Інвестиції під час війни — це вже не про очікування стабільності, а про здатність працювати в умовах невизначеності та формувати нову економічну реальність. Саме в такому контексті в Києві відбувся III Інвестиційний форум Асоціації правників України. Ця подія зібрала представників держави, бізнесу, інвесторів та експертної спільноти для розмови про майбутнє української економіки.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
24 квітня 2026 року учасники форуму обговорили ключові напрями розвитку — від енергетики та інфраструктури до оборонної промисловості й надрокористування. У фокусі були не лише можливості, а й системні виклики: демографія, доступ до капіталу, правила гри для інвесторів та інтеграція України до європейського економічного простору. Форум став майданчиком, де стратегічні питання перетворювалися на практичні рішення, а бізнес і держава шукали спільні точки зростання.
Впродовж усього Форуму працювала Presentation Space — виставкова зона, де компанії-учасники представляли свої проєкти та рішення. Саме тут відбувалася жива комунікація з потенційними партнерами і формувалися нові ділові контакти та можливості для співпраці.
Читайте також: «Інвестиції без ілюзій: що бачать держава і бізнес. Частина 2».
На початку заходу з вітальними словами виступили Ірина Мудра, заступниця керівника Офісу Президента України, та Микола Стеценко, президент Асоціації правників України.
За словами Ірини Мудрої, на сьогодні інвестиції в Україну — це не лише про економічне зростання, а й про стійкість держави, здатність відновлюватися та спроможність перемогти: «Ми не чекаємо на стабільність, а формуємо її — через розвиток внутрішньої економічної сили, інституції та правила гри. Україна сьогодні — це країна, яка формує нову економічну модель в умовах повномасштабної війни. Саме зараз визначається, як рухатиметься капітал, які галузі економіки будуть драйверами, якою буде структура економіки на десятиліття після перемоги».
Вона наголосила, що сучасна економіка — це не лише про капітал, а й про довіру, яка базується на праві. Наразі держава працює в, зокрема, таких напрямах: передбачуване та прозоре регуляторне середовище, доступ бізнесу до фінансування та інструментів страхування воєнних ризиків, поступова валютна лібералізація, розвиток експорту з високою доданою вартістю, інтеграція в економічний європейський простір.
«Паралельно формується бачення цілісної економічної стратегії, яка має об’єднати можливості держави, потреби бізнесу та очікування інвесторів. Ми чітко бачимо, де сьогодні ключові можливості: енергетика (як основа стійкості), оборонно-промисловий комплекс (як новий індустріальний драйвер), надра та критичні ресурси (як частина глобальних процесів), інфраструктура та відновлення (як база розвитку) та, звісно, людський капітал — головний актив країни. Однак без довіри не буде жодної інвестиції. Довіра — це не слова, а захист прав інвесторів, зрозумілі та стабільні правила й ефективна взаємодія держави та бізнесу. Говорячи про довіру, маємо називати речі своїми іменами: довіра до економіки розпочинається з довіри до суду. Жодна інвестиційна стратегія не працює, якщо інвестор не впевнений, що його право захищене швидко, професійно та справедливо. Тому судова реформа не є окремим напрямом», — підкреслила Ірина Мудра.
Микола Стеценко зазначив, що форум є не лише майданчиком, а й широкою платформою для обговорення інвестиційних можливостей і викликів, які постають перед державою в умовах євроінтеграції.
«Ми хочемо створити простір, в якому бізнес сформує системні інвестиційні проблеми, а експертна та правнича спільноти трансформує їх у конкретні рішення та рекомендації. Попри жорстоку війну, ми залишаємося країною можливостей. Україна входить у масштабну фазу економічної трансформації: енергетика, оборонна промисловість, інфраструктура, природні ресурси. Все це формує нову модель зростання нашої держави», — сказав він.
Далі з темою «Демографія під час війни та повоєнного відновлення» виступила Ольга Духніч, керівниця напряму «Демографія і міграція», Інститут фронтиру. Серед іншого, вона зупинилася на питаннях, як дефіцит робочої сили вплине на інвестиційні проєкти, які галузі відчують кадровий тиск першими та як бізнесу планувати розвиток у новій демографічній реальності.
Вона розповіла, що, за розрахунками, до 2040 року чисельність молоді в Україні становитиме приблизно 8 млн людей (з них 1,3 млн — це молодь в ЄС під тимчасовим захистом, 1,6 млн — на ТОТ). Якщо порівнювати з 2022 роком, то тоді молоді було 10,7 млн, у 1991-му — 16,2 млн. Водночас Ольга Духніч навела дані різних соціологічних досліджень, які показують, що для молоді образ майбутнього та відчуття перспективи є ключовими факторами в ухваленні рішень, зокрема про міграцію, яка сприймається не як остаточний вибір, а як частина життєвого шляху.
