Рік тому, 11 березня 2020 р. Всесвітня організація охорони здоров’я змінила визначення розповсюдження коронавірусної хвороби з «надзвичайної ситуації у сфері охорони здоров’я» на пандемію Covid-19. Одним з висновків часу, що минув у протидії пандемії, є те, що медична проблема водночас загострила безліч інших, суттєво вплинула на права людини й ґендерну рівність тощо. Зокрема, по всьому світу через карантин та ізоляцію загострилася ситуація з домашнім насильством стосовно жінок. Минулого року в Україні від рук домашніх тиранів загинуло 74 людини, 141 особа дістали тяжкі травми. Такі дані нещодавно навела телеведуча і громадська діячка Маша Єфросініна, яка долучилася до кампанії з протидії домашньому насильству, нещодавно започаткованої національним комітетом Товариства червоного хреста України спільно з Інститутом когнітивного моделювання.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Те, що презентація інформаційної кампанії відбулася в лютому на НСК «Олімпійський», — свідомий вибір, кажуть автори кампанії. Щороку від кривдників потерпають близько 1,8 млн людей — досить, щоб наповнити 25 стадіонів. Невипадково обрано й назву: «Мені здається», адже багато хто з потерпілих від домашнього насильства думають, що їм здається, ніби їх ображають.
«У певній мірі в суспільстві існує стигма щодо домашнього насильства — постраждалі соромляться про це відверто й відкрито розповідати, не знають, куди звертатися по допомогу. За час, що минув, анонімні розповіді на онлайн-платформі itseems.com.ua залишили близько 100 людей, причому найбільше розповідали про випадки такого різновиду домашнього насильства, як насильство психологічне», — розповіла «Юридичній Газеті» фахівчиня сектору зв’язків з громадою та захисту національного комітету Товариства червоного хреста України Ольга Супрун.
«Пандемія всередині пандемії»
Спалах домашнього насильства протягом останнього року все частіше називають «пандемією всередині пандемії». Про це в коментарі «Юридичній Газеті» нагадала експертка з міжнародного права охорони здоров’я, кандидатка юридичних наук Наталія Хендель. «Домашнє та ґендерно зумовлене насильство прогресує у період криз, а пандемія Covid-19 стала наймасштабнішою сучасною кризою для людства», — сказала вона.
«Більш тривалою стає ізоляція жінок, дітей, осіб з інвалідністю та літнього віку з членами сім’ї, схильними до насильства. За закритими дверима кривдник відчуває свою безкарність, співробітники системи органів та установ, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, мають меншу доступність до таких сімей. Скажімо, у Франції за перший тиждень локдауну кількість випадків домашнього насильства зросла на третину, в Австралії — на 75%, а в Лівані — вдвічі, — зазначила Наталія, посилаючись на дані дослідження Марі Стопес з Організації планування сім'ї, та додала. — Домашнє та ґендерно зумовлене насильство щодо жінок і дівчаток є однією з головних проблем на шляху до ґендерної рівності та захисту прав людини. Саме з цієї причини була впроваджена кампанія Генерального секретаря ООН «Спільно покінчимо з насильством щодо жінок». У рамках системи ООН у 2020 р. була проведена кампанія «16 днів активних дій проти гендерного насильства». Пандемія Covid-19 погіршила ситуацію з гендерною рівністю, домашнім насильством, що стало сигналом для активізації міжнародної співпраці на всіх рівнях та ретельної роботи на національному рівні».
У дослідженні «Ґендерний вимір пандемії Covid-19», реалізованому в рамках проєкту «Ґендерне бюджетування в Україні», на сторінці наводяться дані офісу генерального прокурора України, за якими за травень 2020 р. кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, пов’язаних з насильством у сім’ї, зросла на 69% порівняно з відповідним періодом 2019 р.: 793 випадків у 2019 р., 1147 — у 2020. Водночас, як зауважують дослідники, в Україні через системний брак притулків та спеціалізованих послуг для постраждалих від насильства основна частина витрат, пов’язаних з подоланням наслідків насильства, лягає на плечі самих постраждалих. Серед нагальних рекомендацій експертів на адресу уряду й органів місцевого самоврядування були:
- докласти зусиль для виявлення всіх жінок і дітей, які пережили насильство в умовах карантину;
- передбачити зростання попиту на послуги щодо подолання наслідків насильства після завершення карантину і надати відповідне фінансування;
- шляхом соціального замовлення спрямувати фінансування на недержавні інституції та неурядові організації, які надають послуги жертвам насильства.
