Українська судова система перебуває у стані трансформації. Традиційна модель, де суддя виступає виключно як арбітр, що виносить владне рішення по суті спору, поступово доповнюється новими підходами. Судді дедалі частіше стають фасилітаторами діалогу, які допомагають сторонам самостійно знайти розв’язання конфлікту. Цей процес відображає глобальний тренд на впровадження альтернативного вирішення спорів (ADR), але має свої унікальні українські особливості, зумовлені як законодавчими змінами, так і складною реальністю воєнного часу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Дві паралелі: медіація та врегулювання спору за участю судді
Розмову про впровадження принципів ADR у судову практику неможливо вести без розуміння двох ключових інститутів, які сьогодні співіснують в українському правовому полі: медіації як позасудової процедури та врегулювання спору за участю судді як внутрішньосудової примирної процедури.
Медіація: довгоочікуване законодавче визнання
Верховна Рада України 16 листопада 2021 року прийняла Закон «Про медіацію», який набрав чинності наступного року. Це була віха у розвитку ADR в Україні — медіація нарешті отримала законодавче визнання після багатьох років дискусій та пілотних проєктів.
Закон визначає медіацію як позасудову, добровільну, конфіденційну, структуровану процедуру, в межах якої сторони за допомогою медіатора намагаються запобігти виникненню або розв’язати конфлікт шляхом переговорів.
Сфера застосування. Медіація доступна для вирішення цивільних, господарських, сімейних, трудових, адміністративних спорів, а також у справах про адміністративні правопорушення та у кримінальному провадженні з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим).
Гнучкість у часі. Сторони можуть звернутися до медіації на будь-якому етапі: до звернення до суду, під час судового розгляду, навіть на стадії виконання судового рішення.
Вимоги до медіатора. Медіатором може стати будь-яка особа, яка пройшла базову підготовку у сфері медіації.
Принципи медіації. Добровільність, конфіденційність, незалежність та нейтральність медіатора, неупередженість, самовизначення та рівність прав сторін.
Економічна мотивація. Якщо спір успішно врегульовано через медіацію під час судового розгляду, сторонам повертається 60% сплаченого судового збору — значний фінансовий стимул для вибору примирної процедури.
Врегулювання спору за участю судді: особливий формат судової медіації
Паралельно з медіацією в українському законодавстві з 2017 року існує інститут врегулювання спору за участю судді, закріплений у всіх трьох процесуальних кодексах: Цивільному процесуальному (ст.ст. 201–205), Господарському процесуальному (ст.ст. 183–191) та Кодексі адміністративного судочинства (ст.ст. 184–188).
Цей інститут має суттєві відмінності від класичної медіації.
Посередник — суддя. Процедуру проводить той самий суддя, у провадженні якого перебуває справа. Це кардинально відрізняється від медіації, де посередником виступає сторонній нейтральний медіатор, обраний сторонами.
Обмежений часовий проміжок. Врегулювання спору за участю судді можливе лише до початку розгляду справи по суті і триває не більше 30 днів з дня постановлення ухвали про його проведення. Продовження строку не передбачене. Повторне проведення процедури заборонене.
Активна роль судді. На відміну від медіатора, який має утримуватися від оцінок та пропозицій, суддя при врегулюванні спору може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання (ст. 203 ЦПК України). Це наближає процедуру до оціночної медіації (evaluative mediation), хоча законодавець обережно уникає прямих вказівок на право судді давати юридичні поради.
Конфіденційність. Подібно до медіації, інформація, отримана під час врегулювання, є конфіденційною. Під час нарад не ведеться протокол, забороняється аудіо- та відеофіксація.
Форма проведення. Процедура здійснюється у формі спільних нарад (за участю всіх сторін) та/або закритих нарад (суддя зустрічається з кожною стороною окремо). Сторони можуть брати участь у режимі відеоконференції.
Винятки. Врегулювання спору за участю судді не допускається у справах про банкрутство, при вступі у справу третьої особи із самостійними вимогами, а також в інших випадках, визначених процесуальним законодавством.
Як це працює на практиці: виклики та перші успіхи
Станом на жовтень 2025 року, попри законодавче закріплення обох інститутів, їх практичне застосування в Україні все ще перебуває на стадії становлення. Судді та юристи говорять про складнощі, які гальмують впровадження примирних процедур.
