05 січня 2021, 16:39

Медійний джокер. Чому вбивство журналістів залишає владу і суспільство «в дурнях»

Костянтин Ніколаєв
Костянтин Ніколаєв редактор Юридичної Газети

За кількістю резонансних вбивств журналістів Україна якщо не попереду Європи, то принаймні в трійці лідерів. Смерті Георгія Гонгадзе, Олеся Бузини (при всій його контраверсійності) та Павла Шеремета й досі залишаються таємницею. Державною. Влада, хто б при ній не був, намагається розіграти цю «прес-карту» у своєму політичному, як їй здається, хитромудрому джокері. Нагадаю, джокер — картярська гра, мета якої — набрати за гру, що складається з певної кількості роздач, максимальну кількість очок, використовуючи наявні на руках карти. У кожній з здач гравцям необхідно взяти певну, замовлену заздалегідь кількість взяток, граючи «в закриту» невидимими іншим гравцям картами.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Про одну з «карт» — Гонгадзе — згадують лише у день його загибелі, або коли замовляють таксі на проспект, названий його ім’ям. Друга — Бузина — надовго (якщо не навічно) для багатьох залишиться «вурдалаком» української державності, тому його смерть зі звичайної кримінальної історії перетворилась на щось патріотичне-незрозуміле. Третя — Шеремет — також мав усі шанси бути похованим у пилу слів про «розслідування його смерті — справа честі для ГПУ, МВС, СБУ, президента…», але його загибель дивним чином стала козирем нової влади у медійно-політичній колоді.

Історії про дитячу лікарку й волонтерку Юлію Кузьменко, музиканта з гурту «Ріффмастер», військового Сил спецоперацій ЗСУ Андрія Антоненка та медика 25 ОПДБр ДШВ ЗСУ Яну Дугарь, яких звинуватили у вбивстві Шеремета, вже більше року. Почалась вона з того, що новий Президент Володимир Зеленський чомусь вирішив поставити голові МВС Арсену Авакову завдання знайти вбивць журналіста. Без цього він би це не робив?

На великому брифінгу за участі Президента Зеленського керівники МВС і Нацполіції і зробили це. 12 грудня 2019 р. було повідомлено, що у підриві авто з Шереметом підозрюють Кузьменко, Антоненка (його називали організатором) та Дугарь. Основним мотивом вбивства була названа спроба «дестабілізації соціально-політичної ситуації в країні». У травні слідство називало організатором злочину вже не Антоненка, а невстановлених осіб. Антоненко з Кузьменко стали лише «виконавцями», а Дугарь — взагалі «посібником». Суд над ними почався в Шевченківському райсуді Києва 4 вересня 2020 р. з обрання присяжних. Чим закінчиться ця внутрішня українська «справа честі», можна лише згодуватись, але тут у неї втрутилась… Білорусь.

Вчора, 4 січня, фактично «без оголошення війни» з’явилися записи, достовірність яких є, підкреслюю, непідтвердженою. Вони датовані квітнем 2012 р. (тобто за 4 роки до вбивства Шеремета 20 липня 2016 р.), на яких, імовірно, тодішній очільник КДБ Білорусі Вадим Зайцев обговорює з двома співробітниками спецпідрозділу міліції «Алмаз» варіанти ліквідації колишніх працівників спецслужб Білорусі, а також можливість підриву авто журналіста Павла Шеремета.

Окрім іншого, там йдеться про те, що «президент (Олександр Лукашенко — Ред.) чекає чітких заходів, і комітету доручено займатися цими справами... «І зрозумілі методи, якими ми повинні будемо, — де кого втопити, де кого розстріляти. Це зрозуміло. А як спровокувати природний підрив, як спровокувати природну пожежу, вбивство всі інші речі ...», — говорить людина з голосом, схожим на голос Вадима Зайцева. Аудіо та інші документи передав журналістам для розслідування старший лейтенант Ігор Макар — колишній заступник командира бойової групи того самого «Алмазу».

Офіційний коментар з боку МВС України дав заступник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко. За його словами в ефірі «Прямого каналу», поліція України, виявляється, ще кілька тижнів тому була повідомлена джерелами Служби зовнішньої розвідки про наявність такої інформації, і працює над цим. «Вона може бути однією з версій, хто є замовником, і це жодним чином не стосується того, хто був виконавцем», — сказав, як відрізав, Геращенко.

При цьому він відмовився говорити про версію, що саме президент Білорусі — замовник убивства Шеремета: «На записах, які оприлюднені, немає пана Лукашенка. Намагання витиснути з мене звинувачення пана Лукашенка марні», — додав заступник міністра внутрішніх справ України.

Зрозуміло, що пан Геращенко — особа політична і має підбирати слова стосовно політичних осіб, особливо інших держав. Але факт залишається фактом — певне рятівне коло українським правоохоронцям щодо замовників убивства Шеремета кинуто. Залишилось лише «прив’язати» до них виконавців. Чи будуть вони це робити — питання зі стратегії медійно-політичного джокеру…

Шеремет і справді був у 2012 р. для Лукашенка «головним болем». Він зарекомендував себе як противник його режиму. Написав навіть книжку про те, як той прийшов до влади. У липні 1997 р. під час зйомки репортажу про ситуацію на білорусько-литовському кордоні Павло був заарештований силовиками Білорусі за звинуваченням у незаконному його перетині, а також в отриманні грошей від закордонних спецслужб і незаконній журналістській діяльності. Його засудили до 2 років позбавлення волі умовно і до року випробувального строку. В ув'язненні він провів в цілому 3 місяці і був фактично депортований до Росії, де й працював тривалий час у різних медіа.

До речі, 7 липня 2000 р. Дмитро Завадський (у 1994–1997 рр. був особистим оператором Лукашенка, а після цього членом знімальної групи Павла Шеремета) зник безвісти дорогою до аеропорту «Мінськ-2». Автомобіль, в якому він їхав, було знайдено, проте без Завадського всередині. За однією з версій, його вбили і поховали в околицях мінського цвинтаря. 14 березня 2002 р. у справі Завадського було засуджено 4 колишніх співробітників того самого «Алмазу».

У липні 2014 р. зі словами «вважаю анексію Криму і підтримку сепаратистів на сході України кривавою авантюрою і фатальною помилкою російської політики» вже сам Павло Шеремет звільняється з Громадського російського телебачення. До речі, радник голови МВС Зорян Шкіряк відразу після загибелі Павла у Києві заявив, що за цим стоять російські спецслужби. Не думаю, що з того часу він змінив свою думку, тому білоруське рятівне коло може цілком цьому сприяти. Чи вдасться це зробити і чи потрібно це взагалі — покаже час. Але вже зараз цілком зрозуміло, що кримінально-політичний джокер у таких токсично-медійних європейських країнах, як Білорусь, Росія і, на жаль, Україна, триває. Але гра ця в «закриті невидимі іншим гравцям карти» — насправді банальний «дурень», де в програші, зрештою, опиняються і влада, і суспільство. А журналісти стають жертвами, яких згодом назвуть сакральними…

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати