єкт.
3. Фінансові гарантії та захист покупця. Для приходу великого капіталу інвестору необхідно прогарантувати безпеку його грошей. Олександр Кунець вказав, що чинне законодавство має чітко встановити механізми (через спеціальне страхування або депонування коштів), які забезпечать 100% і негайне повернення грошей інвестору в разі, якщо результати торгів згодом будуть «знесені» чи оскаржені в судах колишніми власниками. Також необхідно суттєво обмежити строки та коло осіб, які взагалі мають право подавати такі судові позови.
До дискусії також долучалися представники Міністерства юстиції, які зазначали, що навчання арбітражних керуючих основам інвестиційного маркетингу можна запускати вже зараз. Це можна робити через погодження відповідних навчальних програм у понад 11 закладах вищої освіти, які проводять офіційне підвищення кваліфікації керуючих. Крім цього, пролунала ідея прямо мотивувати керуючих — встановити гнучку відсоткову винагороду від продажу: чим дорожче реалізовано майно боржника завдяки маркетингу, тим більший бонус отримує фахівець.
Андрій Филик, арбітражний керуючий, член Ради АК Києва, заявив, що сьогодні практично жодна велика й динамічна справа про банкрутство в Україні з привабливими активами не обходиться без паралельного, штучно створеного кримінального провадження, яке використовується як інструмент тиску на арбітражного керуючого.
Спікер детально розібрав три основні тактичні блоки такого протиправного тиску:
1. Процесуальна диверсія: колишні бенефіціари або недобросовісні кредитори реєструють у ЄРДР вигадані кримінальні справи проти керуючого, щоб потім використовувати сам факт наявності провадження як «аргумент» у господарському суді для його дискредитації та усунення від справи.
2. Технічне блокування діяльності: проведення силовиками необґрунтованих обшуків в офісах керуючих, вилучення оригіналів критично важливих документів боржника, комп'ютерної техніки, печаток та штампів, що повністю паралізує проведення інвентаризації, оцінки або запуск аукціонів.
3. Примус до бездіяльності: залякування керуючого відкриттям справ правоохоронними органами, щоб змусити його відмовитися від позовів про стягнення збитків, притягнення керівників до субсидіарної відповідальності або оскарження укладених раніше сумнівних (фраудаторних) договорів виведення активів.
На його думку, вирішення проблеми — новий захисний законопроєкт. Андрій Филик повідомив, що Рада арбітражних керуючих міста Києва спільно з колегами з Одеської області розробили комплексний законопроєкт щодо удосконалення захисту діяльності арбітражних керуючих, який вже офіційно зареєстрований у Верховній Раді (від 04.05.2026). Спікер озвучив ключові пропозиції документа:
- Зрівняння у кримінально-правовому захисті: законопроєкт пропонує прирівняти арбітражних керуючих (які призначаються судовими ухвалами і виконують важливі делеговані державою публічні функції) до приватних виконавців, адвокатів та посадових осіб правоохоронних органів у частині захисту від нападів та погроз.
- Кримінальна відповідальність за перешкоджання. За його словами, вносяться зміни до КК України: зокрема, запроваджується кримінальна відповідальність за опір арбітражному керуючому під час виконання ним обов'язків (ст. 342), за умисне втручання в його діяльність з метою перешкоджання або тиск на його близьких родичів (ст. 343), а також за умисне знищення чи пошкодження його майна (ст. 347).
- Обов'язкове інформування Мінекономіки та НААКУ: будь-які клопотання правоохоронців, ухвали судів про обшуки чи проведення слідчих дій щодо арбітражного керуючого мають в обов'язковому порядку паралельно направлятися до профільного міністерства та Національної асоціації (НААКУ).
- Адміністративні штрафи за ігнорування запитів: за аналогією з адвокатським запитом, пропонується ввести суворі адміністративні штрафи для посадових осіб та підприємств, які відмовляються надавати інформацію на офіційні запити арбітражних керуючих. Спікер уточнив технічну процедуру: протоколи про такі порушення складатимуть територіальні органи Мін'юсту, а розглядатимуть справи районні суди.
Законопроєкт уже надійшов на аналіз до Міністерства юстиції для підготовки відповідних правових висновків. Андрій Филик також анонсував, що на серпень 2026 року вже заплановано проведення великого круглого столу із залученням народних депутатів — членів профільного комітету з правоохоронної діяльності для детального обговорення та просування цієї реформи в парламенті.
