 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Активна фаза наукових дискусій щодо підвищення ефективності процедур банкрутства і несудових способів вирішення проблем неспроможності приватних осіб за правилами спрощеного провадження тривала у 2018–2022 роках.
Сьогодні в Україні обговорюються пропозиції щодо запровадження у чинне законодавство спрощеної процедури врегулювання заборгованості окремих категорій боржників. Як добре відомо, пропонуються різні варіанти досягнення простої мети — зробити процес швидшим і менш дорогим. Це сучасна тенденція розвитку законодавства про неспроможність у всьому світі.
За останні роки розроблено низку міжнародних документів, що містять рекомендації стосовно того, як заборгованість особи можна врегулювати більш ефективно, ніж шляхом застосування звичайної чи формальної, як зазначають окремі вчені, процедури.
У цьому контексті необхідно зазначити, що перші формальні пропозиції, які пропонувалися для обговорення в експертному середовищі, з’явилися ще до 2019 року. Тоді я, як член Цільової стратегічної групи Всесвітнього банку з ефективних систем неспроможності, вивчав перший проєкт додаткових принципів до відомого документа, що містить міжнародні стандарти у сфері неспроможності. Їхньою метою було виокремлення особливостей неспроможності мікро-, малих та середніх підприємств.
У Європейському Союзі того ж року було завершено і схвалено роботу над Директивою 2019/1023, присвяченою реструктуризації та окремим аспектам неспроможності. Окрема її частина містила рекомендації щодо мікро- і малих підприємств.
Тим часом експерти ЮНСІТРАЛ сконцентрувалися на розробці Настанов для законодавчих органів щодо неспроможності мікро- і малих підприємств. Вони були схвалені у 2022 році.
За змістом зазначені та інші міжнародні документи містять поради, іноді дуже загального характеру. Однак ще раз зазначимо: хоча вони є загальними, за рекомендаціями міжнародних організацій стоїть багаторічна робота науковців, розробників політики у цій сфері права і представників інституцій, що застосовують норми відповідного законодавства. Також за порадами експертів стоїть аналіз судової практики з метою виявлення найкращих зразків реалізації визначених завдань.
Головним орієнтиром відомих положень практично всіх документів було забезпечення ефективності вирішення майнових проблем учасника цивільного обороту. Під ефективністю як загальним принципом права неспроможності та всієї сфери врегулювання проблем заборгованості розуміють оперативність, а саме негайне реагування на виявлені проблеми заборгованості, простоту рішень та легкість їх прийняття, гнучкість у реалізації поставлених завдань і швидкість у досягненні кінцевих цілей — відновлення платоспроможності особи чи швидку ліквідацію нежиттєздатного підприємства. Сама процедура має бути доступною і без зайвих формальностей.
Окремі рекомендації стосуються самої процедури. Для цього мають бути вирішені два завдання: по-перше, визначення компетентного органу, що буде вести таку процедуру; по-друге, встановлення функцій такого органу.
Головним є те, що загальні засади нових підходів мають бути реалізовані в національному законодавстві не механічно, а з використанням тих засобів, що сприятимуть досягненню головної мети — створити ефективні механізми вирішення проблем заборгованості, які мають бути простими і зрозумілими.
У цьому контексті важливо зазначити, що поширеною помилкою імплементації актів ЄС у національне законодавство країн-членів є механічне перенесення положень актів законодавства ЄС у закони про неспроможність. Саме на цьому зосередилися представники Єврокомісії під час оцінки успіхів щодо реалізації положень директиви про превентивну реструктуризацію у 2024 році на конференції в м. Вільнюсі, на якій я мав задоволення виступати.
Враховуючи наведене вище, важливо послатися на положення згаданої Директиви, в якій йдеться про транспозицію, а не механічне перенесення тексту міжнародного документа у відповідні національні закони. Тож транспозиція положень директив ЄС має передбачати реалізацію загальних ідей у національному законодавстві з урахуванням наявного правового інструментарію.
Стосовно рекомендацій ЄС у сфері впровадження спрощених процедур неспроможності для окремих категорій боржників необхідно зазначити, що аналіз і, відповідно, шляхи реалізації загальних засад спрощених процедур мають здійснюватися у кількох напрямах. Головними є два: дослідити, чим має відрізнятися спрощена процедура від загальної, іншими словами, чим можна поступитися для скорочення строків її проведення, та визначити, від яких етапів можна відмовитися або які процеси можна скоротити, враховуючи те, що суб’єктами виступають малі підприємства або фізичні особи — підприємці.
Інші положення відповідного акта ЄС та міжнародних документів мають реалізовуватися з урахуванням специфіки, що існує у цій сфері законодавства в кожній державі. Серед них можна згадати визначення кола боржників, на яких мають поширюватися відповідні правила із забезпеченням доступу до процедури чи процедур, забезпечення участі кредиторів, а також умови і випадки залучення професіоналів для надання специфічних послуг у таких процедурах.
Усі інші аспекти системи неспроможності у цій сфері правового регулювання мають бути узгоджені з новою процедурою для того, щоб вони сприяли досягненню наведених вище завдань. Зазначу, що своїм студентам я викладаю конкурсне право, яке складається з понад 15 елементів законодавства про банкрутство з окремими особливостями регулювання відповідних правовідносин кожного блоку.
Насамкінець зазначимо, що подані до ВРУ конкуруючі законопроєкти загалом містять схожі механізми з різним баченням того, як має забезпечуватися успішна реалізація майбутньої процедури. Тут необхідно ще працювати для того, щоб майбутні зміни чи окремий розділ закону, що міститиме окрему процедуру, відповідали тому баченню, яке викладене в актах законодавства ЄС та міжнародних документах.
Як висновок необхідно сказати, що розробка законодавчих пропозицій без розуміння теоретичного підґрунтя відповідної частини системи неспроможності є помилковою. Механічне перенесення загальних ідей з одного з актів Європейського Союзу і без урахування всіх міжнародних документів у цій сфері не є належним шляхом транспозиції міжнародних стандартів у національне законодавство зацікавленої держави.
Зазначимо, як уже видно зараз, простий звіт про введення у національне законодавство положень з певною назвою не буде достатнім для того, щоб Україні зарахували виконання міжнародних зобов’язань на шляху до членства в ЄС.