Передбачене ст. 163 СК України право батьків на відібрання дитини стосується виключно малолітніх осіб, тоді як дитина у віці від 14 до 18 років наділена правом на вибір місця проживання. Отже, при вирішенні подібних спорів визначальним є волевиявлення самої дитини, якщо воно не суперечить її якнайкращим інтересам, ідеться у висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Суд підтвердив рішення про оголошення загиблим військовослужбовця, який зник під час бойового завдання".
Деталі справи
У справі, що переглядалася, мати звернулася до суду з позовом про відібрання дочки в баби. Спір виник після того, як рішення про позбавлення позивачки батьківських прав було скасоване в апеляційному порядку, проте баба, яка була призначена опікуном на період позбавлення матері батьківських прав, відмовлялася добровільно повернути дитину та перешкоджала їхньому спілкуванню.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що на момент розгляду справи дитині вже виповнилося 14 років, а закон дозволяє батькам вимагати відібрання лише малолітньої дитини (до 14 років). Оскільки дитина висловила небажання проживати з матір'ю, суд визнав вимоги позивачки необґрунтованими.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов, вважаючи, що мати має переважне право перед іншими родичами на проживання дитини з нею, ураховуючи й те, що батько дитини був позбавлений батьківських прав.
КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, вказавши, що згідно зі ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років. Водночас право батьків вимагати відібрання дитини від будь-якої особи, яка тримає її в себе не на підставі закону або рішення суду (ч. 2 ст. 163 СК України), стосується саме малолітньої дитини.
Судді вказали, що закон наділяє дитину, яка досягла 14 років, правом на самостійне визначення її місця проживання. Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою. Ця норма, за словами суддів, кореспондується з положенням ч. 2 ст. 29 ЦК України, яка встановлює, що фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
КЦС ВС зазначив, що на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції дитина досягла 14-річного віку, а тому відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України та ч. 2 ст. 29 ЦК України набула право самостійно визначати своє місце проживання.
Крім цього, КЦС ВС указав, що під час розгляду справи дитина висловила бажання проживати разом із бабою, що не суперечить її найкращим інтересам. Судді вказали, що мати не позбавлена права спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.
Відповідний висновок викладено в постанові КЦС ВС від 20 травня 2026 року у справі № 195/533/24 (провадження № 61-2894св26).