Межі вилучення майна: як суди захищають права третіх осіб

«Вилучайте все — потім розберемося!» На жаль, за таким принципом часто діють правоохоронні органи при проведенні обшуку житла чи іншого приміщення особи у кримінальному провадженні.  При цьому іноді вдаються до крайнощів: вилучають усю комп’ютерну техніку, на якій збережені важливі для особи документи, й не тільки; мобільні телефони, на яких містяться, наприклад, дитячі фото; останні кошти всієї родини та інших осіб, які спільно з ними проживають, не розбираючись, чиє це майно: третіх осіб, дитячий планшет чи справді майно підозрюваного або обвинуваченого у справі тощо.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Розберемо одне із актуальних питань: «захист майнових прав третіх осіб під час обшуку у кримінальному провадженні».

Що таке майно третіх осіб у кримінальному провадженні? Простими словами — це майно, яке належить особам, які не є підозрюваними чи обвинуваченими по справі, що було вилучено під час проведення обшуку або на яке накладено арешт.  

Обшук є одним із найбільш інтенсивних і непередбачуваних втручань у приватну власність людини, а його проведення потребує чіткої правової регламентації та, власне, судового контролю. Завданням обшуку є виявлення доказів саме законним способом, адже будь-яке відхилення від процедури знецінює отримані результати та порушує баланс між інтересами слідства і правами людини. 

Тобто обов’язково має бути ухвала слідчого судді, яка дозволяє саме цю слідчу дію та забезпечує законність проведення обшуку з подальшим вилученням майна третіх осіб. При цьому жодних невідкладних випадків для проведення обшуку, передбачених ст. 233 КПК України, бути не може, адже його проведення дозволене лише для порятунку життя людей та майна або у разі безпосереднього переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення.

 Порушення під час проведення обшуків з боку органів досудового розслідування останнім часом виявляють усе частіше. Зокрема: обшук проводить неуповноважена особа; відсутній чіткий перелік майна, що дає можливість слідчому чи прокурору вилучати все, що, на їхню думку, матиме значення для кримінального провадження; в ухвалі наведені необґрунтовані або невизначені ризики для вилучення такого майна; вилучення загалом є безпідставним, із порушенням процедури тощо.

А що тоді вже говорити про сам процес проведення обшуку, відсутність належного контролю та зловживання правом на тимчасове вилучення майна, тяганину з поверненням цього майна, відсутність чіткого правового статусу вилученого майна, складність доведення його законності та тривалі процесуальні процедури, що обмежують права власника.

До прикладу, уявімо ситуацію: дзвінок у двері. «Добрий день, ми з обшуком». Зачитали ухвалу слідчого судді, зазначивши в ній необґрунтовані причини проведення обшуку, які не мають стосунку до кримінального провадження: нібито в невстановленому місці, з невстановленими особами, у невстановлену дату й час хтось, незрозуміло за яких обставин, вчинив начебто кримінальне правопорушення.

 Після цього проводиться обшук, вилучається цінне майно, гроші, комп’ютерна техніка, мобільні телефони, які фактично перебувають у власності чи користуванні третіх осіб. А наприкінці — ще й розголос через ЗМІ та соціальні мережі про проведену роботу, при цьому без надання обшукуваній особі будь-якого процесуального статусу в цьому кримінальному провадженні. У результаті маємо прив’язку її до нібито підозрюваного з додаванням фото.

 А далі відбувається тривалий, клопіткий, нервовий процес, що потребує суттєвих зусиль: подання безлічі клопотань і скарг, отримання необґрунтованих відмов у поверненні цього майна. І ще, на додачу, спаплюжена репутація, яку не завжди вдається відновити.

Все це інколи має ознаки фактичної конфіскації майна без рішення суду. І з цим потрібно боротися!

Виникає питання, де шукати захисту? Тим паче від самих же правоохоронців, основним завданням яких є насамперед захист прав та інтересів людини і громадянина.

Попри те, що захист прав і свобод людини та громадянина є основним завданням правоохоронних органів, причому це випливає із загального обов’язку держави, закріпленого в Конституції України, який делегується конкретним державним інституціям, для деяких правоохоронців цей обов'язок не завжди має пряме та першочергове значення. 

Тому єдиною дієвою інстанцією, яка може й зобов’язана забезпечити належний захист майна, зокрема третіх осіб, має бути суд!

 Саме робота суду є свого роду процесуальною гарантією та надією, покликаною захищати права людини від неправомірного втручання в її приватне життя. Адже, надаючи дозвіл на обшук, слідчий суддя має компетенцію оцінити законність втручання у право власності осіб, не причетних до вчинення кримінального правопорушення, перевірити всі наявні належні підстави для його проведення та дотримання всіх вимог Закону.

Розберемо основи судового контролю, як це має бути з точки зору Закону.