Питання банкрутства
У межах другої сесії учасники заходу обговорили зміни у сфері конкурсного права та перспективи спрощеного банкрутства для мікро- та малого бізнесу. Народний депутат Олексій Мовчан, адвокат, один із розробників законопроєкту №15024, старший партнер Ario Law Firm Юліан Хорунжий, а також представники професійної спільноти дискутували щодо критеріїв доступу до спрощеної процедури банкрутства, можливих ризиків зловживань та ролі арбітражного керуючого у новій моделі процедур.
Під час виступу Олексій Мовчан наголосив, що законопроєкт №15024 має стати новою моделлю спрощеної процедури для малого та мікробізнесу. За його словами, документ очікують на розгляд у першому читанні, однак парламентська ситуація наразі ускладнює просування реформ — навіть тих, які пов’язані з міжнародними зобов’язаннями України та фінансуванням у межах Ukraine Facility.
Він зазначив, що законопроєкт уже неодноразово обговорювався на професійних майданчиках, зокрема за участі Асоціації правників України, представників Мін’юсту, юристів та арбітражних керуючих. За словами народного депутата, важливо врахувати всі практичні зауваження та знайти найбільш ефективну модель процедури.
Олексій Мовчан також звернув увагу на проблему сприйняття банкрутства в українському суспільстві. На його думку, сама назва процедури часто викликає негативні асоціації, пов’язані зі «стражданням» та ліквідацією робочих місць, хоча фактично йдеться про можливість для бізнесу отримати новий старт та відновити діяльність. Окремо він підкреслив необхідність максимальної простоти та швидкості майбутньої процедури. За словами депутата, реформа повинна забезпечити юридичну визначеність та мінімізувати складні й затягнуті процеси, які традиційно асоціюються з процедурами банкрутства. Він наголосив, що саме спрощення механізмів є ключовою ідеєю законопроєкту №15024.
Під час дискусії учасники обговорили необхідність подальшого фахового доопрацювання документа, врахування позицій професійної спільноти та адаптації українського законодавства до європейських підходів у сфері банкрутства та реструктуризації бізнесу.
Нардеп під час свого виступу також озвучив жорсткі політичні реалії та філософію майбутнього закону. Він повідомив, що хоча за планом реформу мали ухвалити до кінця березня, фінальний дедлайн у межах програми Ukraine Facility для отримання міжнародних коштів — кінець 2026 року. Політик визнав, що парламент наразі перебуває у кризі, через що днями законопроєкт № 15024 навіть не зміг набрати голосів для включення до порядку денного.
Юліан Хорунжий презентував філософію спрощеного банкрутства в Україні. Український малий бізнес та ФОПи, які постраждали від криз, за його словами, отримають радикально новий, швидкий інструмент для очищення від боргів. Так, у межах виконання програми Ukraine Facility та імплементації Євродирективи 2019-2023 робоча група підготувала законопроєкт щодо спрощених процедур банкрутства. За словами спікера, документ свідомо сфокусували виключно на спрощеній процедурі ліквідації, відмовившись від ідеї спрощеної санації. Останню не вводили, аби не спровокувати хвилю фінансових зловживань та не заплутати підприємців у юридичних нюансах. Натомість для мікробізнесу передбачили суттєві «плюшки» у вигляді спрощення вже чинної процедури превентивної реструктуризації.
Головною інтригою законопроєкту стали критерії допуску. Юліан Хорунжий вказав: щоб швидким банкрутством не скористався великий бізнес, встановлено чіткі ліміти боргу: до 8 млн грн для юридичних осіб та близько 4 млн грн для ФОПів. Спікер визнав, що в українських реаліях, де корпорації часто дробляться на десятки дрібних фірм, прописати ідеальні запобіжники складно, тому закликав колег до дискусії та вдосконалення норм.
За його словами, «спрощенка» триватиме чітко шість місяців без права продовження, а ключовою умовою входу є повна відсутність паралельних судових спорів щодо майна чи боргів підприємства — усі конфлікти мають бути вирішені заздалегідь. Крім цього, законопроєкт фактично ліквідує класичні збори та комітети кредиторів. Єдине питання, яке зможуть вирішувати кредитори на зборах, — це відсторонення арбітражного керуючого, якщо той, як висловився Хорунжий, «хамить кредиторам».
Ще однією новацією стане продаж майна без попередньої оцінки — за балансовою вартістю. Юліан Хорунжий запевнив, що ризику розпродажу за безцінь немає, адже досвід малої приватизації доводить: конкуренція на аукціонах здатна підняти ціну з кількох мільйонів до мільярдів. Також розробники вперше детально прописали юридичні критерії «добросовісності» боржника, де врахували все — від банальної брехні чи перекручування фактів у документах до складних зловживань процесуальними правами.
