Чому заборона допиту слідчих та оперативних працівників як свідків у «своїй» справі — це не технічна правка, а важливий крок до реальної рівності сторін Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! 13 травня 2026 року народні депутати Владлен Неклюдов, Сергій Алєксєєв, Максим Ткаченко, Євгеній Брагар та Руслан Горбенко зареєстрували законопроєкт № 15246 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення рівності процесуальних прав усіх учасників кримінального процесу перед законом». Здавалося б, — чергова технічна правка до КПК. Насправді ж це спроба вирішити одну з найболючіших проблем українського досудового розслідування: системне зловживання сторони обвинувачення правом «створювати» собі свідків. У чому суть проблеми Сьогодні в Україні діє негласне, але дуже ефективне правило: якщо доказів для обшуку, арешту майна чи негласних слідчих дій недостатньо — їх можна «згенерувати» через допит оперативного працівника як свідка. Механізм виглядає так. Оперативник складає рапорт. Слідчий допитує його як свідка. У протоколі допиту з'являються «відомості про причетність» певної особи. Цей протокол долучається до клопотання. Суддя, не маючи інших джерел, задовольняє його. Отримуються дозволи на обшук, арешт майна, проведення НСРД. При цьому три обставини роблять таку конструкцію процесуально неприйнятною. По-перше, зацікавленість. Оперативний працівник безпосередньо зацікавлений у «позитивному» результаті провадження. В Україні досі діє система показників ефективності правоохоронних органів — і саме від результатів справи залежить кар'єра, премія або дисциплінарне стягнення конкретного співробітника. По-друге, відсутність верифікованого джерела. Оперативник під час допиту часто не може або не хоче пояснити, звідки отримав інформацію: чи то з НСРД, чи від конфіденційного джерела, чи то взагалі з чуток. Якщо обізнаність є результатом слідчих дій — доказом мають бути протоколи цих дій. Якщо від третіх осіб — свідками мають бути ці особи. Показання без встановленого джерела обізнаності суперечать принципу допустимості доказів (стаття 86 КПК). По-третє, асиметрія сторін. Сторона захисту не має можливості «відповісти симетрично»: вона не може перевірити джерело обізнаності таких «свідків» і не може відвести їх від участі в кримінальному провадженні через упередженість. Це пряме порушення принципу рівності сторін (стаття 22 КПК) та права на справедливий суд (стаття 6 ЄКПЛ). Чинний КПК: де саме прогалина Щоб зрозуміти суть законопроєкту, слід відштовхнутися від чинного регулювання. Стаття 41 КПК встановлює: під час виконання доручень слідчого або прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Тобто оперативник, діючи за письмовим дорученням, процесуально є слідчим з обмеженими повноваженнями — він збирає докази від імені сторони обвинувачення. При цьому стаття 77 КПК встановлює, що прокурор і слідчий не мають права брати участь у провадженні, якщо вони раніше брали участь у ньому як свідки. Логіка проста: хто виконував функцію збирання доказів — той не може бути їх джерелом. Однак у переліку статті 77 оперативний співробітник відсутній. Формально — він не слідчий, не прокурор, не дізнавач. Тому заборона на нього не поширюється. Аналогічна прогалина — у статті 65 КПК, яка містить вичерпний перелік осіб, що не можуть бути допитані як свідки: захисники, адвокати, нотаріуси, медичні працівники, журналісти, судді. Оперативного співробітника у цьому переліку немає — хоча він є учасником тієї самої сторони обвинувачення, що й слідчий. Слідчий, допитаний як свідок, підлягає відводу. Оперативник, що фактично виконував ті самі функції, — ні. Це не просто технічна недосконалість кодексу. Це системна вада, яка дозволяє стороні обвинувачення на ранніх етапах провадження замінювати відсутні процесуальні документи показаннями зацікавленої особи. Що пропонує законопроєкт Зміни є точковими і стосуються лише двох статей КПК. Перше — доповнення частини другої статті 65 КПК новим пунктом 12. До переліку осіб, що не можуть бути допитані як свідки, додаються прокурор, слідчий, дізнавач і співробітник оперативного підрозділу — стосовно обставин, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій сторони обвинувачення в цьому ж провадженні, незалежно від того, чи діяли вони за власною ініціативою, чи за письмовим дорученням. Друге — зміни до статті 77 КПК. Назва статті та її диспозиція доповнюються вказівкою на співробітника