Хто постраждав? Які у них потреби? Чиї це обов’язки? Який процес необхідно організувати, щоб колективно все виправити? На зазначені питання зможе відповісти тільки відновне правосуддя (далі – ВП). Це процес, що дозволяє тим, кому була завдана шкода, а також тим, хто несе відповідальність за таку шкоду, у разі їх добровільної згоди, активно брати участь у вирішення питань, що виникають у зв’язку зі скоєнням правопорушення, за посередництвом спеціально підготовленої та неупередженої третьої сторони.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Про майбутнє відновного правосуддя в Україні говорили 26.10.2021 р. під час міжнародної конференції, організованої ГО «Інститут миру і порозуміння» (далі – ІМіП) у партнерстві з Верховним Судом, за підтримки Фонду демократії ООН (ФДООН/UNDEF) та Європейського Союзу.
Модерував захід член правління ІМіП Максим Єлігулашвілі. Він окреслив 20-річну історію становлення ВП в Україні. Модератор звернув увагу на актуальність подальшого руху судової реформи, збереження фокусу на відновному правосудді та досвід, який Україна вже здобула за час впровадження ВП.
Координаторка ООН в Україні Оснат Любрані зазначила, що відновне правосуддя є одним із механізмів побудови глобальних систем, які мають захистити всі верстви населення задля збереження миру та дотримання прав людини. Права людини та ВП – неодмінні складові реалізації основоположних свобод. Метою відновного правосуддя є захист інтересів людини та забезпечення справедливості.
Голова Касаційного кримінального суду ВС Станіслав Кравченко підкреслив, що практики відновного правосуддя в Україні існують вже декілька років, проте постає питання щодо їх належної реалізації. Законодавство регулює деякі питання відновного правосуддя, проте недосконало (наприклад, це стосується механізму примирення потерпілого та обвинуваченого, який рідко застосовується). Також тільки починає працювати інститут угод. На думку судді, потрібно систематизувати механізми відновного правосуддя для їх комплексного застосування.
Ремі Дюфлот, заступник Голови Представництва Європейського Союзу в Україні, зазначив, що реагування на злочини шляхом відновного правосуддя має відбуватися без тиску та загострення, потрібно рухатися до ресоціалізації порушників. У цьому процесі основна роль належить громадянському суспільству, адвокатам, центрам надання правової допомоги. «Прийняття нового закону про медіацію стане тригером і надасть можливість застосовувати інші способи врегулювання спорів в окремих справах. Важливо, наскільки судові органи, Уряд, Національна поліція, правова спільнота, органи прокуратури працюватимуть разом задля досягнення єдиної мети трансформації судової системи в Україні», – підкреслив спікер.
Що не так з відновним правосуддям в Україні?
Голова ІМіП, медіатор, практик ВП Роман Коваль приділив увагу українському досвіду впровадження ВП станом на 2021 р. Зокрема, була створена Міжвідомча координаційна рада з питань правосуддя щодо неповнолітніх, запущений пілотний проєкт «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення», а також розроблений проєкт «Впровадження відновного правосуддя в Україні». Варто зазначити про результати останнього: розроблено механізми впровадження відновного правосуддя в систему кримінального судочинства в Україні, апробовано на пілотних майданчиках у шести регіонах України та проведено опитування учасників проєкту, розроблено інформаційні матеріали щодо можливостей та суті ВП, розроблено рекомендації щодо запровадження ВП (медіації) у кримінальному процесі.
На думку медіатора, завдяки механізму ВП можна подолати зростання рівня злочинності, радикалізації громадського суспільства, усунути примарні сподівання на реінтеграцію, покращити ситуацію слабкої економічної системи, зменшити випадки вчинення злочинів на підґрунті ненависті та нетерпимості. Також ВП допоможе змінити орієнтацію системи кримінального судочинства не на покарання як на основний інструмент досягнення завдань кримінального судочинства, а на виправлення особи. Завдяки впровадженню ВП у суспільстві зникне «зачарованість процесом», нехтування реальними інтересами та потребами людей, позбавлення громад і громадян «право власності на конфлікт».
Де поділась медіація у кримінальних справах: дослідження
Горова Альона, медіаторка, членкиня правління ІМіП, презентувала результати дослідження, завданням якого було проаналізувати механізм впровадження ВП у кримінальному провадженні, визначити мотивацію суб’єктів реалізації програм ВП та проаналізувати запит суспільства на ВП. До труднощів і проблем реалізації програми ВП експерти віднесли високу плинність кадрів та завантаженість держорганів, некоректне розуміння мети ВП, відсутність добре спланованої інформаційно-навчальної кампанії, високий рівень напруги та агресії в суспільстві, зміни законодавчої бази. Водночас включення суддів/прокурорів на етапі інформування/пропонування медіації та відповідність механізму ключовим принципам реалізації ВП експерти назвали сильними сторонами. «Для вдосконалення механізму впровадження ВП потрібно дотримуватися комплексного системного алгоритму взаємодії, затвердити Механізми відомчими нормативно-правовими актами, розширити перелік справ, які можна передавати на програми ВП, запрошувати медіатора на перше судове засідання, а також змінити підхід до реагування на злочини з карального на відновний», – зазначила спікерка.