Затверджено державну програму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі
Наприкінці нинішнього лютого уряд таки затвердив державну програму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 р. З державного бюджету на неї планується спрямувати 833 083,7 тис. грн, з місцевих бюджетів — 391 180,9 тис. грн, з інших джерел — 102,0 тис. грн. В переліку запланованих на цей період кроків передбачено, зокрема, створення 450 спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб (притулків, мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, денних центрів соціально-психологічної допомоги/спеціалізованих служб первинного соціально-психологічного консультування).
Нині в Україні нараховується трохи менше, як 3 десятки притулків і відділень для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі. При цьому, як зауважується в матеріалах аналітичного центру «ЮрФем», рекомендований Радою Європи стандарт доступності — родинне місце (жінка і двоє дітей) на 10 тис. населення.
Нератифікована Україною Стамбульська конвенція: виклики для держави
Варто нагадати, що конвенцію Ради Європи «Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (так звану Стамбульську конвенцію проти ґендерно зумовленого насильства) Україна досі не ратифікувала. Незважаючи на чималу роботу по підготовці законопроектів та проєктів підзаконних нормативно-правових актів і при тому, що цю конвенцію наша держава підписала у 2011 р і навіть брала участь у її розробці разом з іншими державами РЄ.
Створення й фінансування за державний кошт притулків за постраждалих від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі; налагодження роботи соціальних служб таким чином, щоб постраждала особа могла отримати максимально ефективний комплексний захист в одному місці (п. 3 ст. 18 Конвенції) — лише невелика частина зобов’язань, які бере на себе держава у разі ратифікації Стамбульської конвенції. В матеріалі «Чому українській судовій, правоохоронній та юридичній спільноті необхідна Стамбульська конвенція» фахівці аналітичного центру «ЮрФем» докладно зупиняються на деяких з них.
Наприклад, Україна буде зобов’язана розслідувати справи про насильство щодо жінок і домашнє насильство навіть за відсутності заяви від постраждалої особи. На державному рівні доведеться регулярно збирати статистичні та популяційні дані про випадки насильства щодо жінок та домашнього насильства, які відображатимуть стать, вік, відносини між кривдником і потерпілою (нині офіційні дані про те, жінки з якої місцевості найчастіше потерпають від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, відсутні). Також на рівні держави потрібно вживати й превентивних заходів з метою викорінення стереотипних гендерних ролей, покращення обізнаності та запобігання домашньому насильству. Все це потребує спеціалізованої підготовки, підвищення кваліфікації у відповідній сфері слідчих, адвокатів, суддів, соціальних працівників, які працюють зі справами про насильство.
Про успішні практики та законодавчі прогалини у сфері захисту постраждалих від домашнього насильства фахівчині аналітичного центру «ЮрФем» говоритимуть під час Open Space «Домашнє насильство: законодавство та практика», що пройде у Житомирі 12 березня.
Також слід зауважити, що під час Маршу жінок у Києві 8 березня 2021 р., як і торік у цей день, серед вимог учасниць до уряду було привернути увагу держави до проблеми домашнього насильства й ратифікувати Стамбульську конвенцію.
Фото: Анастасія Власова, Катерина Набережна
hromadske.ua
Тимчасом у ВООЗ попереджають: наслідки пандемії Covid-19 ще проявлять себе. «Найсильнішою травмою світу з часів Другої світової війни» назвав її генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров’я Тедрос Гебреісус. «Експерти ВООЗ наголошують, що державам вже слід готуватися до подолання наслідків масової травми. Йдеться у т.ч. про необхідність розробляти державні програми з відновлення ментального здоров’я населення та психологічної підтримки осіб і громад», — зауважує експертка з міжнародного права охорони здоров’я Наталія Хендель.