оперативного підрозділу. Він отримує той самий процесуальний статус, що й слідчий: якщо брав участь у провадженні як свідок — підлягає відводу і не може надалі брати участь у цьому ж провадженні. Принципова деталь: заборона охоплює не лише випадки формального письмового доручення, а й ситуації, коли оперативник діяв «за власною ініціативою». Це закриває потенційний обхід норми через відсутність письмового доручення — «офіційно не доручали, тому заборона не стосується». Юридична оцінка: що зроблено правильно Законопроєкт вирішує реальну, а не уявну проблему. Якщо хтось процесуально прирівнюється до слідчого під час збирання доказів — він має нести ті самі обмеження щодо суміщення ролей. Поєднання ролі збирача доказів і ролі свідка в одній особі є логічно несумісним незалежно від формального найменування посади. Норма узгоджується з принципом змагальності кримінального процесу та рівності сторін, закріпленим у статті 22 КПК. Підстави для відводу вже сьогодні поширюються на прокурора і слідчого, якщо вони брали участь у провадженні як свідки. Законопроєкт лише усуває нелогічне виключення оперативника з цього правила — виключення, що не має жодного змістовного обґрунтування. Контраргументи і відповіді на них «А як бути, якщо оперативник — єдине джерело інформації?» Відповідь: у таких випадках інформація повинна бути оформлена через належні процесуальні джерела — протоколи НСРД, матеріали ОРД із зазначенням джерела. Якщо джерело конфіденційне — існують процедури розсекречення. Законопроєкт не забороняє збирати докази, він забороняє їх легалізувати через допит зацікавленої особи. «Це може ускладнити розслідування». Так, на перших порах може. Але ускладнить саме ті розслідування, які будуються на створених для «показників» доказах, без реального процесуального підґрунтя. А це — позитивний ефект. Застереження: що потребує доопрацювання При загальній правильності законопроєкт має кілька вузьких місць, на які комітету варто звернути увагу. Зворотна дія норми. За загальним правилом кримінального процесу допустимість доказу оцінюється, виходячи з норм, що діяли на момент його отримання. Це означає, що докази, зібрані до набрання законом чинності, — зокрема протоколи допитів оперативних працівників як свідків у вже розпочатих провадженнях — формально залишатимуться допустимими. Законопроєкт не містить жодних перехідних положень, які б урегулювали цей аспект. Відповідно, його практичний ефект поширюватиметься лише на провадження, розпочаті після набрання чинності, — і не торкнеться вже сформованих доказових баз. Рапорти та службові записки. Законопроєкт забороняє допит оперативника як свідка, але не вирішує паралельну проблему використання рапортів оперативних підрозділів як фактичного замінника свідчень у клопотаннях. Рапорт — не показання свідка, але нерідко виконує ту саму функцію: надає суддям «інформацію» без можливості перевірки її джерела. Для усунення цієї прогалини законопроєкт доцільно доповнити вимогою до рапорту оперативного підрозділу: він має або містити посилання на конкретне джерело отриманої інформації (протокол слідчої дії, матеріал НСРД, відомості ОРД), або супроводжуватися відповідними додатками. Рапорт без зазначення джерела обізнаності не може слугувати самостійною підставою для задоволення клопотань про арешт майна, обшук або проведення негласних слідчих дій. Без такого доповнення заборона допиту залишає частину проблеми відкритою — сторона обвинувачення зберігає можливість «легалізовувати» непроцесуальну інформацію через рапорт замість протоколу допиту. Перехідний момент. Закон набирає чинності з дня, наступного за опублікуванням, без застережень щодо вже розпочатих проваджень. Це може спричинити хвилю клопотань про відвід у чинних справах і неоднакову практику вирішення цього питання в різних судах. Висновок: маленька норма з великим практичним значенням Законопроєкт № 15246 — приклад точкової законодавчої хірургії: мінімальні текстуальні зміни з реальним практичним ефектом. Він усуває процесуальну асиметрію, яка дозволяла стороні обвинувачення використовувати зацікавленого учасника розслідування як «незалежного свідка» — і як підставу для отримання судових дозволів на початкових етапах, коли доказова база ще не сформована. Це не революція кримінального процесу. Це виправлення очевидного збою в системі, який давно відомий практикуючим адвокатам і так само давно ігнорується законодавцем.
19 травня 2026, 17:15