Україна сьогодні живе у реаліях, коли слово «зброя» звучить не лише на фронті. З початком повномасштабної війни у 2022 році зброя, що потрапляє до цивільного середовища, вже стала частиною нашої буденності й водночас однією з найбільших внутрішніх загроз.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В умовах повномасштабної агресії, постійної мобілізації, змін в оборонній ситуації та зростання кількості зброї, зокрема серед цивільних, питання незаконного обігу зброї набуває виняткового значення та стає вкрай гострим. Якщо у мирний час це переважно була сфера кримінального контролю, то наразі це стає питанням національної безпеки. Адже замість того, щоб служити безпеці, зброя все частіше стає джерелом небезпеки.
Захисна функція зброї може обернутися проти самого суспільства, якщо вона опиняється поза контролем держави. Саме тому питання незаконного обігу зброї є ключовим аспектом кримінальної політики у воєнний час.
За статистичними даними, кількість проваджень за ст. 263 Кримінального кодексу України зростає, до того ж значно, що свідчить про те, що ця проблема має комплексний характер з погляду кримінально-правового контролю, безпеки громадян, роботи правоохоронців і судової практики.
Коли зброя — не оборона, а злочин
Діючим Кримінальним кодексом України відповідальність за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами передбачена ст. 263.
Згідно з ч. 1 цієї статті носіння, зберігання, придбання, передача або збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого Законом дозволу карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
У ч. 2 йдеться про холодну зброю (наприклад, кастети, фінські ножі, кинджали), а ч. 3 встановлює звільнення від відповідальності для осіб, які добровільно здали зброю або боєприпаси органам влади.
Важливо зазначити, що Закон не робить винятків для воєнного часу — навіть якщо зброя залишилася у цивільної особи після служби або отримана «для самозахисту», вона вважається незаконною без належного дозволу.
Проте у воєнний час межа між «захистом» і «порушенням» стає тоншою. Часто зброя залишається у людей після служби, зберігається «для самозахисту» або навіть знаходиться — у полях, покинутих будівлях — чи передається з рук у руки. Все це наслідок масштабного збройного спротиву, мобілізації та фактичного потрапляння великої кількості зброї до цивільного середовища.
Експерти зазначають, що незареєстрована зброя може роками залишатися «на руках», що створює потенційну загрозу не лише для окремих осіб, а й для всієї держави. Нерідко такі арсенали потрапляють у кримінальне середовище — і саме тоді зброя, призначена для захисту країни, перетворюється на інструмент злочину.
Для встановлення складу кримінального правопорушення правоохоронним органам необхідно встановити наявність у діях особи об’єктивної та суб’єктивної сторони складу злочину, а також об’єкта і суб’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263 КК України.
Так, об’єктом злочину, передбаченого ст. 263 КК України, є громадська безпека, тобто стан захищеності суспільства від загроз, пов’язаних із незаконним використанням чи розповсюдженням зброї.
Об’єктивна сторона виражається у конкретних діях, а саме незаконному придбанні (отриманні в будь-який спосіб без дозволу), зберіганні (утриманні зброї або боєприпасів у себе чи в іншому місці), носінні (переміщенні зброї при собі), передачі або збуті (передача іншій особі чи продаж).
Для складу злочину достатньо вчинення будь-якої з цих дій, навіть без використання зброї чи завдання шкоди. Наявність самої зброї без дозволу на неї вже створює суспільну небезпеку.
Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Особливих умов (як-от статус військовослужбовця чи службової особи) закон не передбачає.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює, що зброя перебуває в неї незаконно, розуміє протиправність своїх дій і бажає так чинити. При цьому мотиви можуть бути різними: самозахист, корисливий інтерес (для продажу), звичка чи недбалість (залишили зброю після служби), але всі вони не усувають кримінальної відповідальності.
Водночас добровільна здача зброї свідчить про відсутність умислу на незаконне володіння і є підставою для звільнення від покарання.
Проблеми виявлення та вилучення зброї: порушення законодавства правоохоронними органами
У контексті збільшення випадків незаконного обігу зброї в Україні, особливо під час воєнного стану, стає особливо актуальним питання про дотримання законності та закону з боку правоохоронних органів при виявленні та вилученні вогнепальної зброї і боєприпасів. На жаль, нерідко фіксуються випадки, коли представники правоохоронних органів порушують встановлені процедури, що може призводити до утисків прав громадян.
