10 грудня 2021, 19:10

Цифри говорять голосніше слів: як в Україні захищають права людини

Олександр Матвієнко
Олександр Матвієнко «Sayenko Kharenko, ЮФ» адвокат, юрист

10.12.1948 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини. Цей документ був необхідною відповіддю на ті жахи, які відчуло людство у першій половині ХХ століття.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Світова спільнота визначила основні гарантії, які зобов'язана забезпечити держава кожній людині, без прив'язки до віку, статі, гендеру, раси, будь-яких інших ідентифікаторів. Метою цих гарантій було забезпечити всьому людству шанс на те, що страшні події минулих років більше ніколи не повторяться, а людство зможе заслужити собі шанс на прощення, спокутування та розвиток.

З часом межі застосування та визначення терміну «права людини» значно розширилися, створивши об'єктивну необхідність перегляду концептуального підходу до інституції захисту людського життя та гідності. Після здобуття незалежності ми звикли дивитися на західний світ як на приклад забезпечення гарантій прав людини, як на шлях до подальшого розвитку нашої молодої та перспективної країни. Всі ми разом і наша Україна як продукт соціального договору вирішили прийняти правила гри. Як же ми їм слідуємо? Чи готові ми рівнятися на Норвегію, Ісландію, Данію, Швецію? Чи можемо ми сказати, що нинішня Україна – це країна, де людське життя та свобода – найбільші цінності? Відповідь на ці питання нам підкажуть цифри.

Перша цифра – це ТРИ. Саме таке місце займає України в антирейтингу країн за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Вище нас лише Туреччина та Росія. Дві країни, чиї геополітичні дії та амбіції протягом останніх 20 років турбують усю світову громадськість. Як так вийшло? Можливо, ми дуже любимо писати скарги та необґрунтовано звертаємося за найвищою справедливістю в ЄСПЛ? Ні, на жаль.

І ми плавно переходимо до нашої другої цифри, а це цифра 95. З огляду на інформацію, яку можна знайти на офіційному сайті ЄСПЛ, у 2020 р. Україна програла 95% справ за заявами українських громадян чи підприємств про порушення державою їхніх прав. Це розгромна статистика, яка означає, що свою цифру 95 ми заслужили. Кожен із нас заслужив цю цифру, адже коли держава порушує права людини – вона до неї байдужа, вона нехтує інтересами інших з метою отримання вигоди для себе. Говорити про байдужість нашого нинішнього широкого соціуму можна годинами, бо вона всеосяжна. Байдужість електорату приводить у владу байдужого чиновника, байдужий чиновник призначає байдужого поліцейського, а байдужий поліцейський за три години приїжджає на терміновий виклик і бачить лише оболонку від ще недавно живої людини, тому що байдужі перехожі три години проходили повз. Ніхто не викликав швидку. Подібних прикладів тисячі, різниця лише у суб'єкті та предметі байдужості. Об'єктивний читач скаже, що у такому разі потрібно звертатися до повноважних органів, скаржитися, домагатися від держави захисту…

Так ми підійшли до нашої третьої цифри – 69. Тих, хто подає скарги, навіть не почують. Зі звіту омбудсмена з прав людини за 2020 р. – 69 % скарг (16 742) стосуються права на звернення до державних органів та інформації. А скільки людей цих скарг не написали!? Дві третини звернень людей ігноруються. Закономірно, що проблеми тих, чиї скарги розглянули, вирішуються лише у виняткових випадках. Багато хто чув епохальну промову пастора Мартіна Німеллера «Коли вони прийшли…». Чому ж кожен із нас продовжує мовчати? Чому ми не намагаємося обговорити те, що зараз відбувається? Відповідь проста – тебе можуть знищити.

Одним із наймодніших нововведень 2021 р. у сфері державного контролю стало масове запровадження санкцій, у тому числі проти українських громадян. У гонитві за трендами ми вивели модну нині cancel culture на державний рівень. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі – КАС ВС) вже 10 місяців завалений скаргами українських громадян та компаній на відповідні рішення Ради національної безпеки та оборони України (далі – РНБОУ). РНБОУ замінила суд, приймає популістські рішення, не дає можливості людям «пояснити». Все це вже призводить до того, що кожен, на кого були накладені санкції, отримає своє переможне рішення ЄСПЛ. Адже Венеціанська Комісія (86 пленарне засідання) та ЄСПЛ (справа «Аль-Нашиф проти Болгарії» тощо) вже визначили, що державні адміністративні органи у разі ухвалення рішень з прав та зобов'язань людини зобов'язані забезпечити змагальність сторін та надати людині можливість ефективного захисту, незважаючи на політику та кон'юнктуру.

А чи була б можливість ефективного захисту у разі звернення до суду? Багато хто з нас вже знає відповідь на це запитання. Незважаючи на те, що в Конституції України прописано, що Судова Влада — це окрема та суверенна гілка, вона стала вічно реформованою та неугодною, яка залежала від подиху вітру політичного торнадо. Представники влади ще до розгляду справи дають їй оцінку в публічних виступах, ніби натякаючи суддям на необхідне рішення. На жаль, судді – люди досвідчені, натяки розуміють одразу. Юридична спільнота знає, що зрештою скаже КАС ВС і Велика палата Верховного Суду, а потім знову 95, знову ЄСПЛ.

Все сягає абсурду. Пройшовши всі етапи національного судочинства, не отримавши від держави справедливості, люди звертаються до ЄСПЛ. Після цього держава погоджується виконати вимогу громадянина України, виконує та заводить на нього кримінальну справу за розкрадання державних коштів шляхом звернення до ЄСПЛ. Відмінним прикладом такого конструкту є гучна справа «Золотий Мандарин Ойл проти України», яку розслідує НАБУ, в якій предметом справи є право звернення до ЄСПЛ за справедливістю.

Описане дозволяє відповісти на запитання з початку статті. Чи готові ми бути частиною провідних світових демократій? Не всі, але готові. Тільки Держава може за це посадити…

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати