Другий день XIV Судового форуму (28 листопада 2025 року) відкривали Анна Огренчук, програмна координаторка форуму, керуюча партнерка Юридичної групи LCF, та Ірина Мудра, заступниця керівника Офісу Президента України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Пані Огренчук зазначила, що, попри виклики, видно прогрес у напрацюваннях щодо змін до процесуальних кодексів, які стали результатом багатьох годин дискусій.
Читайте також: «АПУ провела в Києві XIV Судовий форум: день перший».
Ірина Мудра вказала, що незалежність суддів, довіра до інституцій, цифровізація процесів, фінансування системи, процедура добору є стандартами, які бере на себе Україна.
«Критика – це не загроза, а дорожня карта. Вона показує, де ми сильні, а де є простір для роздумів. І ми готові до цього зростання. Наш євроінтеграційний курс вимагає змін, які не можна замінити на декларації», – вказала вона.
Далі відбулося інтерв’ю про стан судової влади, виклики та стратегічні орієнтири з головою Верховного Суду Станіславом Кравченком. Інтерв'юером був Микола Стеценко, Президент Асоціації правників України, керуючий партнер AVELLUM.
Станіслав Кравченко наголосив, що без чіткої законодавчої бази доступ до правосуддя залишається нерівномірним. Навіть у регіонах, де давно існує потреба, суди працюють у непридатних приміщеннях або взагалі не функціонують. Кадрові перекоси в системі також призводять до того, що суди працюють або на межі, або зовсім без суддів. За його словами, без прозорих і швидких процедур добору та призначення суддів ситуацію змінити неможливо.
Голова Верховного Суду наголосив на важливості балансу: з одного боку потрібен контроль, з іншого – повага до інституції та процедур. Судова влада не уникає публічності, проте для ефективної роботи суддям потрібна підтримка, а не постійний тиск.
Окремо він торкнувся питання створення військових судів, сказавши, що питання є непростим. «До війни я не був прихильником створення військових судів, але війна змінила думку. Армія стала більшою, йде жорстока війна. Військові кажуть: нас повинні судити ті, хто краще розуміє ситуацію, що таке війна, що таке бойова обстановка, що таке наказ. Навесні виникли законопроєкти про відновлення чи створення таких судів, питання ми винесли на Пленум, але в залі були різні погляди. Перше: а що ж повинні ці суди розглядати? Тільки кримінальні провадження чи кримінальні та адміністративні правопорушення? Цивільні правовідносини – чи варто їх виділяти? Друге: яка мережа судів? Що таке слідчий суддя апеляції на сьогодні тощо. Нам поки що не вдалося прийти до одного знаменника – поки що питання залишається відкритим».
Європа та правосуддя
Першу сесію «Євроінтеграційні процеси в секторі правосуддя» модерувала Анна Огренчук, керуюча партнерка Юридичної групи LCF.
Віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Тарас Качка наголосив, що реформа правосуддя, яка була розпочата у 2016 році, перебуває на завершальному етапі. Він підкреслив, що не йдеться про механічне перенесення європейських стандартів, а про створення сучасної системи правосуддя на основі українських традицій: «Потрібні думки професії, а саме адвокатів, суддів, прокурорів, науковців, тобто тих, хто має авторитет у праві. Я не думаю, що хтось інший поза професією має право на будь-яку монополізацію думок. Це надзвичайно важлива історія».
Пан Качка зазначив, що в праві «потрібна довга пам’ять»: чим швидше маємо норми, тим краще – потрібно впроваджувати власні традиції. Однак не потрібно обнуляти свої досягнення з кожним новим звітом чи рекомендацією – потрібно пам’ятати, що було зроблено в реформі правосуддя. Крім цього, він відзначив роботу ВККСУ та ВРП та прогрес у доборі суддів.
Віктор Дубовик, генеральний директор Директорату з питань правової політики Офісу Президента України, звернув увагу на складність інтерпретації звітів про стан правосуддя, кадрові виклики в судах першої та апеляційної інстанцій і важливу роль суспільства у підготовці аналітичних документів.
