12 травня 2021, 18:01

Закон про олігархів. Чи стане Володимир Зеленський українським Теодором Рузвельтом?

Події, які відбувалися вчора, 11 травня, навколо Віктора Медведчука, чітко вкладаються в канву оголошеного президентом Володимиром Зеленським «хрестового походу» проти українського олігархату.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Згадаймо хроніку вже майже оголошеної війни.

У січні цього року ексспецпредставник Держдепу США з питань України Курт Волкер закликає нашу владу розділити «бізнес-імперії», щоб подолати корупцію.

«В Україні існує система, за якої кілька людей контролюють величезну частку активів у країні. І це дає їм величезну владу – економічну, яку вони перетворюють і в політичну владу, – а також вплив у судах, вплив у парламенті, у прокуратурі, в урядових органах, міністерствах тощо», – пояснив він.

У лютому РНБО накладає санкції на три канали з пулу Медведчука, потім вводить санкції проти нього і його дружини, Оксани Марченко. Окрім того, суд заарештовує нафтопродуктопровід Прикарпатзахідтранс із Росії, який також пов’язують із Медведчуком.

У березні саме США роблять чи не найгучніший крок (з часів колишнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка) в українському антиолігархічному напрямку, ввівши санкції «через причетність до значної корупції» щодо колишнього голови Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського.

«Це рішення підтверджує прагнення США підтримувати реформи політичного, економічного та судового секторів, які є ключовими для євроатлантичного шляху України. Держдеп і надалі використовуватиме подібні повноваження й інструменти, щоб сприяти відповідальності корумпованих суб’єктів у цьому регіоні та в усьому світі», – йшлося у відповідній заяві держсекретаря США Ентоні Блінкена.

У квітні Володимир Зеленський пропонує РНБО, Офісу Президента України та Антимонопольному комітету розробити законопроект про статус олігархів, зазначивши, що вплив останніх на економіку України, її закони та Верховну Раду є неприпустимим.

У травні під час візиту до України голова Державного департаменту США Ентоні Блінкен називає однією з найважливіших тем його спілкування з усіма офіційними особами України саме боротьбу з корупцією.

І ось вчора, 11 травня, секретар РНБО Олексій Данілов заявляє, що його апарат «при розробці закону про олігархів виходитиме із того, що до цієї категорії можна впевнено зарахувати 13 осіб».

У цей же день голова СБУ Іван Баканов та генпрокурорка України Ірина Венедиктова проводять спільну пресконференцію, де повідомляють, що Віктору Медведчуку підписано підозру в держзраді. У нього відбулися обшуки.

Отже, щонайменше за одного з «13-ки» вже взялися. Проте до решти такий підхід не пройде. Звинуватять у політичному переслідуванні тощо. Закон справді потрібен, але який?

Напередодні візиту Блінкена у Київ, його колега, голова МЗС України Дмитро Кулеба, заявляє, що закон про олігархів ґрунтуватиметься на підходах американського антитрастового законодавства. Деталей законопроекту Кулеба не розкриває.

Отже, що ж таке американське антитрастове законодавство?

У його основі лежить Sherman Act – перший антимонопольний закон у США, прийнятий у 1890 році. Він проголошував незаконним будь-яке перешкоджання свободі торгівлі в формі тресту або шляхом змови. Фактично закон тоді був направлений проти монополії Джона Рокфеллера «Standard Oil» – однієї з найбільших американських компаній (у 1879 р. вона контролювала 90% американських нафтопереробних потужностей). Закон зобов’язував переслідувати такі об’єднання та встановлював покарання у вигляді штрафів, конфіскацій та позбавлення волі до 10 років. Закон Шермана надавав органам влади широкі можливості для дій проти монополій.

Фактично Закон Шермана сформульований у двох параграфах: 1. Будь-яка угода, об’єднання у формі тресту або іншої юридичної особи, або змова, що призводять до обмеження торгівлі між кількома штатами або з іноземними державами, оголошується незаконним. 2. Кожна людина, яка монополізує або намагається монополізувати, таємно або явно змовляються з іншою людиною або людьми для того, щоб монополізувати будь-яку частину торгівлі між кількома штатами або з іноземними державами, буде звинувачена в скоєнні кримінального злочину.

Закон Шермана кінця ХІХ ст. почав діяти лише на початку ХХ-го, уже за президента Теодора Рузвельта, який почав його активно використовувати у своїй антимонопольній кампанії.

Першою його жертвою стала Northern Securities, яка контролювалась банкірським будинком Морганів і об’єднувала всі залізниці на американському північному заході. Вимога уряду розпустити Northern Securities стала для її господарів повною несподіванкою. У квітні 1903 року Верховний суд на підставі закону Шермана виніс рішення на користь уряду. Прості американці із захопленням сприйняли це, авторитет Рузвельта надзвичайно зріс. За 7,5 років його перебування у Білому домі було порушено 44 справи проти найбільших американських монополістів, більшість з яких увінчалася успіхом уряду. Найбільш яскравим з них виявилося розформування компанії Standard Oil, яку розділили на 30 дрібніших груп.

У 1914-му приймається Закон Клейтона, яким: а) заборонялося придбання акцій конкуруючих корпорацій, якщо це може призвести ослаблення конкуренції; б) заборонялося керівництву великих корпорацій брати участь в радах директорів, які «переплітаються» (коли керівник однієї фірми одночасно є членом правління конкуруючої фірми, результатом чого може стати зниження конкуренції).

Також у 1914-му згідно із законом про Федеральну комісію з торгівлі була створена спеціальна комісія з п’яти членів, і на неї, спільно з Міністерством юстиції США, була покладена відповідальність за впровадження антитрастових законів.

Потім був Закон Вілера-Лі 1938 року, яким оголошено незаконними прийоми продажів, що вводили споживачів в оману або були несправедливі по своїй суті.

У 1950-му році Закон Селлера-Кефовера вніс поправку до закону Клейтона. Раніше фірми могли обходити один з його параграфів, набуваючи не акції фірми, а їхні матеріальні активи (будівлі та обладнання). Закон Селлера-Кефовера ліквідував цю прогалину.

Тож із цього і складається те саме антитрастове законодавство США на якому, за словами Дмитра Кулеби, й ґрунтуватиметься майбутній український закон про олігархів.

Як же всю цю яскраву американську зіркову смугастість «натягнути» на вже чинне жовто-блакитне українське законодавство?

На створені одразу після розпаду СРСР державні галузеві холдинги?

На фактичні монополії у транспорті, «комуналці», комунікаціях, газо- і нафтопроводах, електричних, водних і теплових постачальницьких системах, деякі з яких є приватизованими, у тому числі й людьми зі «списку 13-ки»?

 «Україна часто ідеалізує західні практики … Ми імплементуємо закордонні законодавчі ініціативи, що не покращують, а, навпаки, погіршують стан бізнесу в країні», – сказав у нещодавньому інтерв’ю нашому виданню керуючий партнер юридичної компанії AMBER Семен Ханін.

З огляду на українську законотворчо-економічну історію з цим важко не погодитися. Тому побачимо, що буде із широко розрекламованим законом про олігархів і чи стане президент Володимир Зеленський тим, ким став для США Теодор Рузвельт.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати