Світ, де цифрові кросівки коштують дорожче за реальні, а за «землю» у піксельному форматі змагаються транснаціональні корпорації, вже не є сюжетом наукової фантастики. Метавсесвіти — Sandbox, Roblox, Decentraland — стали новим фронтиром для бізнесу. Проте там, де з'являються великі гроші та відомі бренди, неминуче з’являються і правові колізії.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Захист торговельної марки там, де межі між реальним та віртуальним стираються, а правозастосовча практика лише починає формуватися стає дедалі актуальнішим питанням.
Реалії сьогодення полягають в тому, що мати права на торговельну марку лише в реальному житті вже недостатньо.
Класичний захист бренду базується на принципі територіальності та класифікації товарів і послуг. Якщо зареєструвати ТМ для одягу, то не факт, що вдасться захистити права на неї у світі, де бренд носить аватар у відеогрі.
Більшість наявних реєстрацій ТМ не охоплюють «віртуальні товари» та «послуги у віртуальних середовищах». Це створює «сіру зону», якою активно користуються цифрові сквотери.
Світові гіганти, як-от Nike, Gucci та McDonald’s, вже подали сотні заявок на реєстрацію своїх брендів саме для використання в метавсесвітах. Відомство з патентів і товарних знаків США (USPTO) та EUIPO (ЄС) фіксують бум заявок, що включають:
- 9 клас: завантажувані віртуальні товари (цифровий одяг, мистецтво, аксесуари);
- 35 клас: роздрібна торгівля віртуальними товарами;
- 41 клас: розважальні послуги у віртуальних світах.
Українська ж практика реєстрації торговельних марок зараз перебуває на етапі активної адаптації до вимог Web3 та метавсесвітів. Якщо раніше 9-й чи 35-й класи сприймалися бізнесом лише як «додаток» до основного виробництва, то сьогодні вони стають самостійними об’єктами захисту цифрової репутації.
Останні роки демонструють чіткий тренд: українські заявники та міжнародні компанії, що працюють на українському ринку, почали масово розширювати переліки товарів і послуг.
Цікавим кейсом інтеграції віртуальних активів у державний сектор став проєкт NFT-марки від Укрпошти. Хоча це більше стосується авторського права, реєстраційні стратегії компанії чітко вказують на захист бренду в цифровому середовищі. Зазначений випадок став орієнтиром для інших суб’єктів державного сектору в питанні типізації віртуальних активів.
В Україні діє принцип «first to file», тобто першим подав — першим отримав. Це створює величезні ризики для відомих локальних брендів. Наприклад, якщо український виробник меблів має реєстрацію лише у 20-му класі, будь-який «цифровий загарбник» може подати заявку на аналогічне ім'я у 9-му класі для продажу 3D-моделей меблів у Decentraland.
Крім того, сьогодні вже маємо прецеденти, які стають фундаментом для майбутнього «права метавсесвітів».
Яскравим прикладом цього є справа MetaBirkins (Hermès проти Rothschild). Художник Мейсон Ротшильд створив серію NFT-сумок під назвою MetaBirkins. Компанія Hermès подала позов, стверджуючи, що це порушує права на їхню культову сумку Birkin. Суд присяжних у США став на бік бренду, визнавши NFT товарами, а не просто об’єктами цифрового мистецтва, на які поширюється свобода вираження поглядів. Тобто захист ТМ у реальному світі може бути розширений на цифрові активи, якщо існує ймовірність змішування (likelihood of confusion) у споживачів.
Справа Nike проти StockX також є досить показовою. Вона стосувалася продажу NFT, які були «прив’язані» до реальних кросівок Nike без дозволу останніх. Цей кейс порушив питання про те, де закінчується право на перепродаж товару і починається несанкціоноване використання ТМ для створення нового цифрового активу.
Українське законодавство у сфері інтелектуальної власності, зокрема Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» прямо не згадує метавсесвіти. Проте правова система України є достатньо гнучкою, щоб інтегрувати ці поняття через призму міжнародних стандартів.
Згідно зі ст. 16 Закону власник ТМ має право забороняти іншим особам використовувати без його згоди позначення, що є тотожним або схожим на його марку, щодо товарів і послуг, споріднених з тими, для яких ТМ зареєстрована.
Головна проблема для українського бізнесу в метавсесвіті – доведення спорідненості. Чи є віртуальний одяг, їжа чи напої у грі спорідненими із реальним одягом, їжею чи напоями в магазинах. Поки українські суди не мають розлогої практики з цього питання, то юристам доводиться діяти превентивно.
