Попри весь драматизм подій поблизу узбережжя тимчасово окупованого Криму у листопаді 2018 року в історію вони увійшли двома незначущими, на перший погляд, словами: «Керченський інцидент». Утім саме цей епізод на морі можна вважати одним із передвісників широкомасштабної збройної агресії, яку Росія розгорнула проти України через чотири роки — у 2022-му.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: «Справа щодо моряків і кораблів. Де ми зараз? Частина 2»
У 2018 році в Керченській протоці, на відміну від операції із захоплення Криму у 2014-му, РФ діяла відкрито, під державним прапором. Тоді за поданням президента України Петра Порошенка через акт прямої агресії Російської Федерації було вперше запроваджено правовий режим воєнного стану. В Указі воєнний стан обумовлювався не тільки «важкими наслідками російської агресії у Керченській протоці», а й «наявною загрозою широкомасштабного вторгнення в Україну збройних сил Російської Федерації». Протягом 30 діб він діяв на території 10 областей.
Нагадаємо, що трапилося
1. 25 листопада 2018 року російські військові кораблі атакували і захопили в районі Керченської протоки українські малі броньовані артилерійські катери «Бердянськ» (бортовий номер P175) і «Нікополь» (бортовий номер P176), а також рейдовий буксир «Яни Капу». Катери здійснювали перехід з Одеси до Маріуполя.
Як згадують офіцери Командування ВМС ЗСУ — учасники подій, Керченську протоку росіяни перекрили танкером, в небо підняли бойові літаки та гелікоптери. Буксир «Яни Капу» таранили російські кораблі, МБАК «Бердянськ» був обстріляний з 30-міліметрової гармати. Поранень зазнали старший лейтенант Василь Сорока і наймолодший в екіпажі «Бердянська» – 19-річний матрос Андрій Ейдер.
2. 24 військовослужбовці Військово-морських сил України потрапили в полон, незаконно утримувалися у в’язниці «Лефортово» у Москві впродовж 9 місяців. Додому змогли повернутися не завдяки Наказу Міжнародного трибуналу ООН з морського права, а в рамках обміну між Україною і Росією утримуваними особами, разом із політичними в’язнями Кремля. Це сталося у вересні 2019 року — вже за президентства Володимира Зеленського.
Водночас ще 25 травня 2019 року Міжнародний трибунал ООН з морського права в Гамбурзі майже одноголосно, 19 голосів до одного (проти був лише російський суддя — ред.) зобов'язав Росію звільнити «Нікополь», «Бердянськ», «Яни Капу» та їхні команди. Зробити це «невідкладно та безумовно».
3. Кораблі Росія повернула в листопаді 2019-го. До порту Очакова вони прибули без частини озброєння, обладнання, й навіть без деяких предметів побуту.
Станом на 24 лютого 2022 року військові кораблі були капітально відремонтовані та перебували в строю.
Цікавий поворот долі спіткав 122-метровий танкер NEYMA, який у 2018 році перегородив дорогу в районі Кримського мосту українським кораблям «Нікополь», «Бердянськ», «Яни Капу». Невдовзі після подій судно було продано й перейменовано на NIKA SPIRIT. Влітку 2019 року, коли воно зайшло на ремонт у порт Ізмаїл на Одещині, танкер затримали українські правоохоронці, пише видання «Думська». У квітні 2025 року NIKA SPIRIT продали з аукціону українській компанії, а через пів року, тобто у вересні торік, судно постраждало внаслідок масованої атаки російськими ударними безпілотниками в порту Ізмаїла.
«Морські справи», ініційовані Україною проти Росії
Справа про захоплення Росією українських кораблів і моряків є однією з двох так званих «морських справ» України проти РФ.
Перша, більш рання (від 2016 р.) стосується прав прибережної держави у Чорному та Азовському морях. Вони донині слухається в Арбітражному трибуналі, сформованому відповідно до Додатка VII Конвенції ООН з морського права 1982 р. (UNCLOS). Україна оскаржує зухвалі порушення Конвенції ООН з морського права, які РФ з 2014 року здійснює у прилеглих до узбережжя Криму територіальному морі, акваторіях Чорного та Азовського морів та Керченської протоки.
Йдеться про:
- захоплення бурових установок, родовищ мінеральних ресурсів, незаконний видобуток нафти та газу з континентального шельфу України у Чорному морі;
- незаконний вилов риби;
- незаконне блокування транзиту українських суден через Керченську протоку;
- узурпацію навігаційних прав, будівництво газопроводу, лінії електропередачі та мосту через Керченську протоку без згоди України;
- проведення досліджень археологічних та історичних об’єктів на дні Чорного моря без згоди України.
Справа, у якій Україна доводить порушення з боку Російської Федерації Конвенції ООН з морського права в Чорному, Азовському морях та у Керченській протоці, і намагається отримати відшкодування за завдану шкоду, розглядається в Арбітражному трибуналі в Гаазі. Слухання по суті розпочалися у вересні 2024 року. Делегація України представила факти порушень Росією положень UNCLOS, зокрема у сфері свободи судноплавства, транзитного проходу, захисту навколишнього морського природного середовища і підводної культурної спадщини.
Тут необхідне пояснення, чому міжнародні судові процеси тривають довго.
У міжнародному судочинстві поширеною є практика розділення провадження на дві стадії (юрисдикційну та по суті). Спершу суд розглядає наявність власних повноважень у справі. Далі переходить до розгляду справи по суті. Кожна стадія (юрисдикційна і по суті спору) включає письмовий етап, під час якого сторони обмінюються меморандумами/контрмеморандумами, а також усний етап.
Повертаємось до іншого спору, що стосується незаконного захоплення та затримання Російською Федерацією українських військових кораблів та членів їхніх екіпажів. Україна доводить, що в результаті таких дій Росія порушила принцип імунітету військових кораблів, гарантований Конвенцією ООН з морського права.
Імунітет військових кораблів є важливим принципом міжнародного морського права. Військові кораблі та їхні екіпажі не можуть бути заарештовані правоохоронними органами іноземних держав та піддані юрисдикції іноземних судів. Як зауважив віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий, у практиці міжнародних судових органів спорів стосовно порушення імунітету військових кораблів насправді небагато. «Цієї норми міжнародного морського права держави намагаються дотримуватися, якщо не йдеться про збройний конфлікт між державами. Збройний напад військового корабля однієї держави на військовий корабель іншої є актом агресіїї», — прокоментував він.
В Арбітражному трибуналі, створеному відповідно до Додатка VII до Конвенції ООН з морського права, вона проходить як Case No. 2019-28: Dispute Concerning the Detention of Ukrainian Naval Vessels and Servicemen (Ukraine v. the Russian Federation). Справа також розглядається в Арбітражному трибуналі у Гаазі — з 2019 року.
Вище було вказано, що наказ про «безумовне та негайне» звільнення моряків і кораблів видав постійний суд зі структури ООН — Міжнародний трибунал ООН з морського права в Гамбурзі. Проте справа розглядається Арбітражним трибуналом у Гаазі.
Чому так? Далі розберемось, оскільки Арбітражний трибунал з місцем розташування в Гаазі та Міжнародний трибунал з морського права у Гамбурзі це абсолютно різні судові органи — як за принципами діяльності, так і за процедурою ухвалення рішення. І ситуація у справі насправді неординарна: один орган розглянув спір щодо тимчасових заходів, інший — спір по суті.
(далі буде)