«На мій погляд, не зовсім правильно, коли починають порівнювати якість винесених судових рішень з іншими судами – й порівнювати це в негативному контексті. Мені здається, що це на рівні ЄС – коли ми станемо членами ЄС – насамперед гратиме проти нас», – зазначив він. На думку пана Дубовика, у звітах про стан правосуддя іноді вказуються протилежні думки на одну й ту саму проблему.
Людмила Сугак, в.о. міністра юстиції, зазначила, що обсяг і комплексність заходів роблять реалізацію Дорожньої карти з питань верховенства права значним викликом, адже кожен із них потребує узгодження між широким колом стейкхолдерів – від державних органів і громадського сектору до європейських інституцій. Попри великі обсяги роботи, у виконанні Дорожньої карти було зафіксовано суттєвий прогрес. Зокрема:
- затверджено методологію кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді та порядок регулярного оцінювання суддів;
- оновлено Стратегію розвитку суддівської освіти;
- впроваджено систему виявлення потреб та оцінювання ефективності навчання суддів;
- ухвалено Положення про оприлюднення звітів Національної школи суддів України;
- удосконалено доступ Громадської ради доброчесності до суддівських досьє;
- у сфері дисциплінарної відповідальності вже розглянуто із залученням служби дисциплінарних інспекторів 29% старих дисциплінарних скарг, які мають бути остаточно опрацьовані до кінця 2026 року.
За словами Людмили Сугак, робота над реформою адвокатури вже розпочалася: підготовлено проєкт постанови про створення робочої групи за участю державних органів, міжнародних партнерів та представників громадянського суспільства.
Керівник напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив Євген Крапивін акцентував увагу на ширшому підході до сфери правосуддя, яка охоплює не лише суди, а й адвокатуру та прокуратуру. Він наголосив на важливості ролі громадянського суспільства у процесі реформ, зокрема до тіньових звітів: «Ми добре розуміємо, що таке європейські стандарти та чому вони мають бути імплементовані в українське законодавство та практику українських органів правосуддя. Громадянське суспільство сильне, але різне».
Володимир Чабан, керівник компоненту «Судова реформа» Проєкту ЄС «Право-Justice», розповів про міжнародну технічну допомогу як чіткий інструмент підтримки реформ, що функціонує на основі законодавчих норм і забезпечує розвиток державних інституцій. Він підкреслив координацію з Міністерством юстиції, ВРП та Офісом Генпрокурора і наголосив на масштабності завдань: понад 500 заходів для досягнення більше ніж 100 стратегічних результатів.
Кадри та незалежність
Модератором другої сесії «Сектор правосуддя» був Юліан Хорунжий, старший партнер Ario Law Firm.
Член ВККСУ Роман Сабодаш поінформував учасників форуму про перебіг процедури добору суддів у місцеві суди. Він зазначив, що на актуальний момент Комісія перевіряє практичні роботи понад трьох тисяч кандидатів до судів першої інстанції, паралельно проводиться конкурс до апеляційних судів. Зокрема, розпочато співбесіди з кандидатами на зайняття вакантних посад суддів у Львівському, Одеському та Київському апеляційних судах.
Під час виступу він наголосив, що організація та проведення конкурсних процедур в умовах воєнного стану є складним процесом. Попри це, завдяки злагодженій роботі ВККСУ, секретаріату Комісії та підтримці міжнародних партнерів вдається забезпечувати безперервність конкурсів та продовжувати оновлення кадрового потенціалу судової системи.
Оксана Кваша, заступниця голови Вищої ради правосуддя, вказала, що після проходження співбесід у ВККСУ та ВРП кандидати можуть відчувати психологічну втому, однак ці процедури дають можливість перевірити, чи готова людина до викликів суддівської професії. Члени ВРП, наголосила вона, намагаються бути максимально толерантними – як у формі, так і в змісті запитань.