Засади успішного впровадження відновного правосуддя в Україні
Роман Романов, директор програми «Права людини та правосуддя», МФ «Відродження», говорив про те, що правосуддя здебільшого сприймається як чітка правова категорія, а справедливість – це філософська категорія. Однак ці поняття не можна роз’єднувати. «Для українського суспільства характерною є процедурна справедливість, тобто ми націлені не на процес, а виключно на результат. Тому систему правосуддя неусвідомлено наділяють роллю перекладання відповідальності. Відновне правосуддя – це спроба подивитися саме на людину в центрі її проблеми. Тому великий потенціал змін полягає у трансформуванні поглядів та підходів системи судочинства, щоб центральною в роботі держорганів була не оціночна система як формальність, а інтереси людини», – зауважив експерт.
Тетяна Кисельова, к.ю.н., PhD, доцент кафедри суспільного врядування Національного університету «Києво-Могилянська академія», голова Центру досліджень медіації та діалогу НаУКМА, навела статистичні дані та результати впровадження ВП у правових системах західних країн. Зокрема, у програмах відновного правосуддя за 6 місяців рецидивність зменшується на 30%. Загалом, рівень домовленостей у медіаціях складає 90%, рівень виконання угод, укладених у процесі програм ВП у цивільному судочинстві, складає 60%, а у кримінальних справах – від 70% до 100 %. «Відновне правосуддя – це не про кошти та швидкість, це про цінності, тому відсутні дослідження про те, скільки коштів зекономить ВП. Однак скільки може коштує реабілітоване людське життя?», – звернулася до учасників заходу Тетяна Кисельова.
Медіаторка, членкиня Української академії медіації, завідувачка кафедри морського права Національного університету «Одеська морська академія» Наталя Крестовська підкреслила, що у КК України, КПК України та Кодексі про адміністративні правопорушення у завданнях актів немає жодної згадки про відновне правосуддя, а визначення поняття злочину залишається виключно нормативним. Проте в новому проєкті КК України у ст. 1.2.6 вже йде мова про гуманізм та права потерпілого. Крім того, проєкт містить та включає до Загальної частини поняття шкоди, яке в чинній редакції пов’язане не зі злочином, а тільки з об’єктом кримінального правопорушення. Також у чинній редакції Кодексу примирення є пом’якшувальною обставиною або підставою для звільнення від відповідальності, а у проєкті примирення відносять до підстав для непризначення покарання у зв’язку з позитивною поведінкою особи після вчинення кримінального правопорушення. «Законопроєкт Мін’юсту «Про юстицію, дружню до дитини» містить розділ про виведення дитини з кримінального провадження. Цей акт найбільше охоплює принципи та цінності відновного правосуддя», – зазначила спікерка.
Рекомендації Координаційної ради проєкту «Впровадження ВП в Україні»
Стефанів Надія, суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду України, голова Координаційної ради проєкту «Впровадження ВП в Україні», окреслила проєкт рекомендації щодо законодавчого врегулювання у процесі впровадження ВП у кримінальне судочинство України. Пропонується:
- Доповнити Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України нормами, які закріпили б визначення та завдання відновного правосуддя в контексті кримінального процесу в Україні та забезпечили б мінімальні процедурні норми, що гарантували би збереження принципів ВП і створювали можливості взаємодії органів кримінального правосуддя та організацій, які надають послуги з проведення програм відновного правосуддя.
- Прийняти Закон про медіацію та закріпити статус медіатора у ст. 3 КПК, у ч. 1 ст. 469 КПК додати медіатора до кола осіб, за допомогою яких потерпілий та підозрюваний чи обвинувачений можуть досягти домовленості стосовно угоди про примирення.
- Розробити та закріпити відповідними галузевими наказами або положеннями порядок застосування у кримінальних провадженнях програм ВП у разі добровільної згоди сторін та дотримання критеріїв придатності справи для медіації.
- Додати медіатора до кола осіб, які не можуть бути допитані як свідки у кримінальному провадженні (йдеться про відомості, що стали їм відомі та/або одержані ними під час проведення медіації).
- Забезпечити принцип конфіденційності положеннями КПК про заборону використання отриманої у процесі медіації інформації та про неприпустимість прийняття судом доказів, отриманих у процедурі медіації. При цьому також варто зазначити, які мають бути винятки з принципу конфіденційності.
