Апеляційним судом залишено без змін рішення про стягнення боргу за договором позики

Жінка звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, пояснивши, що відповідач отримав від неї позику та зобов’язався повернути боргу визначений строк, про що ним видана відповідна розписка. Проте зобов’язання не виконав.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Читайте також: "Стокгольмський арбітраж відмовив у стягненні з України 6 млрд $ у справі Укрнафти".

Зокрема, рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково, стягнуто з відповідача грошові кошти в межах доведеної суми позики.

Оскаржуючи зазначене рішення до апеляційного суду відповідач зазначив, що насправді грошові кошти були передані позивачкою не йому у позику, а добровільно вкладені нею в розвиток ЗАТ "Bulves", директором якого він є, а тому зазначені кошти не можуть бути витребувані за правилами, передбаченими для договорів позики. Факт видачі ним боргової розписки пояснив тим, що був введений позивачкою в оману щодо необхідності її написання та невикористання у подальшому.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах, визначених цивільним процесуальним законодавством, колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позову у спірних правовідносинах.

Так, договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З приводу доводів відповідача про те, що правовідносини між ним та позивачкою не засновані на договорі позики, а носять інший характер, колегія суддів звернула увагу на те, що факт одержання позики ним особисто підтверджено борговою розпискою та банківськими платіжними документами про переказ грошових коштів на його ім’я. Водночас відповідач не надав жодних доказів на підтвердження перерахування цих коштів на рахунок зазначеної юридичної особи та умов, на яких це відбулося, а звідси,- об’єму прав та обов’язків позивачки та ЗАТ "Bulves" щодо них.

Факт укладення договору позики та його реальність відповідач не спростував, оскільки в силу ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, яку відповідач не спростував, договір позики не оспорив як по суті, так і у зв`язку з доводами про його безгрошовість, в тому числі, із підстав вчинення правочину під впливом обману, на шо посилався в апеляційній скарзі.

Тож з огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що договір позики у спірних правовідносинах мав іншу правову природу.

Судові рішення у вказаній справі можна переглянути в Єдиному державному реєстрі судових рішень за №649/1319/19.