Вона також зазначила, що окремі процедури можна оптимізувати. На думку пані Кваши, для кандидатів до апеляційних судів достатньо було б однієї співбесіди, аби уникнути дублювання. Вона пояснила, що перед співбесідами члени ВРП детально аналізують матеріали й у разі потреби надсилають кандидатові письмові запити. Якщо відповідь є вичерпною, запитання знімається з розгляду; якщо ні, то доводиться уточнювати його під час співбесіди.
Заступниця голови ВРП підкреслила, що майбутній суддя має бути готовим до психологічних навантажень: «Наші співбесіди можна сприймати як початковий етап, який допомагає людині зрозуміти, чи готова вона працювати зі складними й інколи трагічними людськими історіями. Вважаю, що вони налаштовують майбутнього суддю до сприйняття ще більш болісної інформації».
За її словами, серед кандидатів є ті, хто проживає за кордоном, і під час онлайн-співбесід постає питання їхньої готовності повернутися до України. Пані Кваша вказала, що ВРП прагне подолати кадровий дефіцит у судах, тому важливо бути впевненими, що призначені кандидати дійсно працюватимуть в Україні. Вона також наголосила, що якщо запитання під час співбесіди стосуються здоров’я, сімейних зв’язків або інших чутливих тем, то ВРП може зупинити пряму трансляцію.
Крім цього, Оксана Кваша вказала, що органи суддівського врядування несуть велику відповідальність: необхідно одночасно дотриматися вимог Дорожньої карти з питань верховенства права (до IV кварталу 2026 року потрібно заповнити щонайменше 70% вакантних посад суддів місцевих та апеляційних судів) і не допустити призначення осіб, які не відповідають критеріям доброчесності, зокрема не мають чіткої громадянської позиції.
Партнерка AMBASSADORS Тетяна Огнев’юк звернула увагу на психологічні та репутаційні ризики для кандидатів, наголосивши, що конкурси іноді перетворюються на «Олімпійські ігри», де під сумнів можуть потрапити не лише професійні, а й моральні якості, тому в результаті буде важко отримати авторитетний суд.
«У моїй руці маятник для того, щоб наочно продемонструвати, що відбувається з системою відбору суддів в останні 20 років. Його заносить то в один, то в інший бік, тобто то ми нічого не перевіряємо, процедури закриті, призначаються «свої» люди, і нічого не можливо оскаржити до суду, то ми перевіряємо навіть більше, ніж вимагає здоровий глузд, оскаржуємо усе, навіть те, що є очевидно законним (повірте, таких рішень теж чимало субʼєкти владних повноважень приймають)», – окремо наголосила вона.
Микола Оніщук, ректор Національної школи суддів України, розповів про оновлення системи суддівської освіти. За його словами, довіра, професійність та етика суддів починаються з якісної підготовки.
Водночас є й виклики:
- організація навчального процесу в умовах поетапного призначення суддів, у результаті – малочисельні групи за спеціалізаціями;
- відсутність у НШСУ власних приміщень із належними безпековими умовами;
- складність із залученням до викладання наявних суддів (нестача суддівських кадрів, надмірна завантаженість суддів);
- поєднання очного і дистанційного навчання;
- не передбачено фінансування проєктом бюджету на 2026 рік (комунальні витрати, оплата договорів цивільно-правового характеру для залучення суддів-тренерів до викладання).
Міжнародна арена
Сергій Гришко, керуючий АБ Сергія Гришка «Кверітіус Україна», модерував третю сесію заходу «Україна на міжнародній судовій арені».
Віктор Тарасенков, радник судової практики Asters, детально розповів про рішення Високого суду Лондона у справі ПриватБанк проти Коломойського та Боголюбова, яке призвело до компенсації понад $3 млрд збитків та збереження арешту активів. Він підкреслив важливість нейтральності експертів, адже це безпосередньо впливає на довіру суду до сторони.
Читайте також: «ПриватБанк розпочинає примусове стягнення понад 3 млрд доларів за рішенням суду Англії».