Навіть якщо ваша компанія не планує випускати власну колекцію NFT найближчим часом, подача «захисної» заявки в Україні є критично важливою. Вартість збору за подачу одного додаткового класу неспівмірно менша за витрати на майбутні судові спори чи викуп домену, який неможливо отримати без відповідного свідоцтва на ТМ.
Саме тому варто своєчасно потурбуватися про:
- розширення переліку класів. При реєстрації нової ТМ обов’язково включати 9, 35 та 41 класи з акцентом на «цифрові активи», «NFT» та «віртуальні послуги»;
- здійснення моніторингу маркетплейсів. Контроль платформ типу OpenSea або внутрішніх ринків ігор. Українські юристи вже сьогодні можуть подавати скарги за процедурою DMCA або через внутрішні політики платформ (IPR Policy) для видалення контрафактного контенту;
- використання положень Закону України «Про віртуальні активи». Хоча закон більше регулює фінансову сторону (криптовалюти), він закладає фундамент для розуміння правової природи цифрових об’єктів у нашому правовому полі.
Щоб забезпечити захист бренду, навіть якщо його можливо побачити лише у VR-шоломі, варто впроваджувати таку стратегію:
- проведення IP-аудиту. Слід ретельно перевірити, чи покривають поточні свідоцтва на ТМ цифрову діяльність. Якщо плануються колаборації в іграх — необхідна реєстрація у нових класах.
- використання додаткових інструментів захисту — авторське право як «план Б». Оскільки дизайн віртуальних об’єктів є графічним твором, то логічно здійснювати його захист, як об’єктів авторського права. Це дасть змогу боротися з копіюванням навіть без реєстрації ТМ, спираючись на факт створення твору.
- створення договірної бази. Якщо бренд заходить у метавсесвіт через партнерство з розробниками (наприклад, Fortnite або Roblox), договір має чітко визначати: обсяг прав на використання ТМ, хто є власником створених цифрових активів (скінів, об’єктів), географічні межі використання.
- боротьба з кіберсквотингом. Реєстрація доменних імен та імен облікових записів у метавсесвітах, що відповідають назві бренду, має бути виконана ще до офіційного анонсу виходу на цей ринок.
Якщо ж все-таки факт порушення прав було виявлено та встановлено, що бренд незаконно використовується у метавсесвіті (наприклад, створено аватар у формі брендованого персонажа або відкрито «віртуальний шоурум» без ліцензії), алгоритм дій в українському полі та за його межами має бути таким:
- фіксація порушення. Забезпечення доказів (скриншоти, відеозаписи взаємодії у метавсесвіті). В Україні доцільно використовувати сервіси засвідчення вебсторінок або звертатися до експертів для отримання висновку.
- пошук юрисдикції. Оскільки метавсесвіти часто не мають прив’язки до території, необхідно звертатися до власника платформи (наприклад, Meta, Roblox Corporation). Більшість із них мають офіційні форми для повідомлення про порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності (Notice-and-Takedown);
- використання смарт-контрактів. Якщо продаж контрафакту йде через NFT на блокчейні, технічно «видалити» його неможливо, але можна домогтися блокування на рівні інтерфейсів найбільших маркетплейсів (OpenSea, Rarible), що фактично позбавляє актив ліквідності.
Оскільки метавсесвіт — це не просто розвага, це новий ринок з капіталізацією у трильйони доларів, то юридична практика у цій сфері нагадує «Дикий Захід», де правила гри створюються тут і зараз.
Для захисту бренду сьогодні недостатньо бути просто хорошим юристом у сфері інтелектуальної власності, а потрібно розуміти технологію блокчейн, природу NFT та архітектуру віртуальних світів. Українське правосуддя та бізнес мають бути готові до того, що наступна велика битва за інтелектуальну власність відбудеться не в залі суду, а в цифровому просторі, де замість паперових томів справи будуть хеш-коди та смарт-контракти.
Захист бренду в метавсесвіті — це гра на випередження та виграє в ній той, хто застовпить своє право на віртуальну присутність вже сьогодні.
Про автора
Дмитро Слободянюк, адвокат, Ph.D, керівник практики захисту інтелектуальної власності, керуючий партнер юридичної компанії RELIANCE, Юрист року Миколаївщини — 2015, Молодий правник року — 2016, Адвокат року 2020-2024 в практиках «Право інтелектуальної власності» та «Митне право», дійсний член Асоціації правників України, член Асоціації адвокатів України, почесний член Союзу юристів України, керівник Миколаївської обласної організації Союзу юристів України