Ухвалення в другому читанні законопроекту №2351-VIII «Про Вищий антикорупційний суд» 7 червня 2018 року, окрім надзвичайно драматичної та політизованої історії його прийняття (з погрозами Прем’єра Гройсмана піти у відставку та прогнозами різкої девальвації Міністра фінансів Данилюка), має велике символічне значення. Воно ознаменувало створення повноцінної та всеохоплючої антикорупційної інфраструктури в Україні, яка була однією з умов надання Україні чергового стабілізаційного траншу від Міжнародного валютного фонду.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: «Закон про Вищий антикорупційний суд: на чому зосередити увагу?».
Звичайно, трохи принизливо розуміти, що боротьба з корупцією в Україні залежить більше від того, дадуть чи не дадуть гроші Уряду України міжнародні організації, ніж від позиції громадянського суспільства і, власне, парламентарів, яким народ України делегував суверенне право встановлювати закони. Проте, напевно вже в кількасотий раз, необхідно робити певну поправку на те, що демократія в Україні ще є відносно молодою та недосконалою, в неї є багато ворогів і їй треба допомогти повноцінно встати на ноги.
Тепер два основних питання – що саме написано в Законі, і як він буде імплементований? Як видно з коментарів парламентарів та преси, каменем спотикання у прийнятті цього закону була процедура відбору суддів, а саме роль у цьому відборі недержавних експертів. Очевидно, міжнародні донори та союзники України врахували досвід створення Верховного Суду, в якому вперше в історії України ключову роль мало зіграти громадянське суспільство у вигляді Громадської ради доброчесності.
Проте, попри воістину титанічну роботу, що провела Громадська рада доброчесності при оцінці кандидатів до Верховного Суду, її висновки не завжди були враховані Вищою кваліфікаційною комісією суддів та Вищою радою правосуддя. Очевидно, що недовіра до здатності органів державної влади провести належне і об’єктивне оцінювання кандидатів у судді, а також надзвичайна чутливість питання доброчесності кандидатів до майбутнього Вищого антикорупційного суду, які повинні мати абсолютно незаплямовану репутацію, змусила друзів України наполягати на вирішальній ролі громадськості у доборі суддів до Вищого антикорупційного суду. Це, наскільки можна зрозуміти, і спричинило найбільший спротив з боку українського політичного класу, який раптом згадав про суверенітет і неприпустимість втручання у внутрішні справи України. На сьогоднішній момент, виглядає так, що Громадська рада міжнародних експертів матиме право блокувати призначення суддів, які, на її погляд, не відповідають вимогам доброчесності, проте такий блок може бути подоланий рішенням змішаної комісії ВККС та Громадської ради міжнародних експертів.
Читайте також: «Вищий антикорупційний суд: сухий підсумок тривалих переговорів?».
Не заперечуючи необхідність боротися з корупцією в принципі, експертне середовище не має єдиної думки щодо необхідності створення для цього спеціалізованого суду. Цікаво, що деякі експерти вважають, що Вищий антикорупційний суд матиме обвинувальний ухил і схилятиметься до безпідставного засудження обвинувачених, а інші, – що він узагалі не потрібний, оскільки загальні суди цілком готові до розгляду справ про корупцію.
Я не можу погодитися з жодною з цих точок зору. Побоювання, що новий антикорупційний суд перетвориться на «машину із штампування обвинувальних вироків», абсолютно безпідставні. Судді будуть обиратися до цього суду через дуже складний конкурс, до якого не будуть допущені колишні прокурори та працівники правоохоронних органів, які були б схильні до безпідставного підтримання позиції обвинувачення.
З іншого боку – на що здатні «звичайні» загальні суди, яскраво демонструє справа колишнього голови ДФС Романа Насірова, коли для того, щоб забезпечити розгляд питання про обрання запобіжного заходу щодо нього торік, знадобилася активна участь декількох сотень небайдужих громадян. Також дуже показовою є справа судді Гольник з Жовтневого районного суду м. Полтави, яка, відмовившись від хабаря у справі, яку розглядала, була піддана репресіям з боку керівництва зазначеного суду.
Тому, на мій погляд, належне, тобто швидке і якісне, створення нового антикорупційного суду має завершити формування антикорупційної інфраструктури в Україні і покласти край культурі безкарності можновладців, яка склалася в Україні, не ставши при цьому інструментом вибіркового правосуддя та репресій проти політичних опонентів чи конкурентів по бізнесу.