Павло Бєлоусов, партнер BONO ⧗ LEGAL, торкнувся питання стягнення збитків із рф на користь приватних суб’єктів в іноземних юрисдикціях. Що стосується ЄСПЛ, то він вказав на деякі недоліки цього суду, зокрема:
- звернення до ЄСПЛ обмежене чотиримісячним строком і тільки щодо збитків, завданих внаслідок агресії рф до 16 вересня 2022 року;
- ЄСПЛ має специфічний підхід до відшкодуванні збитків;
- строки розгляду справ у ЄСПЛ є досить тривалими.
Він також розповів про рішення Берлінського апеляційного суду у справі AZ № 14 W 13/24, яким було відмовлено в задоволені скарги українського позивача - жертви російської агресії про примусове виконання двох рішень українського суду про стягнення збитків із рф, завданих внаслідок агресії. Так, серед причин відмови у визнанні та виконанні рішення українського суду, було те, що судове рішення не було вручено відповідачу (рф) завчасно та у такий спосіб, щоб надати йому можливість організувати свій захист. Німецький суд відзначив, що через розірвання дипломатичних відносин рф не брала участі у судовому процесі та не була належним чином повідомлена. Крім цього, було констатовано порушення принципу державного (юрисдикційного) імунітету (Staatenimmunität).
Маргарита Сокоренко, Уповноважена у справах Європейського суду з прав людини, розповіла про рішення у справі «Україна та Нідерланди проти росії», наголосивши, що воно створює додаткові юридичні підстави для розширення компенсаційного механізму на злочини, вчинені росією до 2022 року.
Читайте також: «Маргарита Сокоренко: ЄСПЛ наголосив, що збройна агресія рф розпочалася з Криму».
За її словами, Україна спільно з Радою Європи вже формує комплексну систему компенсації шкоди, завданої російською агресією, зокрема функціонує Міжнародний реєстр збитків, готується запуск Комісії з розгляду заяв, а наступним етапом стане створення Компенсаційного фонду.
«ЄСПЛ у своєму рішенні надав Україні додаткові юридичні аргументи наполягати на розширенні компенсаційного механізму на злочини, що мали місце до 2022 року. Суд прямо вказав, що питання компенсацій, які розглядатимуться на етапі справедливої сатисфакції, повинні бути враховані у міжнародних перемовинах та у процесі формування компенсаційних механізмів», – підкреслила пані Сокоренко.
Вона наголосила, що рішення стало першим випадком, коли міжнародний суд підтвердив масштабні та системні порушення прав людини під час триваючої збройної агресії. Так, ЄСПЛ визнав існування адміністративної практики – цілеспрямованої політики російських окупаційних структур, що включала викрадення, тортури, вбивства, незаконні затримання, переслідування за проукраїнську позицію та утиски української мови. Україна довела, що ці порушення були не поодинокими, а становили систему репресій, організовану та підтримувану росією.
Юлія Кузнець, радниця VB Partners, експертка санкційної практики, зосередила увагу на першому рішенні ЄСПЛ щодо українських санкцій у справі ТОВ «М.С.Л. проти України». За її словами, це стало першим рішенням, в якому ЄСПЛ надав оцінку закону України «Про санкції», обґрунтованості рішення РНБО про застосування санкцій та Указу Президента України про введення його в дію, ефективності судового контролю в Україні у санкційних справах.
Щодо самого закону «Про санкції», то ЄСПЛ дійшов до таких висновків:
- закон є «скоріше загальним»;
- в умовах його прийняття така редакція була прийнятною;
- положення закону повинні уточнюватися конкретними рішеннями РНБО та указами Президента України.
Також на панелі виступили Ганна Тищенко, заступниця директора юридичного департаменту Мінфіну, яка окреслила систему захисту інтересів України в міжнародних юрисдикціях та пояснила, які органи представляють державу залежно від типу спору, та Олександр Зюзь, начальник відділу Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу Генпрокурора, який представив огляд співпраці України з Міжнародним кримінальним судом і нагадав, що після повномасштабного вторгнення МКС відкрив офіційне розслідування, а вже у 2023 році видав ордери на арешт путіна та львової-бєлової, а також російських військових командувачів за атаки на цивільну інфраструктуру.
