Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку справу, у якій Товариство оскаржило рішення Сільради від 26 червня 2018 року про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) на 2019 рік на території цієї ради.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "КЦС ВС: Коли стягується штраф за невиконання умов попереднього договору оренди земельної ділянки"
Про це повідомляє пресслужба Верховного Суду.
Позивач наголосив на тому, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, а тому під час його прийняття відповідач зобов’язаний був дотриматися регуляторної процедури, передбаченої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема оприлюднити проєкт регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу в друкованих засобах масової інформації.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції це рішення залишив без змін.
Позивач із такими рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився та оскаржив їх до Верховного Суду.
Колегія суддів зазначила, що до складу податкового законодавства України віднесено, зокрема, й рішення органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, як це визначено в п. 3.1 ст. 3 ПК України.
Такі рішення органів місцевого самоврядування напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (п. 12.5 ст. 12 ПК України), і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять ні ПК України, ні Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
У ПК України Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені в ст. 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, і не належать ані до господарських, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, про які йде мова в Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
За результатами розгляду справи об’єднана палата КАС ВС дійшла таких висновків.
Рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів ПК України та оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку.
Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв’язку з чим дія цього Закону не поширюється на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках.
Постанова Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі № 0940/2301/18 (адміністративне провадження № К/9901/20508/19).