Серед основних причин донарахування платникам податків зобов’язань, а відтак однією з найрозповсюдженіших категорій податкових спорів є справи, пов’язані з визнанням низки господарських операцій платників податків нереальними. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Переважно серед зауважень податківців до платників — це: наявність податкової інформації з приводу порушення податкового законодавства; недоліки оформлення первинних документів (сертифікатів якості, товарно-транспортних накладних тощо); наявність кримінальних проваджень, які в більшості випадків відкриті відносно контрагентів платника; перебування контрагента платника у переліку ризикових. По суті, судова практика в 2025 році продовжує тенденції попередніх років у даній категорії спорів. Далі наведу цьогорічні позиції Верховного Суду, які фактично не зазнали змін з минулих років. 1. Стосовно дотримання вимог законодавства контрагентом: платник податків не відповідає за дії контрагента. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами. Відповідних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема в постановах від 08.07.2025 у справі №200/2320/22, від 02.07.2025 у справі №380/5471/24, від 30.06.2025 у справі №280/886/23. 2. Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів, недоліки оформлення первинних документів (в основному товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості) – не означає невиконання контрагентом господарської операції Постанова Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №804/4684/17 містить сукупну позицію як з приводу відсутності у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів, так і з приводу наявності певних недоліків оформлення первинних документів, а саме: «Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу»; «Відсутність певних документів у платника податків, як-от: сертифікати якості, не може бути беззаперечним доказом відсутності реального характеру поставки, тоді як інші докази, оцінені судом у судовому процесі підтверджують фактичне виконання поставки, а контролюючим органом не надано достовірних доказів на спростування цих фактів»; «Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків». У постанові від 01.07.2025 у справі №260/1053/19, Верховний Суд підтвердив застосування позиції, наведеної в тому числі Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19. Відповідно до цієї позиції визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Самі по собі лише: наявність вироку щодо контрагента платника податків; факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо), - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи, наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу. Отже, хоча суди при вирішенні справ в податкових спорах здебільшого стають на сторону платника податків, проте дослідженню так чи інакше підлягають всі первинні документи, які стосуються господарської операції на предмет не лише їх наявності, а й правильності складання. Також важливим моментом є доведення платником економічної доцільності вибору саме цього контрагента та здійснення самої господарської операції. У зв’язку з цим, платнику, аби довести свою позицію, необхідно пояснити подальший рух товарно-матеріальних цінностей та їх використання у господарській діяльності. При розв’язанні цієї категорії спорів залишається актуальним дотримання принципу розумної обачності. Це означає, що платник податків має з обережністю обирати контрагентів та перевіряти достовірність наданої ними інформації. Відповідна позиція підтримана Верховним Судом, зокрема в постанові від 28.04.2025 у справі №240/15137/20, в якій колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів, що він діяв з належною обачністю при виборі контрагентів та розумними заходами пересвідчився у достовірності первинних документів, належному їх складенні, на підставі яких сформував показники свого бухгалтерського та податкового обліку. В цій же постанові судом зазначено, що згідно з усталеною практикою відомості з інформаційних баз даних контролюючого органу, зокрема «Податковий блок», відносно господарюючих суб`єктів, носять інформативний характер, проте також зазначено про необхідність надання оцінки іншим доказам, які в своїй сукупності можуть свідчити про виконання господарських операцій та розкрити їх зміст. Також в постанові від 24.06.2025 у справі №420/25683/23 Верховний Суд зазначив, що у справі залишилися недослідженими обставини про те: чи контрагенти позивача були спроможним виконати умови правочинів; чи могли фактично виконати обсяг послуг в обумовлені сторонами строки; чи мали контрагенти технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності. Доказування: рекомендації Отже, під час судового розгляду цієї категорії справ, для отримання позитивного судового рішення, платник податків має подати до суду не лише первинні документи на підтвердження своїх взаємовідносин з контрагентами, а надати розширений перелік документів, які повʼязані з виконанням його контрагентами своїх договірних обовʼязків, наприклад, щодо їх відносин з перевізниками, субпідрядниками і т.