У жовтні 2019 р. був введений в дію Кодекс України з процедур банкрутства, який надав нові можливості для України в цій практиці. Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Загалом, банкрутство – це інструмент відновлення платоспроможності за допомогою процедур розпорядження майном та санації, а у разі неможливості – інструмент задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі. Основну об’єднувальну роль у банкрутстві відіграють арбітражні керуючі. Вони також виступають незалежними консультантами та посередниками між інтересами боржника і кредиторів, оскільки допомагають боржнику відновити платоспроможність, а кредиторам – задовольнити їхні вимоги.
Вимоги до арбітражного керуючого достатньо жорсткі. Арбітражним керуючим може бути громадянин України, який має вищу юридичну або економічну освіту, загальний стаж роботи за фахом не менше ніж три роки або не менше ніж один рік після отримання відповідної вищої освіти на керівних посадах, пройшов навчання та стажування протягом 6 місяців, володіє державною мовою та склав кваліфікаційний іспит. Тобто поряд з вимогами про освіту майбутній арбітражний керуючий повинен мати практику, пройти навчання та стажування, якщо має намір здійснювати діяльність арбітражного керуючого. При цьому всі арбітражні керуючі повинні один раз на два роки проходити підвищення кваліфікації.
Знання господарського процесу та складання юридичних і процесуальних документів зобов’язують спеціалістів у банкрутстві підвищувати кваліфікацію з юридичних дисциплін або мати одночасно дві освіти – юридичну та економічну. Тому більшість арбітражних керуючих мають паралельно дві освіти.
22.10.2021 р. у Верховній Раді України був зареєстрований Законопроєкт №6205 про внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо посилення авторитету адвокатури. Проєктом Закону пропонується внести зміни до чинного законодавства в частині посилення авторитету адвокатури, вирівнювання правового статусу адвокатів із суддями та прокурорами, забезпечення більшого дотримання прав та законних інтересів адвокатів.
Законопроєкт передбачає внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Зокрема, встановлюється, що не може бути адвокатом особа, яка протягом останніх трьох років безперервно працювала або працює на посаді судді, прокурора, слідчого, дізнавача, працівника підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, працівника пенітенціарної служби, нотаріуса, державного або приватного виконавця, арбітражного керуючого, на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, обіймає іншу посаду, на якій одночасне здійснення адвокатської діяльності забороняється законом.
Цей Законопроєкт за три дні свого існування отримав чимало критики від правників різних сфер. На мою думку, норми щодо заборони арбітражним керуючим отримувати право на заняття адвокатською діяльністю є дискримінаційними.
Загальновідомо, що багато арбітражних керуючих поєднують статус адвоката й арбітражного керуючого. При цьому як спеціалісти у справах про банкрутство арбітражні керуючі часто надають правову допомогу боржникам та кредитором, оскільки є найкращими спеціалістами у цій вузькоспеціалізованій практиці. Це підтверджується описаними вище вимогами для арбітражного керуючого, які є мінімальними для старту такої діяльності.
Кредитори звертаються до арбітражних керуючих з метою їх представництва у судах та на зборах (комітеті) кредиторів, оскільки останні володіють знаннями та практикою, які можна максимально використати для задоволення кредиторських вимог, представництва чи об’єктивного аналізу господарсько-фінансової діяльності боржника.
Поєднання статусів має свою першопричину. Саме через «адвокатську монополію» частина арбітражних керуючих поєднує статус адвоката й арбітражного керуючого, оскільки не має можливості представляти інтереси боржника чи кредиторів у суді. Ще однією причиною є порядок призначення арбітражних керуючих у справі про банкрутство. Визначення арбітражного керуючого шляхом автоматизованого відбору із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з-поміж осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, інколи призводить до того, що арбітражний керуючий може чекати місяцями призначення. Тому відсутність справ змушує поєднувати статуси та заробляти шляхом представництва у процесі.
Прийняття Законопроєкту №6205 призведе до такої ситуації, коли певна кількість арбітражних керуючих буде позбавлена можливості практикувати, а отже, заробляти собі на життя, оскільки судове представництво в банкрутстві займає значну частину процесу. Вважаю, що прийняття таких змін у частині, що стосується арбітражних керуючих, значною мірою підірве авторитет адвокатури, негативно вплине на процедури банкрутства та загалом на цей процес в Україні.