По-перше, в ухвалі суду мають бути наявні достатні підстави, що шукане майно може бути в житлі чи іншому володінні особи. Тобто ухвала повинна чітко визначати, що саме шукати та встановити межі, щоб уникнути «загального» обшуку і вилучення майна, яке не має стосунку до справи, а оцінка наявності достатніх підстав і доказів, що обґрунтовують необхідність обшуку, має відповідати досягненню мети кримінального провадження згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. 

Іншими словами, слідчий суддя здійснює судовий контроль, щоб обшук не перетворився на «полювання» за будь-якими речами, а був обмежений лише тими, що вказані в ухвалі та мають доказове значення. 

По-друге,  необхідні гарантії права власника майна на захист з метою контролювання законності дій слідчих та документування процесу. Важливо ам’ятати, що всі вилучені речі, навіть ті, що не вказані в ухвалі, обов’язково фіксуються як тимчасово вилучене майно, адже адвокатам необхідна підстава для подальшого оскарження, а сам контроль за дотриманням процедури обшуку та забороною порушення прав особи, обов’язково має бути відображено у протоколі обшуку. Не потрібно боятися самої слідчої дії як обшуку, а навпаки, максимально виявити та зафіксувати всі порушення та недоліки під час його проведення.

По-третє, слідчий суддя має оцінити законність вилучення і може зобов’язати слідчих повернути майно, якщо воно не є доказом або не належить підозрюваному чи обвинуваченому, а особа, в якої вилучено майно, має законне право для його повернення. Для цього слід подати клопотання слідчому або прокурору чи звернутися до слідчого судді зі скаргою на їхню бездіяльність, що передбачено статтею 303 КПК України. 

Окрім цього, слідчий суддя уповноважений контролювати клопотання слідчого або прокурора про арешт тимчасово вилученого майна, яке має бути подано до суду у визначений законом строк, тобто 48 годин або наступного робочого дня, залежно від ситуації. І за наявності порушеного строку слідчий суддя повинен зобов’язати негайно повернути майно особі. 

По-четверте, належний розгляд клопотань про зняття арешту. Вкрай необхідно враховувати право третьої особи щодо майна, яка вважає його своїм, подати до суду клопотання про скасування  арешту. Суддя має оцінювати, чи є арешт майна третіх осіб пропорційним і необхідним для досягнення мети цього процесу. 

Майно не може бути арештоване без законних підстав. І крапка. Проте на практиці ми стикаємося з непоодинокими випадками, коли слідчі ігнорують обов’язок звернутися до суду для накладення арешту на тимчасово вилучене майно, визнаючи його речовим доказом лише в порядку статті 98 КПК України, щоб уникнути процедури його негайного повернення власнику.

Трошки про моральний аспект: «як діяти неупередженому, незалежному, справедливому слідчому судді, який діє згідно із Законом?»  Проведення обшуку та вилучення майна третіх осіб залишається одним із найактуальніших питань кримінального процесу, оскільки ця слідча дія передбачає максимальне інтенсивне втручання у права особи, завдає суттєвих обмежень прав на майно, і як наслідок, потребує посиленого, реального механізму судового контролю, який чомусь іноді є формальним: чи то за відсутності належного правового регулювання (до речі, хтось задавався питанням, чому не діє належним чином Вища рада правосуддя?); а можливо за суттєвого навантаження на суддів, які іноді вимушені розглядати справи, призначаючи судові засідання на 20.00 год., причина банальна — не вистачає часу та рук; чи можливі політичні вказівки, що нівелюють справедливість процесу тощо.

Про безліч причини на запитання «чому?» та «як?» можна багато розповідати, адже незважаючи на здобуту незалежність від тоталітаризму та комуністичної ідеології, де телебачення та радіо диктувало, як треба жити, у процесі розбудови Країни Мрії ми, здається, звернули не туди, що зрештою, призвело до війни. Тому враховуючи важку ситуацію в державі та четвертий рік повномасштабного вторгнення, будуючи правову державу, критично важливо діяти негайно!  

Беззаперечним фактом є те, що будь-який обшук житла, що супроводжується неправомірним вилученням майна без належної правової підстави, розцінюється як пряме порушення конституційних прав громадянина, що вимагає негайного правового захисту.

А відтак обшук має проводитися виключно уповноваженими особами органів досудового розслідування, виключно з метою збору доказів у кримінальному провадженні. При цьому вони повинні обґрунтовувати перед судом необхідність отримання дозволу на проникнення до приміщення для вилучення конкретних речових доказів, а не майна третіх осіб, здобутого законним шляхом, тяжкою працею, ціною втраченого здоров’я, недоспаних ночей.  І на завершення хотілося б, щоб слідчі судді, своєю чергою, ретельно досліджували надані слідчим доводи щодо необхідності проведення цієї слідчої дії, адже саме суд є останньою надією громадянина на справедливість, об’єктивність та захист його прав і свобод.