п. Також перевагою під час судового розгляду буде не лише підтвердження господарських операцій первинними документами, а й такими засобами доказування як надання оформлених перепусток для працівників контрагентів (виконавців), фотофіксацію виконаних робіт, пояснення економічної доцільності та використання товарів, наданих послуг або результатів виконаних робіт в господарській діяльності платника. Суперечності в строках Наразі існують протилежні висновки Верховного Суду щодо строку звернення до суду з позовами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Так, у справах №140/1770/19 та №320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду визначила випадки застосування 1095-денного строку оскарження. У справі №500/2486/19 Верховний Суд зробив висновок: якщо платник податків скористався адміністративною процедурою оскарження, він має 1 місяць на звернення до суду, а у справі №160/11673/20 Верховний Суд сформував позицію, що, якщо платник не звертався до адміністративного оскарження, то він має 6 місяців для подання позову. З огляду на існування різних позицій стосовно строків оскарження податкових повідомлень-рішень, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19.12.2024 вирішила прийняти до розгляду справу №500/2276/24, рішення у якій в Єдиному державному реєстрі судових рішень поки відсутнє. Отже, з урахуванням мінливості судової практики, в тому числі в постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20, від 28.05.2024 у справі №320/12137/20 (тобто в постановах якими вирішувалось питання строків оскарження), Верховний Суд зробив висновок, що: «Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій». Принцип правової визначеності наразі набуває розвитку в податкових спорах взагалі, особливо в контексті застосування до платника штрафних санкцій. Зокрема, в постанові від 05.03.2025 у справі №320/1390/24 Верховний Суд зазначив: «За своєю суттю принцип правової визначеності в аспекті податкових правовідносин вимагає, аби законодавчі норми, якими визначаються загальнообов`язкові правила поведінки відповідних субʼєктів, були чіткими та зрозумілими, стабільними й несуперечними, а також передбачуваними. За своєю сутністю передбачуваність в контексті права означає можливість передбачити наслідки своїх дій чи бездіяльності на основі чітких та зрозумілих законодавчо сформованих правил. Суб`єкти права на підставі аналізу відповідних норм повинні розуміти заздалегідь, які їхні дії або бездіяльність є передумовою застосування відповідальності, зокрема шляхом накладення штрафних санкцій». Отже, наразі підхід судів до вирішення податкових спорів, у тому числі, стосовно оцінки реальності господарських операцій залишається комплексним. У 2025 році суди продовжують наслідувати підхід, сформований у попередні роки — тобто можливість донарахування платнику податкових зобов’язань внаслідок наявності у податкової сумнівів у реальному здійсненні платником господарських операцій має базуватися на всебічному аналізі фактичних обставин справи та належних доказах, а не лише на формальних підставах, як, наприклад, включення контрагента до переліку ризикових, відсутність в нього активів чи його фігурування у кримінальних провадженнях. Водночас суди зберігають високі стандарти доказування для платників податків, вимагаючи від них належного обґрунтування реальності господарських операцій. Попри це, у 2025 році простежується позитивна тенденція до більшої збалансованості в підходах, коли судами все частіше надається перевага принципу добросовісності платника у разі відсутності доведеного умислу або його участі у діяльності, спрямованій на ухилення від оподаткування. Отже, три ключові висновки: 1. Суди продовжують захищати платника, але не автоматично. Реальність господарських операцій не спростовується лише через «ризиковість» контрагента чи відкриття щодо нього кримінального провадження. Разом з тим платник має довести фактичне виконання операції. 2. Первинні документи — лише частина доказової бази, адже за відсутності обґрунтованості такої операції та спроможності контрагента її виконати суди можуть дійти висновку про «формальність» складення таких документів. Для переконливого захисту недостатньо надати лише первинні документи. Перевагою є фотофіксація, листування, перепустки для працівників, логістичні сліди руху товару, економічне обґрунтування вибору контрагента тощо. 3. Правова визначеність набуває більшої ваги. Особливо це важливо для платників, які діяли добросовісно в межах чинних на той момент підходів.
22 липня 2025, 13:58