Окремо експертка розповіла про роль бізнесу та інвестицій у демографії, зазначивши, що демографія — це не лише про соціальну політику, а про стратегію і рамку майбутнього. Так, бізнес, який врахує демографічну ситуацію сьогодні, стане суб'єктом демографічної політики та збільшує шанси мати людей завтра. Важливо, що у світі невизначеності бізнес може стати важливою точкою гуртування громадян: стимулювати людей залишатися жити в Україні; мотивувати до повернення в Україну; пов'язувати людей з Україною.
«Люди залишаються жити в Україні, коли бачать зрозуміле професійне майбутнє і можливості для розвитку на найближчі роки. Чим менша невизначеність для людини на робочому місці, тим вища її лояльність, стійкість і готовність інвестувати себе в роботу, спільноту та країну. У 2026 році українські мігранти активно обмірковують свої життєві шляхи, тож зрозумілі умови повернення або розвитку стають ключовим стимулом для їхнього рішення. Ті, хто допомагає людям бачити чітку перспективу та зменшити невизначеність у майбутньому, виграють у конкуренції за таланти», — зазначила Ольга Духніч.
Демографія та капітал
Мар'ян Мартинюк, старший партнер MORIS, модерував першу панель заходу «Економічні сценарії для України та стратегії капіталу: від стійкості до зростання». Зокрема, учасники обговорили, як змінюється портрет інвестора в Україні, як демографічні зміни, дефіцит робочої сили та глобальна невизначеність формуватимуть економічні сценарії для України, які існують бар’єри для інвестування тощо.
Серед іншого, експерти торкнулися питання демографії. Андрій Длігач, д.е.н., професор, засновник Advanter Group та міжнародної бізнес-спільноти Board, голова Центру соціальних змін і поведінкової економіки, вказав, що компенсувати скорочення робочої сили лише міграцією не вдасться — ключем стане зростання продуктивності (впродовж 10-15 років щонайменше вп’ятеро), технологізація та ускладнення виробництва.
«Це означає, що потрібно перенавчатися, автоматизовувати робочі лінії, а тому ускладнювати економіку, покращувати фізичне та ментальне здоров’я. Стратегія зрозуміла, але потрібно все це реалізовувати», — сказав він.
Андрій Длігач також зазначив, що не бачить зараз позитивних моментів в інвестиційному напрямі: «Коли великі оператори мобільного зв’язку купують бізнеси, то це не від хорошого життя. Ця монополізація дуже складними речами скоро ще нам відгукнеться. Якщо взяти прямі іноземні інвестиції, то в нас нічого тут не змінилося: 20 років = 50 млрд. У Польщі та Туреччині все йде, навпаки, вгору. Основні «інвестори», як ви знаєте, — це Кіпр і Нідерланди, тобто ми самі є інвесторами. Основне джерело інвестицій для бізнесу в Україні — це рідні-знайомі. Інституційних інвесторів у нас теж мізер. Банківські кредити формально в нас наче зростають, але по відносних показниках вони падають».
На думку Гліба Вишлінського, виконавчого директора Центру економічної стратегії, економічний розвиток залежить не лише від кількості населення, а й від якості державної політики: «Якщо ми з цієї демографічної діри не виліземо, то будемо туди далі провалюватися, а єдиний спосіб звідти вилізти — принципово інша якість державної політики, зокрема економічної, але більше політики щодо правовладдя».
Він звернув увагу на необхідність змін у сфері правопорядку та захисту власності, а також відзначив, що низький рівень інвестицій пов’язаний із проблемами правозастосування та слабкістю ринку капіталу: «Україна впродовж тривалого часу страждала від нестачі інвестицій. Якщо ми порівнюємо Україну та Польщу та хочемо знайти відповідь на запитання, чому Польща зростала набагато швидше, то там упродовж десятиліть була частка інвестицій у ВВП (аж до двох разів вища, ніж в Україні). Вони тримали ближче до 25%, у нас найнищий рівень перед повномасштабним вторгненням — 14% ВВП. Зараз, очевидно, цей рівень також є низьким».
