Один із тяжких злочинів, за який у ці страшні дні платить кров’ю наша нація, – це державна зрада. На жаль, з моменту відновлення незалежності України і навіть сьогодні, під час повномасштабної російської агресії, існують непоодинокі прояви підривної антидержавної діяльності. І йдеться про осіб, які принаймні формально є громадянами України і залишаються ними у випадку, коли їхній злочин державної зради доведено в судовому порядку.
![]() |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З огляду на зазначене цілком логічним шляхом вирішення проблеми вбачається законодавча ініціатива, що пропонує як один із видів покарання за державну зраду визначити позбавлення винних осіб громадянства України.
Так, у законопроєкті № 7452 пропонується визнати підставою для припинення громадянства України – набрання законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення громадянином України особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною другою статті 111 (державна зрада в умовах воєнного часу) Кримінального кодексу України.
Зазначена ініціатива, вочевидь, є пропозицією та спробою винести це актуальне питання, як то кажуть, на порядок денний. Можна передбачити зараз фарисейську активність окремих «правозахисників», які говоритимуть про права і стандарти та вимоги статті 25 Конституції України.
Стаття 25 Основного Закону дійсно установлює, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства. Однак у чинному законодавстві відсутнє визначення терміна «позбавлення громадянства». Профільний Закон України лише дублює цю конституційну норму у статті 2, і водночас у статтях 17 та 19 визначає підстави для припинення громадянства України, в тому числі і через його втрату. На мою думку, якщо в межах одного законодавчого акта вживаються різні терміни, то можна припустити, що вони мають і різне змістовне наповнення. Так, поняття «втрата» зазвичай у законодавстві передбачає причинно-наслідковий зв’язок між діями особи або подією і втратою того чи іншого права, в той час коли поняття «позбавлення» змістовно ближче до вираження волі суб’єкта, який ухвалює те чи інше рішення.
Такі припущення знаходять своє підтвердження у статті 4 Конституції України, яка передбачає, що підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Відтак і Основний Закон розмежовує поняття «позбавлення» і «припинення» громадянства та прямо дозволяє визначити підстави для припинення громадянства Законом України. Принаймні Закон уже містить низку підстав для припинення громадянства, серед них і через його втрату, і на сьогодні рішення Конституційного Суду України про неконституційність таких норм відсутнє.
Зрозуміло, що пропонована новела потребуватиме внесення змін і до інших законодавчих норм. Зокрема, потребуватиме змін Розділ Х (Покарання та його види) Кримінального кодексу України. Зайвою у законопроєкті, з огляду на викладене вище, є пропозиція виключення із Закону норми щодо «неможливості позбавлення громадянина України громадянства України».
Щодо процедури реалізації цього спеціального виду покарання, то, як і інші питання, пов’язані з громадянством, вона має реалізовуватися через Комісію при Президентові України з питань громадянства (далі – Комісія), відповідно до Указу Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України». На сьогодні не регламентовано порядок припинення громадянства унаслідок набрання законної сили обвинувальним вироком суду, оскільки йдеться про законопроєкт, а не чинний закон. Проте, аналізуючи існуючі процедури вирішення подібних питань, можна змоделювати систему виконання судового рішення про припинення громадянства особою, що скоїла злочин державної зради під час дії правового режиму воєнного стану. Так, судовий вирок має бути скерований до виконання для припинення громадянства України до територіального органу Державної міграційної служби України. У свою чергу, підрозділ Державної міграційної служби передає матеріали на розгляд Комісії, а Комісія розглядає матеріали і вносить пропозиції Президенту України. Ухвалення рішення про припинення громадянства України є виключним правом Глави Держави, і це пряма конституційна норма, передбачена пунктом 26 статті 106 Основного Закону. Відтак механізм реалізації такого судового рішення повністю впишеться в процедурні рамки вирішення подібних питань.
І на завершення. У таких питаннях доречно зважати на міжнародні стандарти та норми. Чи не найжорсткіший підхід демонструє Держава Ізраїль. Так, стаття 11 Ізраїльського закону про громадянство встановлює три обставини, за яких громадянство може бути скасовано: якщо особа потрапила до держави, яка вважається ворогом Ізраїлю, або отримала громадянство ворожої держави; якщо особа скоїла вчинок, який вважається порушенням лояльності до країни; якщо громадянство особи було надано їй на підставі неправдивих відомостей. В останньому випадку скасування може також стосуватися громадянства дітей цієї особи.
Для України як європейської країни важливим є досвід країн ЄС з реформування органів державної влади й суспільства. В європейській судовій практиці вже є прецедент щодо відступу від вимог міжнародно-правових актів про заборону позбавлення громадянства. Ідеться про рішення Європейського суду з прав людини від 21.06.2016 у справі № 76136/12 «Рамадан проти Мальти», де пана Л. Рамадана було примусово позбавлено мальтійського громадянства. У цій справі заявник стверджував, що позбавлення його мальтійського громадянства порушило його права, гарантовані ст. 8 Конвенції, оскільки внаслідок цього він став особою без громадянства. Однак суд п’ятьма голосами проти двох не виявив порушення ст. 8 Конвенції з прав людини.
Цікавим для вивчення є досвід Франції, де 09.02.2016 Національні збори закріпили позбавлення громадянства як вид кримінального покарання за вчинення тероризму. Підставою для внесення змін до законодавства стали терористичні акти, унаслідок яких загинули люди. Причому у Франції значна частина громадян є біпатридами.
Законодавство таких країн, як Бельгія, Болгарія, Кіпр, Данія, Естонія, Франції, Ірландія, Литва, Мальта, Молдова, Румунія, Словенія, Швейцарія та Велика Британія, містить положення про можливість втрати громадянства через поведінку. У восьми країнах (Бельгія, Болгарія, Естонія, Франція, Ірландія, Литва, Мальта та Швейцарія) це стосується лише натуралізованих громадян –яким громадянство було надано не від народження.
Власне і Європейська конвенція про громадянство передбачає можливість примусового припинення громадянства у випадку, коли поведінка особи становить серйозну загрозу для життєвих інтересів держави-сторони.
Отже, практика позбавлення державних зрадників громадянства України відповідає і здоровому глузду, і українському законодавству, і стандартам міжнародного права.