- Провести аналіз наявного в Україні кримінального та кримінального процесуального законодавства з метою підготовки пропозицій щодо забезпечення нормативно-правової бази для здійснення відновного правосуддя в межах кримінального судочинства. Зокрема, дослідити питання щодо можливості зняття судимості з неповнолітніх, які примирилися з потерпілим та взяли участь у програмах ресоціалізації в межах програм ВП після винесення вироку, розробити процедуру та внести відповідні зміни до законодавства. Також дослідити можливість запровадження механізму участі засудженого до позбавлення волі у програмі відновного правосуддя та у разі примирення з потерпілим використання цього факту як підстави для скорочення строків відбуття покарання або дострокового звільнення.
Щодо подальшого розвитку практики відновного правосуддя пропонується:
- Інституту миру і порозуміння ініціювати створення асоціації практиків ВП, розробку стандартів практики програм ВП та стандартів навчання медіаторів між потерпілим і правопорушником.
- Створити при Міністерстві юстиції України Координаційну Раду з впровадження ВП у кримінальний процес України з метою здійснення нагляду за наданням послуг відповідно до Стандартів практики та відповідних правових процедур і гарантій, а також надавати платформу для регулярних консультацій між органами судової влади, органами кримінального правосуддя та відновного правосуддя, юристами, правопорушниками й організаціями, які діють в інтересах захисту прав потерпілих та громад, щоб надати можливість розвинути спільне розуміння значення та мети ВП.
- Розробити відповідну систему реєстрації та збору інформації щодо застосування програми ВП у кримінальних провадженнях, яка дозволить постачальникам послуг здійснювати дослідження, моніторинг та оцінку практики ВП.
- Розробити базовий курс з ВП для підвищення кваліфікації суддів, прокурорів та слідчих і впровадити його в освітні програми для представників системи кримінального судочинства України.
- Розробити комунікаційну компанію з метою підвищення обізнаності з питань ВП серед населення України.
Відновне правосуддя – реальність: які стратегічні й тактичні кроки потрібно зробити
В.о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги Олександр Баранов розповів про пілотний проєкт програми ВП для неповнолітніх. Серед умов застосування програми спікер назвав наявність потерпілої сторони, згода неповнолітнього і потерпілого на участь у програмі, вчинення неповнолітнім правопорушення вперше та визнання правопорушником факту вчинення злочину.
«Якщо говорити про механізм реалізації програми, то спочатку прокурор надає пропозицію, а правопорушник погоджується на участь у програмі, далі відбувається призначення медіатора, індивідуальна зустріч з медіатором, безпосередньо медіація, тобто спільна зустріч з потерпілим, підписання угоди, моніторинг виконання угоди та завершення виконання угоди. Програма має переваги в тому, що відновлює почуття безпеки, надає можливість отримати відшкодування, допомагає впоратися з емоціями, дає неповнолітньому розуміння того, що його вчинок є кримінальним правопорушенням. Також програма дозволяє розвинути почуття відповідальності, надає можливість отримати більш м'яке покарання або бути звільненим від покарання, відновлює почуття власної гідності та має превентивну силу щодо вчинення порушень повторно», – зазначив спікер.
Згідно з останніми результатами застосування програми, 95% неповнолітніх не вчиняли повторних правопорушень, 158 осіб були звільнені від кримінальної відповідальності, було укладено понад 200 угод про застосування програми між потерпілим та неповнолітнім.
Віктор Лобач, експерт Міжвідомчої координаційної ради та КР проєкту «Впровадження ВП в Україні», переконаний, що ВП може зменшити навантаження на систему карного судочинства через впровадження концепції компенсації шкоди та виведення таких справ із системи загального правосуддя. Тому спікер позитивно оцінив Лист Генерального прокурора від 01.08.2008 р. «Щодо використання процедури примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи переслідуванню», яким наголошується на необхідності роз’яснювати потерпілим та обвинуваченим про їхнє право на примирення самостійно або за допомогою посередників (медіаторів) та про можливі наслідки у разі досягнення примирення і відшкодування заподіяних збитків.
Серед перешкод у зацікавленості прокурорів у запровадженні ВП Віктор Лобач визначив зовнішні чинники: відсутність законодавчого й відомчого регулювання відносин між сторонами та медіатором, відсутність навчально-методичної роботи з цих питань, завантаженість значною кількістю кримінальних проваджень і великі обсяги обов’язків процесуального керівника, відсутність волі керівництва щодо організації необхідних заходів та його негативна реакція на закриття провадження. До внутрішніх перепон спікер відніс плинність кадрів, небажання керівництва змінювати систему та байдужість до долі сторін.