Олександр Мартиненко, голова Департаменту з корпоративного аналізу ICU, пояснив, що Україна має йти шляхом продуктивності праці: «У майбутньому в нас буде приплив мігрантів, але невеликий. Ще думаю, що буде повернення значної кількості наших людей з Європи. Я думаю, що все одно є велика частка молодих людей, які досі вважають, що перспективи на ринку зайнятості України дуже класні, а єдине, чого не вистачає, — це безпеки».
Окремо він зазначив, що економічна ситуація залишатиметься складною через глобальні ризики. Нинішні інвестиції значною мірою складаються з реінвестицій (близько 60-70%), а також вкладень у критичні для функціонування бізнесу сектори: «Через те, що, наприклад, потрібно відновлювати енергетику та інфраструктуру, то насамперед вкладають у ці сектори. Ми бачимо високу діяльність, зокрема, McDonald's і ДТЕК, і розуміємо, що маємо, скажімо так, структуру інвестицій воєнного часу».
Питання інвестицій
Другу сесію «Інвестиції в децентралізовану генерацію» модерував Олексій Фелів, керуючий партнер IMPACTA LAW. Експерти обговорили, зокрема, питання, як інвестору пройти шлях від бронювання потужності до під’єднання до мережі, як залучити боргове фінансування для енергетичних проєктів в умовах війни, а також на що звертають увагу фонди прямих інвестицій при інвестуванні в енергетичні та інфраструктурні проєкти?
Надія Стечишина, інвестиційна директорка Horizon Capital, зазначила, що інвестори у форматі private equity мають постійно адаптуватися до змін і змінювати фокус інвестицій відповідно до ринкових трендів. За її словами, зростає інтерес не лише до технологічного сектору, а й до «heavy assets» та енергетики, однак такі інвестиції залишаються складними через вимоги комплаєнсу та пошук партнерів, але є можливими за наявності правильних партнерств.
«Потрібно постійно розуміти, що наразі є релевантним для ринку. Коли ми говоримо про технологічні інвестиції для Horizon Capital, то це було ухвалене рішення всередині компанії. Ми розуміємо, що йде ця «хвиля», й бачимо цікаві компанії та можливості, щоб проінвестувати в такі напрями. Те саме, якщо говорити про енергетику та «heavy assets». Ми також зрозуміли, що є зацікавленість, зокрема, міжнародних інвесторів вкладатися в Україну — не лише в технології, а й у «heavy assets» тут і зараз. Тут ми бачимо велике зростання нових гравців — саме ці індустрії будуть впливати не лише на те, як ми живемо зараз, а й як будемо жити в майбутньому. Ми бачимо вже класні компанії, які починають заходити в Україну», — сказала вона.
Директорка з корпоративних питань Emergy Юлія Ковалів вказала, що наразі два сектори, які наразі найактивніше розширюються в Україні, стосуються енергетики та оборонної промисловості. Вона зазначила, що інвестори насамперед оцінюють наявність ринку (зокрема, щодо джерела енергетики) та потенціал галузі, і в Україні цей потенціал є очевидним через втрату генерації, відновлювальної генерації та зростання попиту на електроенергію. Одним із варіантів для інвестицій вона назвала розвиток вітрової енергетики: «Базовий аналіз того, чи є ринок додаткового вітру — так. Чи є вітровий ресурс? Ми бачимо за всіма оцінками, що показники вітру в Україні є одними з найбільш високих».
«Ми дуже багато говоримо про потенціал України, але коли справа доходить до конкретних угод, то зазвичай у нас їх немає. Сьогодні ми будуємо проєкти ready-to-build для великих іноземних країн, які будуть заходити після завершення активних бойових дій. Ми бачимо інтерес. Наша стратегія — це інвестувати сьогодні й зараз, аби бути одним із перших міжнародних гравців, які після завершення війни матимуть готовий портфель проєктів», — сказала вона.
Олександр Подпругін, регіональний директор Notus Energy, заступник голови правління Української вітроенергетичної асоціації, вказав, що трансформація енергетичного ринку охоплює зміну всієї архітектури енергосистеми.
Він нагадав, що через повномасштабну війну було знищено багато потужностей в Україні, що наразі відчувають усі, однак позитивним моментом можна виділити те, що Україна у 2022 році вчасно від’єдналася від об’єднаної енергетичної системи з рф та білоруссю, що надасть суттєвий прогрес у технологіях (не лише у вітровій енергетиці, а й у процесах накопичення та балансування енергії), — після технічного приєднання наразі відбувається комерційне.