Проблема правової культури та ментальності
Найбільша проблема, особливо у сімейних спорах, які розглядаються в судах — це неспроможність сторін комунікувати, розуміти свої інтереси, ідентифікувати свої ризики і, відповідно, неспроможність досягти мирної угоди.
Це відображає глибшу проблему: українське суспільство традиційно орієнтоване на змагальну, а не консенсусну модель вирішення спорів. Сторони приходять до суду не для пошуку компромісу, а для отримання рішення «на свою користь». Зміна цієї ментальності — процес тривалий і вимагає системних зусиль.
Відсутність спеціальної підготовки суддів
Ключова проблема врегулювання спору за участю судді — відсутність спеціальних вимог щодо підготовки судді. На відміну від медіатора, який має пройти 90-годинне навчання, суддя може проводити процедуру врегулювання без будь-якої спеціалізованої підготовки у сфері медіації чи фасилітації переговорів.
Це створює парадоксальну ситуацію: суддя, навчений приймати рішення на основі права і фактів, раптом має виступити у ролі нейтрального фасилітатора, який допомагає сторонам самим знайти вирішення. Без відповідних навичок ця роль може виявитися неефективною або навіть шкідливою — замість нейтрального посередництва суддя може несвідомо нав’язувати сторонам своє бачення справедливого рішення.
Сімейні спори: найперспективніша сфера
Якщо є категорія справ, де потенціал ADR особливо великий — це сімейні спори. Розлучення, поділ майна, визначення місця проживання дитини, аліменти — всі ці конфлікти мають високий емоційний заряд і потребують збереження можливості подальшої комунікації між сторонами (особливо коли йдеться про батьків).
Верховний Суд навіть підготував методичні рекомендації «Спори про міжнародне викрадення дітей», в яких окремий розділ присвячений позасудовим методам вирішення спорів, зокрема медіації у ситуаціях міжнародного викрадення дітей.
Проте навіть у сімейних справах є випадки, коли медіація недоречна або навіть шкідлива. Наприклад, справи з ознаками домашнього насильства, де дисбаланс сил між сторонами робить справжні переговори неможливими.
Інституційна підтримка: Верховний Суд як рушій змін
Верховний Суд активно позиціонує себе як прихильника розвитку примирних процедур. Як зазначається у матеріалах Суду: «ВС має чітке бачення про необхідність розвитку медіації в контексті забезпечення доступу до правосуддя, підвищення інвестиційної привабливості України і зняття соціальної напруги в суспільстві».
Протягом 2023–2025 років відбувся цикл заходів, присвячених медіації, за участю суддів ВС:
• круглі столи та конференції з медіаторами, адвокатами, правниками;
• участь у національних та міжнародних міжпрофесійних конференціях щодо врегулювання спорів;
• розробка методичних матеріалів з впровадження примирних процедур.
Мета таких зустрічей — зміцнити інституційні та професійні зв’язки між медіаторами й суддями, створити спільне розуміння цілей та методів ADR.
Законодавчі прогалини та напрями вдосконалення
Попри позитивні зрушення, юридична спільнота фіксує низку проблем, які потребують законодавчого врегулювання:
1. Правовий статус судді у процедурі врегулювання. Чітко не визначено, чи може суддя відмовити у задоволенні клопотання сторони про застосування процедури врегулювання, якщо справа очевидно не підходить для примирення. Яка межа між «пропозицією можливого шляху» та «нав’язуванням рішення»? Що є «юридичною порадою», яку суддя не повинен давати?
2. Питання конфіденційності. Хоча інформація, отримана під час врегулювання, є конфіденційною, не врегульовано питання про подальше зберігання цієї інформації, особливо в умовах можливості проведення нарад у режимі відеоконференції.
3. Обов’язковість медіації. Дискутується питання, чи доцільно запровадити обов’язкову медіацію для певних категорій справ (як це зроблено в деяких європейських країнах). Проте таке запровадження має враховувати конституційні положення про доступ до правосуддя (ст. 124 Конституції України) та європейські стандарти доступу до суду (ст. 6 ЄКПЛ).
4. Виконання угод за результатами міжнародної медіації. Потребує вдосконалення процедура, яка б забезпечувала виконання угод, досягнутих у міжнародних комерційних спорах через медіацію.