Під час дискусії директор Департаменту з питань банкрутства Міністерства юстиції України Сергій Донков звернувся до історії розвитку спрощених процедур банкрутства в Україні. Він нагадав, що такі механізми існували ще в попередніх редакціях законодавства про банкрутство та, за його оцінкою, свого часу випереджали інші процесуальні галузі законодавства на багато років.
Водночас доповідач наголосив, що саме спрощені процедури у минулому стали джерелом численних фінансових зловживань. За його словами, через це вони набули репутації «криміногенних» механізмів, а до багатьох таких справ залучалася прокуратура. Саме тому, на його думку, при поверненні спрощених процедур необхідно передбачити достатню кількість запобіжників для недопущення нових зловживань.
Сергій Донков підкреслив, що спрощені процедури банкрутства залишаються необхідними для економіки, оскільки значна кількість підприємств фактично перебуває поза межами правового врегулювання — з боргами перед працівниками, державою та кредиторами. Водночас він застеріг, що механізми повинні бути побудовані так, аби процедура не перетворювалася на інструмент приховування активів або уникнення відповідальності.
Окремо Сергій Донков висловив позицію щодо ролі арбітражних керуючих у спрощених процедурах. На його думку, процедура банкрутства не може бути ефективною без арбітражного керуючого, а після відкриття ліквідаційної процедури саме він має отримувати повноваження з управління боржником. Такий підхід, за його словами, є важливим насамперед для захисту інтересів кредиторів.
Також доповідач звернув увагу на необхідність розвитку превентивної реструктуризації. Він зазначив, що судова санація часто є надто тривалою та неефективною, тоді як превентивні механізми можуть дозволити скоротити строки процедур банкрутства ще до відкриття відповідних судових проваджень.
Крім цього, під час обговорення Юліан Хорунжий відповів на зауваження щодо ролі арбітражного керуючого, пояснивши, що модель із обмеженими функціями керуючого у спрощеній процедурі пропонувалася з урахуванням фінансового навантаження та зменшеного розміру винагороди. Водночас він визнав, що це питання залишається предметом подальшої дискусії та можливих правок до законопроєкту.
До обговорення також долучився голова Ради арбітражних керуючих Дніпропетровської області Андрій Палкін, який звернув увагу на досвід застосування колишньої 95-ї статті закону про банкрутство. За його словами, в попередній моделі значна частина підготовчої роботи проводилася ще на досудовому етапі, що забезпечувало реальну процесуальну економію та дозволяло швидше переходити безпосередньо до ліквідаційної процедури.
Голова Ради арбітражних керуючих Києва Артур Мегеря акцентував на питанні винагороди арбітражних керуючих у спрощених процедурах банкрутства. За його словами, передбачається, що базова винагорода має сплачуватися авансом ще до відкриття провадження у справі, що гарантуватиме арбітражному керуючому оплату роботи протягом шестимісячної процедури.
Водночас він зазначив, що професійна спільнота планує ініціювати запровадження додаткової винагороди, яка може визначатися як відсоток від суми погашених вимог кредиторів. На думку Мегері, це сприятиме підвищенню ефективності процедур та мотивації арбітражних керуючих.
Доповідач також наголосив, що ефективність спрощених процедур залежить не лише від скорочення строків чи спрощення процесуальних механізмів, а й від професійного управління процедурою. Саме тому, за його словами, присутність арбітражного керуючого у таких справах є принципово важливою.
Окремий блок дискусії був присвячений розширенню повноважень помічників приватних виконавців та арбітражних керуючих. У межах цієї теми Андрій Палкін звернув увагу на практичні проблеми функціонування інституту помічників у сфері банкрутства. За його словами, на практиці арбітражні керуючі часто не оформлюють помічників офіційно через значне податкове навантаження. Він зазначив, що фактично значна частина спеціалістів працює у складі юридичних компаній або об’єднань, де і оформлюються відповідні працівники.
Доповідач висловив думку, що модель діяльності арбітражних керуючих могла б розвиватися за аналогією з адвокатськими об’єднаннями. На його переконання, створення об’єднань арбітражних керуючих дозволило б формувати спільну матеріально-технічну базу, офіційно працевлаштовувати помічників та ефективніше працювати над великими проєктами.
Також Андрій Палкін звернув увагу на проблему надмірної концентрації великих справ в окремих арбітражних керуючих. За його словами, одна особа фізично не може якісно вести значну кількість масштабних процедур без команди спеціалістів, однак чинна система не завжди враховує цей аспект.
У ході дискусії учасники також згадали міжнародний досвід, зокрема модель Естонії, де приватні виконавці та арбітражні керуючі працюють у межах єдиної самоврядної організації, а частина повноважень може делегуватися помічникам під контролем основного фахівця.