Також він зазначив, що руйнування частини генерації України створює можливість будувати сучасну систему з урахуванням нових технологій, зокрема систем накопичення енергії, а інвестиції можливі вже зараз за підтримки міжнародних партнерів: «У цій новій архітектурі з’являється багато можливостей для інвестицій зокрема. Тут є важливими, зокрема, проєкти вітрогенерації (навіть зі стартом будівництва під час воєнного стану) — не лише з погляду додавання нових мегаватгодин в енергосистему, а й із погляду доходності; нові сегменти розподіленої генерації, системи накопичення тощо».
Оборонна сфера: інновації та шлях до ЄС
Оборонна промисловість України швидко трансформується та стає частиною європейської безпекової архітектури. Для інвесторів і технологічних компаній відкривається новий ринок defense-tech. Третю сесію форуму про виклики та інновації в оборонній сфері модерувала Юна Потьомкіна, партнерка Asters.
Вона підкреслила, що країна змушена діяти в умовах одночасних викликів: відновлення економіки, зміцнення оборонно-промислового комплексу та інтеграції до ЄС. За її словами, ключова особливість поточного етапу — відсутність можливості рухатися поступово.
Модераторка наголосила учасникам форуму, що дискусія буде розгорнута через чотири різні перспективи: законодавчу, бізнесову, міжнародну та регуляторну.
Роман Костенко, секретар комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки, зазначив, що для нього цей форум — передусім можливість почути практиків, які щоденно працюють із виробниками, інвесторами та бізнесом.
Спікер акцентував, що ключовий фокус зараз не стільки на теоретичному аналізі законодавства, скільки на виявленні реальних проблем і прогалин, які потребують змін або доопрацювання, зокрема на рівні підзаконних актів. Водночас він наголосив на центральному виклику порядку денного — питанні експорту українських технологій і продукції. Йдеться про складний вибір між розвитком експорту та збереженням внутрішнього потенціалу держави.
Він також звернув увагу на необхідність юридичного захисту національних інтересів і бізнесу в процесі виходу компаній на зовнішні ринки. На його переконання, важливо чітко розуміти, які вигоди отримає держава та як убезпечити себе від стратегічних втрат: «Основне питання — як ми юридично захистимо наші компанії, і що ми отримаємо від того, якщо будемо «випускати» їх за кордон».
На практиці роботи системи експортного контролю та реальних ризиках, з якими стикається держава і бізнес, сфокусувався Олег Цільвік, т.в.о. голови Держекспортконтроль. За його словами, орган щоденно працює з великою кількістю заявок, зокрема щодо експорту товарів військового призначення, однак важливо правильно розуміти саму категорію: «Товар військового призначення включає в себе великий перелік — вироби, компоненти, запчастини, а ще це технології та послуги».
Він підкреслив, що на практиці сьогодні йдеться переважно не про експорт готової зброї, а про компоненти, послуги та технологічні рішення, тоді як питання експорту кінцевих зразків залишається складним і чутливим.
Водночас спікер звернув увагу на системну логіку регулювання: «Законодавчу рамку визначає парламент, а управління системою експортного контролю здійснюється на рівні Президента, що відповідає міжнародній практиці. Торгівля зброєю — це прерогатива уряду та Президента».
Окремо він наголосив, що теза про заборону експорту є хибною. «Експорт не заборонений, кожен кейс досліджується окремо. Ключовим фактором у прийнятті рішень є не сам факт експорту, а кінцевий споживач і ризики обходу санкцій, зокрема, через мережу посередників. Росія створює безліч посередників навіть в країнах ЄС, а наше завдання проаналізувати цей ланцюг та убезпечити», — відзначив Олег Цільвік.
Друга частина його виступу була адресована безпосередньо юристам та радникам бізнесу. Спікер акцентував, що в умовах активного пошуку інвесторів існує ризик неусвідомленої передачі технологій. Він пояснив, що навіть міноритарна участь іноземного інвестора в оборонній компанії може створювати юридичний факт міжнародної передачі: «Скажімо, інвестор отримає 10-15% і доступ до технологій — все, міжнародна передача відбулась». У цьому контексті він закликав юристів чітко ідентифікувати такі ризики та працювати виключно в межах закону.
Також він попередив про серйозні наслідки порушень у сфері експортного контролю. За його словами, покарання — від 100 до 150% вартості контракту та кримінальна відповідальність. Він підкреслив, що відповідальність нестиме передусім керівництво компаній, однак роль юридичних радників є критичною для запобігання таким ризикам і захисту бізнесу в умовах складного регуляторного середовища.
