Правова визначеність vs слідча дискреція: як захистити бізнес від системного процесуального тиску

Правова визначеність (legal certainty) є одним із фундаментальних елементів принципу верховенства права. Водночас самого існування формально прийнятих законів або дотримання встановлених процедур недостатньо, якщо їх зміст не є чітким, зрозумілим і передбачуваним. Закони та інші нормативно-правові акти мають забезпечувати прогнозовані правові наслідки, які є зрозумілими для їх адресатів.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Саме з принципу правової визначеності випливає вимога, щоб правові норми були достатньо чіткими та точними, аби учасники правовідносин могли розумно передбачати наслідки своєї поведінки й відповідно планувати свої дії. Як зазначено у Доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) про верховенство права, правова визначеність є необхідною умовою формування довіри суспільства до судової системи та держави загалом.

Держава, яка не здатна забезпечити стабільність законодавства та правових процедур, створює підґрунтя для корупційних ризиків, зловживань і порушення прав людини. Суб’єкти права повинні бути впевненими, що держава не змінюватиме «правила гри» ретроспективно або без належного перехідного періоду.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що правова визначеність є однією з ключових вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цей підхід знайшов своє відображення, зокрема, у таких рішеннях:

​Справа «Брумареску проти Румунії» (Brumărescu v. Romania): Суд підкреслив непорушність принципу res judicata. Відміна остаточного судового рішення вищим судом без вагомих і непереборних обставин є прямим порушенням права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції).

​Справа «Санді Таймс проти Сполученого Королівства» (The Sunday Times v. The UK): Суд визначив критерії «якості закону». Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю, щоб дати їм можливість регулювати свою поведінку.

Справа «Рисовський проти України»: ЄСПЛ сформулював концепцію «належного урядування». Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу. Помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, якщо це порушує принцип правової визначеності.

Разом із цим, незважаючи на чітку визначеність вимог закону щодо необхідності дотримання принципу правової визначеності, сучасні правові норми та формалізм процедур породжують серйозні виклики. Це особливо актуально в епоху правової турбулентності, масштабних реформ та експериментальних правових режимів.

Одним із таких викликів є надмірна слідча дискреція. Останніми роками за допомогою системного, але не завжди грамотного внесення змін до законодавства, а також з огляду на загальну маргіналізацію процесів, слідчу дискрецію намагаються системно розширити у кримінальних провадженнях до рівня абсолюту. Водночас суспільство намагаються привчити сприймати таке явище як нормальне, так би мовити, за замовчуванням.

За таких тенденцій умови воєнного стану, економічної та політичної кризи все частіше загострюють сприйняття суспільством дефектних цілей використання кримінальних проваджень, однією з яких є надмірна слідча дискреція.

Надмірна слідча дискреція за умов недотримання принципів процесу як противаги породжує поле для позапроцесуальних маніпуляцій. Прикладом системності цього явища є той факт, що лише протягом 2025 року ДБР направило до суду майже півтори тисячі обвинувальних актів щодо правоохоронців.

​За дефектних цілей кримінальні справи проти підприємців часто нагадують не процес притягнення до відповідальності, а запрошення до «переговорів». Замість методів законного процесуального впливу використовуються маніпуляції, які мають характер «загонного полювання», де мета — не закон, а «каса». Ця система працює з низки причин.

СІЗО як ізоляційна камера тиску. Тримання під вартою або надмірні застави використовуються не для запобігання втечі, а з метою створення важеля впливу на подальші домовленості. Кожен день за ґратами для підприємця — це реальні збитки та ризик втрати контролю над бізнесом і процесами. Роки в СІЗО означають майже безповоротну втрату соціального зв’язку з процесами загалом.

Завдяки загальній маргіналізації та створенню неправових алгоритмів стає можливим використання силового тиску та ввіреного адміністративного ресурсу, які останнім часом дехто тенденційно видає за слідчу дискрецію. За таких умов Кримінальний кодекс та процес застосовуються з метою вимагання й рекету в особистих інтересах.

Як наслідок, дефектна система створює власні «правила гри», коли бізнес змушений захищатися не законом, а «кришею» від неправового застосування самого закону окремими суб’єктами. Висловлюючись словами одного ексголови суду: «Обвинувачення породжує порожнечу, в якій особа повинна роками доводити, що це порожнеча…».

Саме в результаті надмірно розширеного використання слідчої дискреції з дефектною метою, без суворої кореляції з правовими принципами, відбувається підміна правової визначеності. Це призводить до надмірних, нерозумних і неправових наслідків, на тлі яких відбувається більшість зловживань та маніпуляцій.

Водночас, заграючи з нормами закону, багато хто забуває, що дискреційні повноваження прокуратури, слідчих та суддів є суттєво обмеженими. Вони не передбачають права вибору навмання каральної позиції чи надмірної дискреції, яку ми наразі часто спостерігаємо у правозастосовній практиці та яка поступово нав’язується як абсолют.

Обмежувальними чинниками виступають саме принципи та загальні засади правозастосування, що відображають фундаментальні ідеї, які визначають зміст, спрямованість та характер правового регулювання. Прикро визнавати, але останніми роками ці принципи здебільшого формалізуються і залишаються без практичного застосування. Це своєрідно відсуває їх на другорядний план, виводячи на перше місце можливість дефектного та маніпулятивного правозастосування, яке маскують під слідчу дискрецію, що стає надмірною без належної правової реалізації у чіткий спосіб відповідно до закону.

На мою думку, суворе та чітке виведення основоположних принципів права і кримінального процесу в цілепокладальну основу прийняття процесуальних рішень здатне вирішити безліч проблем. Це не лише мінімізує корупційні елементи шляхом створення відповідних важелів впливу, а й значною мірою відновить правову визначеність у державі, ставши якісним стримувальним чинником проти надмірної слідчої дискреції.

Саме принцип правової визначеності, поряд з усіма іншими основоположними принципами кримінального процесу, покликаний бути тим головним стримувальним важелем проти дискреції як абсолюту.