Зазвичай шлюб починається з романтики та обіцянок бути разом «і в радості, і в горі». Але, на жаль, якщо історія доходить до розірвання шлюбу з поділом майна, емоції відходять на другий план. При цьому на перший виступає сухе, але безжальне правило: Just Business.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Поділ компанії після розлучення — це не лише про гроші чи частки. Це випробування для бізнесу, партнерів і адвокатів. Якщо щодо квартир чи автомобілів судова практика більш-менш стабільна, то з бізнесом ситуація кардинально інша: позиції Верховного Суду змінюються динамічно, а іноді вони абсолютно протилежні до попередніх.
Емоції — на другий план
Безумовно, процес поділу бізнесу між колишнім подружжям ніколи не є простим. Часто він ускладнюється не так юридичними нюансами, як емоціями сторін. Образи, ревнощі й амбіції нерідко беруть гору над здоровим глуздом, що може мати вкрай негативні наслідки для компанії. Війни за частки в бізнесі здатні призвести не лише до втрати прибутків чи занепаду підприємства, але й до повного знищення того, у що роками вкладалися кошти, інтелектуальні зусилля та майнові активи.
Щоб уникнути подібних сценаріїв, варто розуміти, як сьогодні суди підходять до питання поділу бізнесу між колишнім подружжям.
Закон визначає, що спільною сумісною власністю подружжя може бути будь-яке майно чи майнові права, крім тих, що виключені з цивільного обороту. При цьому немає значення, на кого саме з подружжя таке майно оформлено.
У ст. 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Це правило діє навіть у тому випадку, якщо один із подружжя з поважних причин (навчання, догляд за дітьми, ведення господарства, хвороба тощо) не мав власного доходу. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке саме положення містить і ст. 368 ЦК України.
У контексті бізнесу особливе значення має статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю, який формується з вкладів його учасників. Згідно зі ст. 115 ЦК України вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 115 ЦК України товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (абз. 4 ч. 2 ст. 148 ЦК України у вказаній редакції). Учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).
Якщо один із подружжя вносить у статутний капітал товариства кошти чи майно, що є спільною сумісною власністю, з цього моменту власником такого майна стає товариство. Водночас той, хто зробив внесок, отримує не саме майно, а корпоративні права, тобто частку в статутному капіталі.
Інший із подружжя, який був співвласником майна, внесеного у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі їхнього спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Саме тому й учаснику товариства, який робить внесок, й іншим співвласникам бізнесу варто завчасно усвідомлювати, які наслідки можуть настати в разі поділу майна подружжя.
Із власної адвокатської практики можу зазначити, що часто той із подружжя, хто не був учасником відповідної компанії, вважає, що майно, яке передавалося сім’єю як внесок до статутного капіталу, залишається в режимі спільної сумісної власності подружжя та, відповідно, у разі поділу майна його можна поділити навпіл. Однак таке бачення є абсолютно помилковим: після внесення майна до статутного капіталу власником стає компанія. Те саме стосується і майна, придбаного самою компанією: воно належить не учасникам, а компанії.
Отже, під час розлучення поділити його на двох неможливо.
Практика минулого
Тривалий час у справах про поділ майна подружжя в частині, що стосувалася поділу бізнесу, суди дотримувалися позиції, згідно з якою якщо подружжя внесло спільне майно до статутного капіталу підприємства, заснованого одним із них, це майно переходить у власність підприємства.
У такому разі інший із подружжя втрачає речове право на це майно, натомість його право трансформується у право вимоги. По суті, це означає, що він може претендувати не на саме майно, а:
• на виплату половини вартості внесеного до статутного капіталу майна під час поділу;
• або на половину доходу (дивідендів), отриманого підприємством;
• або на половину майна, що залишиться після ліквідації підприємства.
Такий підхід, безумовно, був вигідним для того з подружжя, хто залишався учасником підприємства. Адже оцінка спільного майна, внесеного до статутного капіталу багато років тому, зазвичай виявлялася символічною порівняно з реальною вартістю бізнесу на момент розлучення.
Нерідко можна зустріти товариства, де при створенні до статутного капіталу вносили 1000 грн чи 10 000 грн. А вже сьогодні такі компанії володіють активами та капіталом на мільйони.
У результаті учасник підприємства мав можливість «відкупитися» від іншого з подружжя, сплативши лише половину від суми колись внесеного вкладу. Це породжувало очевидне питання: чи є справедливим такий поділ, коли один отримує багатомільйонний бізнес, а інший — символічну компенсацію?