Катерина Михалко, керуюча директорка NEW AGE DEFENCE, наголосила: «Коли ми говоримо про європейську інтеграцію оборонного промислового комплексу, важливо визначити, що саме ми вважаємо цією інтеграцією, адже стандарти озброєння і процедури закупівель у кожної країни ЄС і НАТО різні. Сказати, що Європейський Союз може почати закуповувати українське озброєння, наразі технічно і юридично неможливо».
За її словами, ЄС має значні фінансові інструменти підтримки. Оборонний бізнес потребує цих ресурсів для розвитку технологій і адаптації продуктів до реалій фронту. При цьому значна частина фінансування ЄС спрямовується на класичні рішення.
«Наразі Європейський Союз виділяє лише 115 млн євро на дронові технології. Водночас Україна має унікальну цінність. Саме досвід стає ключовим ресурсом співпраці, адже дрони дуже швидко змінюються, тому просто закуповувати їх немає великого змісту. Натомість найцінніше — досвід, а не кусок заліза», — підкреслила спікерка.
За її словами, чинна система не розрізняє типи експорту: «Наразі процедура єдина, що б ви не експортували. Це потребує змін, адже основна цінність — у передачі досвіду та технологій, а не лише продукту».
Мартін Йоенсаар, програмний офіцер Офісу оборонних інновацій ЄС, наголосив, що Європейська підтримка оборонного сектору вже переходить від дискусій до конкретних інструментів і рішень. За його словами, йдеться не лише про юридичні механізми, а передусім про побудову партнерств і участь компаній у спільних проєктах.
Він переконаний: одним із ключових інструментів залишається Європейський оборонний фонд, який передбачає щорічне фінансування оборонних R&D-проєктів. Україна вже отримала можливість долучатися до цих програм через асоційовану участь, і нині тривають переговори щодо повноцінної інтеграції.
Спікер зазначив, що паралельно запускаються швидші й менш бюрократичні інструменти підтримки, що дозволяють оперативно фінансувати інновації: «Процес виглядає як короткий цикл від подачі заявки до отримання коштів. Йдеться про мільйони євро на розробку прототипів. Обов’язковою умовою участі є наявність європейських партнерів та інтеграція в ланцюги постачання».
Окремий напрям, який відзначив Мартін Йоенсаар, — підтримка виробництва, а не лише розробки. Йдеться про грантове фінансування, яке може сягати десятків мільйонів євро з покриттям до 100% витрат. Також передбачені інструменти для розвитку протидронових систем і технологій подвійного призначення, включно зі штучним інтелектом.
Експерт наголосив, що головний сигнал для українських компаній — діяти вже зараз: шукати партнерів, входити в консорціуми та готуватися до нового фінансового циклу, який відкриває доступ до масштабних ресурсів ЄС.
Ресурси, за які конкурує світ
Четверту сесію форуму Minerals Deal: як надра стають частиною безпекової архітектури, модерував Микола Стеценко, президент АПУ, керуючий партнер AVELLUM.
Він звернув увагу на активізацію дискусій довкола сектору надровидобування України протягом останніх півтора року. За його словами, глобальні зміни у логістиці та виробництві, зокрема зростання попиту на критичні мінерали, формують для нашої країни нові можливості. Водночас ключовим залишається питання: чи зможе держава використати цей потенціал і трансформувати його в реальні інвестиційні проєкти.
Модератор також підняв тему практичної реалізації таких ініціатив та необхідності ефективних фінансових інструментів. У цьому контексті він запропонував учасникам панелі оцінити реальний стан галузі та відповісти, чи є сектор корисних копалин України реальним інвестиційним кейсом, чи поки це більше історія про потенціал, фантазію і піар?
Директорка з юридичних питань BGV Group Management Юлія Лушпієнко заявила, що сектор критичних мінералів і видобувна галузь України вже не є історією про потенціал, а перебувають у фокусі міжнародної уваги та розглядаються як реальний інвестиційний кейс. Водночас, за її словами, це актуально лише для тих проєктів, які здатні підтвердити свою банківську спроможність. Ключовим стає не наявність ресурсів, а готовність виходити на міжнародний рівень.
Експертка звернула увагу, що на цьому етапі визначальними є дозвільні процедури, здатність залучати міжнародних партнерів і укладати офтейк-контракти в умовах війни, а також відповідність геополітичним, екологічним і соціальним вимогам. Вона підкреслила, що зростання глобального попиту на критичні мінерали та політика ЄС, зокрема Critical Raw Materials Act, створюють для України можливість інтегруватися в європейські ланцюги постачання і перейти від статусу сировинного ринку до більш стратегічної ролі.