Тренди
Четверту сесію «Законодавчі тренди 2025: вплив на судову практику» модерував Олександр Оніщенко, партнер судової практики INTEGRITES.
У фокусі сесії були такі питання:
- закон про захист добросовісних набувачів: практичні виклики та дискусійні аспекти застосування;
- фідуціарні обов’язки керівників товариств: стандарти відповідальності;
- скасування Господарського кодексу: правові наслідки та виклики для судової практики;
- позовна давність в період воєнного стану: скасування зупинення та виклики судовій практиці;
- практика господарських судів у справах щодо захисту інтересів держави у 2025 році.
Олексій Кот, директор Інституту правотворчості та науково-правових експертиз, д.ю.н., окреслив трансформацію приватного права та логіку скасування Господарського кодексу. За його словами, дуалістичність Цивільного та Господарського кодексів була штучною й застарілою, а реформа, започаткована законопроєктом №6013 та законом №4196, є початком модернізації приватного права.
Євген Петров, суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, роз’яснив підходи ВС до обчислення позовної давності в умовах карантину та воєнного стану. Він зазначив, що строки, які не спливли до 2 квітня 2020 року, вважалися продовженими на період карантину, а згодом – зупиненими на час дії воєнного стану.
Крім цього, суддя навів приклади зі справ щодо земельних спорів за позовами прокурорів, особливостей визначення початку перебігу строку та практики щодо забезпечувальних зобов’язань, де ВС підтвердив, що сплив давності за основним зобов’язанням не припиняє іпотеку.
Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Юрій Чумак розкрив тему захисту прав добросовісних набувачів у практиці ВС, навівши актуальну судову практику.
Наприклад, у постанова СП КГС ВС від 18.09.2025 у справі № 922/82/20 йдеться про те, що добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як «добросовісність», яка належить до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях. Суддя вказав, що в постанові йшлося про те, що добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним, доки не буде доведено протилежне.
Водночас у постанові КГС ВС від 11.03.2025 у справі № 922/647/22 йшлося про те, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з погляду розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Також добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів із нерухомим майном.
Також суддя навів постанову КГС ВС від 16.04.2025 у справі № 910/17006/23, де йдеться про те, що особа може бути визнана добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження. Водночас недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.
У постанові йшлося про те, що набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння Набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.
Володимир Єніч, партнер AVER LEX, представив огляд практики господарських судів 2025 року у спорах з державним елементом. Він наголосив, що з початку повномасштабної війни кількість таких спорів істотно зросла, а судова практика рухається шляхом спеціалізації.
Наприклад, у постанові ОП КГС ВС від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 йшлося про те, що ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, яка була об’єднана з іншими земельними ділянками, внаслідок чого сформована нова земельна ділянка, яка включає як земельні ділянки, що належать позивачу, так і земельні ділянки, що належать відповідачу, є вимоги позову про припинення речових прав на новостворену (об’єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та витребування спірних земельних ділянок у координатах, межах та конфігурації, що були передані попереднім власникам.
Водночас у постанові ОП КГС ВС від 17.01.2025 у справі № 910/7625/23 було вказано, що, виходячи з основної мети, яка ставиться кожним з учасників аукціону (намір - придбання майна), у разі якщо позивач, як переможець аукціону вважає, що орган приватизації незаконно (без належних правових підстав склав Акт про непідписання договору) кінцевою метою переможця аукціону має бути укладення договору купівлі-продажу. Отже, належним способом захисту переможця аукціону у цьому разі відповідає позовна вимога про визнання договору купівлі-продажу майна, укладеним в редакції позивача. Натомість визнання недійсним оспорюваного Акта не матиме наслідком автоматичного укладення договору купівлі-продажу з позивачем, а отже не призведе до реального захисту порушених прав та інтересів позивача.