Аналогічно у програшній ситуації опинявся той із подружжя, хто не був учасником підприємства, заявляючи вимогу про поділ дивідендів, адже і в такому випадку він фактично залишався ні з чим. Практика показує, що в українському бізнесі виплата дивідендів — радше виняток, ніж правило. Прибуток зазвичай не розподіляється, а реінвестується чи виводиться іншими шляхами.
За такого підходу той, хто не був учасником бізнесу, неминуче відчував несправедливість: один із подружжя отримував реальний контроль над компанією та її активами, а інший — лише формальне право, яке практично нічого не давало.
Сучасні тенденції
Однак сьогодні спостерігається зовсім інша тенденція при розгляді такої категорії справ, адже здійснено відступ від попередньої позиції Верховного Суду.
За новим підходом, внесене під час шлюбу спільне майно, яким один із подружжя сформував свій вклад у статутний капітал, як і раніше, стає власністю товариства. Проте ключова зміна полягає в іншому: право другого з подружжя більше не зводиться до символічної компенсації «половини внеску», зробленого багато років тому. Воно трансформується у право вимоги на виплату частини дійсної вартості частки учасника у статутному капіталі.
Відповідно до ч. 8 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» вартість частки учасника визначається на основі ринкової вартості сукупності всіх часток товариства пропорційно до розміру його частки.
Частково подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 15 червня 2022 року (справа №450/624/15-ц) та від 8 травня 2019 року (справа №683/886/16-ц). Однак протягом тривалого часу практика українських судів була нестабільною, і суди часто при розгляді справ про поділ майна подружжя присуджували позивачам у таких справах саме половину вартості внесеного майна.
Врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року (справа №916/2813/18), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2024 року (справа №760/20948/16-ц, провадження №14–70цс22) зробила висновок про те, що позивачка наділена правом вимагати компенсації половини вартості частки (іншого з подружжя) у статутному капіталі товариства, а не виплати половини вартості внеску відповідача як засновника у статутний капітал товариства чи половини вартості внесеного подружжям майна.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу №760/20948/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав про необхідність відступу від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 3 липня 2013 року у справі №6–61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі №6–79цс13, від 3 червня 2015 року у справі №6–38цс15. Згідно з таким висновком внесок одного із подружжя, який є учасником господарського товариства, у його статутний капітал є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними.
Отже, відбувся відступ від правового висновку, відповідно до якого один із подружжя при поділі майна може претендувати на половину вартості внеску іншого з подружжя у статутний капітал цього товариства.
З огляду на висновки, сформульовані у згаданій вище постанові від 10 квітня 2024 року, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про наявність підстав для відступу від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постановах від 3 липня 2013 року (справа №6–61цс13), від 2 жовтня 2013 року (справа №6–79цс13), від 3 червня 2015 року (справа №6–38цс15), а також Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 7 травня 2019 року (справа №490/1408/15-ц). Якщо раніше вважалося, що другий із подружжя може претендувати лише на половину вартості внеску до статутного капіталу, то тепер акцент зміщено: при поділі спільного майна колишній чоловік чи дружина має право вимагати компенсації частини вартості частки у статутному капіталі товариства.
Висновки
Отже, у сучасній практиці при поділі бізнесу між подружжям застосовується такий підхід:
• якщо один із подружжя під час шлюбу вніс спільні кошти до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, то власником цих коштів стає саме товариство;
• той із подружжя, хто зробив внесок, набуває корпоративних прав — частку в статутному капіталі;
• інший із подружжя отримує право вимагати компенсації половини дійсної вартості цієї частки.
При цьому, як вбачається із судової практики, суди виходять з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску. Виняток можливий лише тоді, коли одна зі сторін доведе, що на момент розгляду справи ця вартість змінилася: зросла (завдяки розвитку бізнесу) або навпаки зменшилася через господарську діяльність товариства.
Чи можна вважати нову позицію Верховного Суду більш справедливою для колишнього чоловіка чи дружини? Однозначної відповіді немає — усе залежить від конкретних обставин справи. Водночас очевидне інше: у боротьбі за поділ компанії майнових втрат часто зазнають обидві сторони. Іноді під загрозою опиняється навіть саме існування бізнесу. Щоб уникнути таких ризиків, власникам компаній варто завчасно подбати про захист своїх активів. Найефективніший інструмент для цього давно відомий, але досі залишається недооціненим — шлюбний договір. Його укладення дедалі частіше набуває популярності, адже він дозволяє чітко врегулювати долю бізнесу та інших активів у разі розірвання шлюбу. Це не тільки захист для учасника компанії, а й запорука прозорості та справедливості для обох із подружжя.