«Питання в тому, наскільки наші проєкти готові виходити на міжнародний рівень і довести свою інвестиційну привабливість», — підсумувала спікерка.
Водночас, за її словами, ключовим викликом залишається здатність конвертувати наявний геологічний потенціал у проєкти, що відповідають вимогам інвесторів і можуть бути реалізовані на ринку ЄС: «Питання до нас: чи зможемо ми конвертувати наш геологічний потенціал у банківський проєкт, який буде реалізований у Європейському Союзі?»
Український сектор корисних копалин варто розглядати в глобальному контексті, адже сама наявність ресурсів не робить країну унікальною — подібні можливості існують і в інших юрисдикціях із нижчими ризиками та кращими умовами для інвесторів. На цьому наголосив Олексій Ращупкін, керуючий партнер ALTIUS CAPITAL, підкресливши, що ключовим фактором є співвідношення ризику та очікуваної дохідності, яке має залишатися конкурентним у порівнянні з іншими ринками.
Він також зазначив, що Україна здатна реалізовувати видобувні проєкти, однак для виходу на міжнародний рівень необхідно відповідати зрозумілим для інвесторів стандартам і правилам, зокрема щодо прозорості, фінансових показників і дохідності, співставної з глобальними аналогами. В умовах інтеграції до європейського ринку це означає конкуренцію вже не лише на національному рівні, а й у межах ЄС.
«Питання не в тому, чи є в нас копалини — питання в тому, чи є наша дохідність з урахуванням ризиків прийнятною для інвестора», - зауважив Олексій Ращупкін.
Як валютні обмеження стримують інвестиційну привабливість сектору, висловилась Ксенія Оринчак, виконавча директорка Національної асоціації добувної промисловості України.
Експертка зазначила, що в умовах повномасштабної війни сектор надровидобування поки що залишається радше потенціалом, ніж повноцінним інвестиційним кейсом. За її словами, інвестори можуть заходити в проєкти, однак можливість отримання та виведення прибутку залишається невизначеною. Це стосується не лише майбутніх ініціатив, а й компаній, які вже працюють на ринку.
Спікерка звернула увагу, що одним із ключових стримуючих факторів є валютні обмеження, які впливають на весь цикл діяльності добувних компаній. Вона нагадала, що питання їх перегляду вже піднімалося під час дискусій, і підкреслила: «Асоціація неодноразово зверталася до Національного банку України з проханням послабити такі обмеження. Зокрема, це дозволило б компаніям ефективніше здійснювати закупівлю необхідних технологій і забезпечити стабільну операційну діяльність».
Видобувна галузь залишається базисом енергетичної стійкості та економіки України, забезпечуючи країну критично важливими ресурсами навіть в умовах війни. На цьому наголосив Артем Петренко, виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній України, підкресливши, що саме завдяки роботі видобувників держава зберігає здатність функціонувати та покривати власне споживання газу.
Він також зазначив, що галузь поєднує державний сегмент із соціальною функцією та приватний сектор, який реінвестує прибутки у розвиток надр, тоді як ресурсна незалежність стає ключовою перевагою у сучасному геополітичному середовищі. Водночас повномасштабна війна суттєво уповільнює реалізацію частини перспективних проєктів.
«Україна — фактично єдина країна континентальної Європи, яка закриває своє споживання газу власним видобутком», — наголосив доповідач.
Крім цього, Микола Стеценко порушив питання причин нинішньої самозабезпеченості України газом, зауваживши, що у 2013 році країна залежала від імпорту через високі потреби промисловості. Він припустив, що нинішній баланс міг змінитися не лише завдяки розвитку видобутку, а й через суттєве падіння споживання внаслідок війни, зокрема через знищення або окупацію великих промислових споживачів.
Відповідаючи на це запитання, Артем Петренко підтвердив, що сьогоднішня ситуація в країні є результатом одночасного впливу обох факторів — скорочення споживання та зростання видобутку. Він підкреслив, що до повномасштабного вторгнення приватні видобувні компанії демонстрували динамічне зростання і досягали рекордних показників, однак війна суттєво впливає як на споживачів, так і на самих видобувників через руйнування та окупацію. Водночас, за його словами, галузь продовжує працювати і забезпечувати країну ресурсом навіть у складних умовах: «Ситуація — це поєднання зниження споживання і збільшення видобутку».
ЧИТАЙТЕ ПРОДОВЖЕННЯ ЗА ПОСИЛАННЯМ.