На жаль, нині в Україні питання державного управління в умовах військової агресії стало вкрай актуальним.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Зважаючи на проведення антитерористичної операції на сході держави, стало зрозумілим, що чинний з 2000 р. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» не відповідає сучасним реаліям та на практиці застосування не дасть бажаних та прийнятних результатів.
Зважаючи на це, 12.05.2015 Верховна Рада України прийняла Закон «Про правовий режим воєнного стану» у новій редакції.
Порівняно з чинним Законом України «Про правовий режим воєнного стану» прийнятий законопроект деталізує зміст заходів воєнного стану, унормовує порядок діяльності військового командування та військових адміністрацій (тимчасових державних органів, що вводяться на час існування режиму надзвичайного стану) і містить деякі інші нововведення.
Особливий інтерес у громадськості, звісно, викличуть заходи, які вживатимуться на цей період державою щодо населення.
Так, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їхнього утворення) можуть здійснювати такі заходи:
– запроваджувати трудову повинність для працездатних осіб;
– використовувати потужності та трудові ресурси, змінювати режим роботи підприємств, установ і організацій усіх форм власності для потреб оборони, проводити інші зміни виробничої діяльності, а також умов праці відповідно до законодавства про працю (правда, не зовсім зрозуміло, яким чином, адже КЗпП передбачає досить тривалий термін попередження працівників про зміни істотних умов праці);
– примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності,
– запроваджувати комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень);
– встановлювати особливий режим вʼїзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;
– встановлювати заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан;
– забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара;
– встановлювати для фізичних і юридичних осіб військово-квартирну повинність з розквартирування військовослужбовців та евакуйованого населення;
– інтернувати (примусово оселяти) громадян іноземної держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України.
Беручи до уваги ту обставину, що незважаючи на певну деталізацію відповідних заходів, конкретного порядку їхнього застосування, Закон не містить (у деяких випадках вказуючи на необхідність розроблення відповідних документів на рівні підзаконних актів), навіть у такій редакції документа на практиці, вірогідно, не обійдеться без зловживань та курйозів.
Крім того, аналіз переліку майнових заходів, що планується застосовувати державою щодо громадян та приватних підприємств, наштовхує на думку, що, на жаль, за рік ведення фактичної війни державні органи так і не спромоглись вибудувати систему тилового забезпечення збройних сил та допомоги вимушеним переселенцям, сподіваючись звично для себе перекласти цей тягар на пересічних громадян.
Щодо практичної площини застосування нового Закону, то слід звернути увагу ще й на ту обставину, що відповідні заходи повинні забезпечуватись механізмом кримінальної або адміністративної відповідальності за ухилення від їхнього виконання (чого наразі не передбачено). В іншому випадку, їхнє застосування буде вкрай ускладненим.