Однією з таких ситуацій можна вважати випадок, коли військовий під час відпустки, повертаючись додому, випадково перевозив у кишені бушлата набої, які залишилися ще з часу служби. Військовий не мав наміру порушувати закон, але працівникам патрульної поліції під час перевірки документів та проведення огляду на запитання, чи є у нього заборонені предмети, відповів, що ні. І дозволив провести огляд своїх речей. Він сам дійсно не очікував, що під час перевірки у кишені його бушлата знайдуться набої.
На жаль, у таких випадках працівники поліції не фіксують факт первісного виявлення набоїв, що створює умови для виникнення правових колізій, які призводять до повторного огляду особи та вилучення зброї слідчим. У нашому випадку правоохоронці запропонували військовому покласти набої до кишені верхнього одягу, що й стало приводом для повторного вилучення. У зв’язку з цими обставинами військовому тепер буде значно важче довести, що він не мав умислу щодо незаконного перевезення набоїв (зброї).
Саме такі дії правоохоронців можуть призводити до неправомірного притягнення особи до кримінальної відповідальності, тим самим підриваючи довіру суспільства до роботи правоохоронних органів. Важливо зазначити, що неправильне трактування дій громадянина та неправильне виявлення і документація процесу вилучення зброї можуть мати серйозні правові наслідки для тих, хто насправді не є злочинцем.
Отже, дотримання процедур виявлення та вилучення зброї правоохоронними органами — головний фактор виникнення подібних помилок при забезпеченні законності та захисті громадянських прав.
Судова практика за ст. 263 ККУ
Судова практика за ст. 263 Кримінального кодексу України демонструє досить широкий спектр підходів. Зокрема, Верховний Суд неодноразово наголошував, що обов’язковою умовою кримінальної відповідальності є наявність у особи умислу, тобто усвідомлення факту незаконного зберігання або носіння зброї.
Так, у своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово зазначав, що у разі якщо особа виявила зброю випадково й одразу повідомила правоохоронців, у її діях відсутній склад кримінального правопорушення.
Натомість практика свідчить, що більшість вироків виноситься за фактом зберігання зброї без мети збуту, що є одним із найпоширеніших видів незаконного обігу. За роки повномасштабного вторгнення судами розглянуто майже вдвічі більше справ, ніж за аналогічний період довоєнних років.
Добровільна здача зброї залишається підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, проте не всі громадяни знають про таку можливість або не довіряють правоохоронній системі.
Проте людський фактор залишається вирішальним. Багато хто вважає, що під час війни тримати зброю вдома — це право, а не злочин. Але закон не змінився: будь-яке зберігання зброї без дозволу є кримінально караним діянням.
Вплив воєнного стану
Війна радикально змінила баланс між потребою в озброєнні та необхідністю його контролю.
Після 2022 року тисячі одиниць зброї потрапили до цивільного середовища — як трофейної, так і втраченої або переданої для потреб оборони. Частина з неї так і не повернулася до обліку.
Правоохоронці визнають, що контроль за обігом зброї став набагато складнішим, адже лінія між «захисником» і «правопорушником» іноді розмита. З іншого боку, воєнний контекст не скасовує вимог закону. Незаконне зберігання зброї, навіть «із благих намірів», залишається кримінальним правопорушенням.
У цьому контексті особливу роль відіграє держава: вона має не тільки карати, а й створювати механізми легалізації або добровільної здачі зброї, що фактично потрапила до цивільних осіб під час війни.
Між контролем і довірою
Після перемоги Україна матиме ще один важливий виклик — повернення зброї з фронту до законного обігу. Це складний процес, який вимагатиме і державного контролю, і довіри громадян.
Зброя в руках українців — це символ спротиву, але водночас і велика відповідальність. Незаконний обіг зброї — це не лише кримінальна, а й соціально-політична проблема, це виклик для суспільства, що живе у стані війни, який зачіпає питання безпеки, довіри до держави й правосвідомості громадян.
Фахівці пропонують удосконалити механізми добровільної здачі зброї, аби мотивувати людей не приховувати, а здавати незаконно отримані предмети. Водночас важливо розвивати культуру безпечного поводження зі зброєю, щоб вона сприймалася не як заборонений артефакт, а як відповідальність.
Ст. 263 Кримінального кодексу України залишається правовим інструментом контролю, але її ефективність залежить від балансу між суворістю закону і розумінням реалій часу, бо сьогодні головне — щоб зброя, якою українці захищають країну, не стала загрозою її громадянам.