Ювенальна прокурорка Окружної прокуратури міста Миколаєва Катерина Капраль вважає, що застосовувати ВП прокурорів спонукатиме законопроєкт про медіацію, який вже був прийнятий у першому читанні. «Потрібно розробити нормативний акт щодо залучення медіатора у справах щодо повнолітніх. Окрім того, залучення психолога дозволяє визначити істинну причину вчинення правопорушення. Проблемою є лише те, що психолог працює тільки з правопорушником, але не працює з родиною, адже проблеми в сім’ї часто стають причинами вчинення правопорушень. Щодо неповнолітніх правопорушників на практиці може виникає проблема щодо впровадження ВП, адже пілотним проєктом передбачено, що медіацію можна застосувати тільки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості або проступку. Питання вчинення вперше тяжких злочинів залишається неврегульованим у межах ВП», – зазначила прокурор пані Капраль.
Ірина Федорич, к.ю.н., сертифікована медіаторка Львівського центру медіації, розкриваючи лайфхаки побудови ефективної співпраці в межах реалізації програм з відновного правосуддя, відзначила, що основним стейкхолдером у цьому процесі є людина. Зв’язок можна будувати з позиції інтересів, сили та закону. «Потрібно дізнатися інтереси людини, з якою ми працюємо, при цьому опираючись на систему. Результативна співпраця – ефект від правильної комунікації. Необхідно ідентифікувати потребу людини, більше її слухати, а не зациклюватися лише на перевагах процесу вирішення справи. Варто розуміти та пам’ятати про розподіл відповідальність, адже не потрібно всю відповідальність покладати на систему в особі органів правосуддя, прокурорів тощо. Потрібно самостійно працювати із супротивом і тиском часу. Я вважаю, що має бути сформована спільнота, яка буде достатньо ініціативною та відвертою, готовою про це говорити й ділитися своїм досвідом. Стабільний поступовий рух – це про реформу на шляху до відновного правосуддя», – наголосила медіаторка.
Dr. Інституту соціології права та кримінології (Австрія) Кріста Пєлікан переконана, що закон має закріпити твердження, що правопорушення – це те, що сталося проти правил, а покаранням з цієї позиції є сигналом того, що такої дії не мало статися. «Задля реалізації механізму переходу до нової мети кримінального правосуддя варто взяти до уваги три елементи. Необхідно усвідомити, що принцип залученості відрізняється від елемента делегування. Сторони, які беруть участь у процесі, самостійно мають вирішити ситуацію, що склалася. Це інтерактивний процес, це відповідальність виключно сторін. Медіатори лише допомагають, але вони не приймають остаточне рішення. Наступним є соціальний елемент. Варто опиратися і працювати з конкретним життєвим досвідом обох сторін. Третім елементом є репарація як елемент відновлення, що дає назву всьому процесу», – зазначила спікерка.
Дейв Гаставсон, PhD, RCC, кандидат наук, РКЦ, виконавчий директор Асоціації ініціатив громадського правосуддя регіону Фрейзер (FRCJIA), розвіяв деякі міфи щодо ризиків та викликів системи ВП у кримінальному процесі. Наприклад, існує думка, що запровадження у державі програм ВП демонструватиме «м’якотілість» політиків, що призведе до виникнення політичного опору та втрати підтримки електорату. Проте у 1988 р. уряд Канади створив постійний парламентський комітет, завданням якого було інформувати парламент про рівень задоволення громадян роботою поліції та судів, а також про їхні думки щодо виправних робіт та умовного звільнення. Комітет був настільки вражений почутим, що рекомендував парламенту, щоб усі уряди сприяли поширенню та оцінюванню програм примирення жертв і злочинців на всіх етапах кримінального правосуддя, оскільки вони надають скривдженим вагому підтримку та сприяють високому рівню залученості громади. Ініціатор створення парламентського комітету Девід Добні отримав визнання за внесок у розвиток правосуддя.
Існує також упередження, що жертва ніколи не погодиться знову зустрітися з кривдником, адже це завдасть додаткової травми. Ймовірно, кривдники також не захочуть повторно зустрічатися з потерпілими. Однак результати дослідження спікера показало, що 87% ув’язнених та 82% постраждалих погодилися б повторно зустрітися один з одним у процесі вирішення справи. 33 із 34 опитаних потерпілих (97%) зазначили, що до участі у програмі медіації вони почувалися безпорадними та безправними під час взаємодії з системою кримінального правосуддя. 11 із 24 повідомили, що завдяки програмі трансформували свій досвід віктимізації. «Що є справжньою відповідальністю? Мати відвагу зустрітися з реальними наслідками своїх діянь чи просто відбути призначене судом покарання у місцях, де держава за власний бюджет забезпечує харчування та навчання?», – підсумував свій виступ Дейв Гаставсон.