5. Поєднання медіації з арбітражем. Закон «Про медіацію» встановлює широкі межі для гібридних механізмів вирішення спорів (Med-Arb), але практичні аспекти їх застосування потребують додаткового регулювання.
Синергія з арбітражем: перспективи для комерційних спорів
Окремої уваги заслуговує потенціал поєднання медіації з арбітражем у комерційних спорах. Згідно з даними дослідження SIDRA 2020 року процес комбінування медіації з арбітражем є третім за популярністю механізмом вирішення спорів у міжнародній практиці.
Закон «Про медіацію» прямо передбачає, що медіація може застосовуватися на будь-якому етапі арбітражного провадження (ст. 3). Це відкриває можливості для розвитку гібридних моделей:
• одноосібний Med-Arb, де одна і та сама особа спочатку виступає медіатором, а потім, у разі неуспіху медіації, арбітром;
• парний Med-Arb, де медіатор і арбітр — різні особи, призначені на різних етапах.
Важливо, що українське законодавство, на відміну від типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародну комерційну медіацію 2018 року, прямо не забороняє медіатору виступати як арбітр. Закон лише встановлює, що «медіатор не приймає рішення по суті конфлікту (спору)» (ст. 7), залишаючи певну гнучкість для розробки різних моделей.
Міжнародний контекст: досвід, який можна адаптувати
Впроваджуючи принципи ADR, Україна може скористатися багатим міжнародним досвідом:
• Директива ЄС 2008/52/ЄС про медіацію у цивільних та комерційних справах встановлює загальні стандарти якості медіаційних послуг та забезпечує, щоб угоди, досягнуті через медіацію, могли бути виконані.
• Директива ЄС 2013/11/ЄС про альтернативне вирішення споживчих спорів створює мережу ADR-органів для споживчих спорів.
• Сингапурська конвенція про угоди за результатами міжнародної медіації (2018) забезпечує міжнародне визнання та виконання медіаційних угод. Україна поки що не приєдналася до цієї конвенції, але це може стати важливим кроком для інтеграції у глобальну систему ADR.
• Модель судді-медіатора, розроблена проєктами Ради Європи та ЄС у 2006–2011 роках, передбачає, що судді отримують спеціалізоване навчання з медіації, можуть виступати медіаторами, але справу медіює інший суддя, ніж той, що потім її розглядатиме. Ця модель могла б розв’язати проблему конфлікту ролей, яка існує у чинному українському підході.
Висновки: тривалий шлях до культури примирення
Впровадження принципів ADR в українську судову систему — це не просто законодавча реформа, а глибока культурна трансформація. Судді мають навчитися нової ролі — не лише вершителів правосуддя, а й фасилітаторів діалогу. Юристи повинні побачити у примирних процедурах не «слабкість позиції», а ефективний інструмент досягнення інтересів клієнта. Самі сторони спорів мають усвідомити цінність компромісу.
Ключові виклики найближчих років
Перше — масштабне навчання суддів медіаційним навичкам. Без цього інститут врегулювання спору за участю судді ризикує залишитися мертвою нормою.
Друге — інформаційна кампанія для суспільства про переваги медіації та інших форм ADR. Люди мають знати, що альтернативи судовому розгляду є.
Третє — вдосконалення законодавства для усунення прогалин та колізій, особливо щодо статусу судді у процедурі врегулювання та виконання міжнародних медіаційних угод.
Четверте — створення ефективної інфраструктури медіації: професійних об’єднань медіаторів, стандартів якості послуг, систем акредитації та контролю.
Україна обрала правильний напрям, запровадивши законодавчу базу для медіації та врегулювання спорів за участю судді. Тепер настав час практичної імплементації — навчання, популяризації, відпрацювання механізмів. Цей шлях буде непростим, але його успішне проходження зробить українське правосуддя більш доступним, гуманним та ефективним.
Як показує міжнародний досвід, країни, які успішно інтегрували ADR у судову систему, отримують не лише розвантаження судів, а й вищий рівень задоволеності громадян системою правосуддя. Адже рішення, до якого сторони дійшли самостійно через діалог, завжди виконується краще, ніж нав’язане судовим рішенням. І саме до цієї культури діалогу та взаємоповаги Україна прямує, крок за кроком трансформуючи роль судді від арбітра до медіатора.