OnlyFans і податкові спори: коли все набагато складніше, ніж здається

Податкові спори навколо моделей OnlyFans не вщухають, а в круговерті суспільних дискусій акцент тяжіє не до права, а до оцінки дій та вчинків моделей через етичні переконання окремих авторів. Суспільство тим часом продовжує вішати ярлики.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Але кожний вчинок має свої наслідки, а така легковажна та поверхнева оцінка суспільства в подальшому може мати глобальні наслідки для цього ж суспільства.

У цих спорах наріжним каменем є не платформа OnlyFans, не моделі та їхні іноземні доходи, а методика та способи доказування отримання цих доходів. І сьогодні це ймовірні доходи від OnlyFans, а завтра — лист про ймовірність отримання іноземних доходів саме вами, ймовірно, від продажу товару чи розміщеної реклами на якійсь платформі. Та, можливо, грошові кошти ви фактично не отримували, могли дати ваші дані, але рахунок не ваш — і ще тисячі «можливо»…

 І головне питання, чи повинен контролюючий орган здійснити перевірку вказаних даних, тобто підтвердити або спростувати їх належними засобами доказування? Чи повинен перевірити ваші рахунки, отримати детальну інформацію, визначити, коли саме ви отримували кошти, в якій сумі та чи взагалі отримували? Чи для того, щоб донарахувати податки у розмірі 23 %, сьогодні достатньо просто ймовірності та листа від компетентного органу?

З прийняттям Податкового кодексу України, тобто протягом 16 років, судова практика сформувала сталий підхід: будь-яке правопорушення податкового законодавства повинно доводитись податковою на підставі первинних документів, тобто тих, з яких вбачається зміст господарської операції, її обсяг, розмір та дата вчинення. Ба більше, контролюючий орган повинен отримувати усі докази та вчиняти усі дії виключно в межах і порядку, передбачених чинним законодавством.

Бо Україна є правовою державою, в якій верховенство права — це не просто літери на папері під назвою Конституція?

Чому ж з цією категорією спорів сформувався такий дисонанс, чому листа ДПС України про необхідність перевірки отриманих іноземних доходів стало достатньо, щоб донарахувати доходи суцільним порядком? Чому лист компетентного органу став для деяких судів безальтернативним доказом, доказом, який вже не потребує встановлення належності його отримання та перевірки фактів, висвітлених у ньому, первинними документами? Чому він повністю ототожнюється з первинним документом, що, до речі, повною мірою суперечить Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»?

В історії інституції адміністративних судів лист компетентного органу іноземної держави, отриманий у межах міжнародної правової допомоги, далеко не перший і навіть не тисячний. І в будь-яких попередніх судових спорах вказаний лист не був єдиним доказом, на якому будувалося встановлення правопорушення, оскільки будь-яка податкова інформація не може бути єдиним аргументом, на якому базується штраф податкової.

Досить обґрунтовано та доречно зауважила про це суддя Шевчук О. А. в окремій думці на постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/12445/25 від 13.04.2026, зазначивши, що «для підтвердження факту отримання позивачкою доходу суду необхідно встановити, а відповідачу довести кожну з транзакцій платежів. Встановлення таких фактів можливе на підставі сукупності первинних документів, що відображають суть операції, дату, суму та спосіб платежу (банківський платіж, готівковий розрахунок або використання таких альтернативних способів оплати, як розрахунок криптовалютою, оплата на електронний гаманець тощо). Такими первинними документами можуть бути, зокрема, виписки з банківських рахунків платника коштів та їх отримувача, виписка з електронного гаманця, документи про виплату готівки, договори тощо.

Вважаю, що документів, які б дали колегії суду можливість достеменно встановити факт здійснення британським суб’єктом господарювання Fenix International Ltd всіх вказаних платежів (транзакцій), за результатом яких позивач набула право власності або контроль над коштами в заявленій сумі у доларах США, суду не надано, і в акті перевірки посилання на такі документи відсутні».

Все це наводить на висновок, що ми стаємо на роздоріжжі, а сьогоднішня судова практика може здійснити перегляд підходів в оцінці доказів та доказування не тільки в цій категорії справ, а й у податкових спорах загалом.

Хочеться лише сподіватись, що на шляху формування демократичного суспільства ми не втратимо принцип верховенства права, а Верховний Суд надасть виважений висновок щодо тягаря та предмета доказування у вказаній категорії справ. Бо суд — це не про емоції, моральні сподівання та суспільні тенденції, суд — це про об’єктивність, неупередженість та законність.