«Свій юрист у штаті чи команда зовнішніх консультантів?» – цим запитанням бізнес задавався завжди. Здавалося б, відповідь проста: корпоративний юрист – це стабільність і контроль, зовнішні радники – це різноплановий досвід і команда спеціалістів. Для одних компаній ефективніше будувати власну юридичну службу, для інших – залучати експертизу ззовні. Водночас трансформація ринку юридичних послуг, цифровізація, регуляторні зміни та зростальна конкуренція змушують бізнес шукати баланс між внутрішнім контролем і зовнішньою гнучкістю.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Корпоративний юрист – це зазвичай штатний працівник компанії, який працює разом з іншими спеціалістами та отримує за свою роботу зарплату. Основною перевагою найму штатного юриста власники бізнесу зазвичай вбачають стабільність, оскільки вони самі визначають рівень винагороди такого юриста, формат та місце роботи, посадові обовʼязки тощо. Також корпоративний юрист зсередини розуміє роботу підприємства, бачить структуру бізнесу та глибше розуміє особливості операційної діяльності. Отримуючи стабільність, зокрема у вигляді рутинних робочих завдань, що повторюються з певною регулярністю, in-house юристи часто втрачають бажання розвиватися, опановувати нові інструменти, вивчати тенденції та актуальну практику тощо, оскільки така активність здебільшого не приносить для них додаткової винагороди й забирає багато ресурсів та енергії.
Саме в цьому і полягає основна відмінність внутрішніх та зовнішніх юристів. Outsource юристи зазвичай мають пул різноманітних клієнтів, які працюють у різних сферах та мають різні бізнес-моделі. Саме завдяки різноманітності запитів, що надходять від клієнтів, зовнішні юристи завжди тримають руку на пульсі, першими відстежують нові тенденції та зміни, постійно спілкуються з колегами та обмінюються досвідом. Такий постійний рух та самовдосконалення дозволяє зовнішнім юристам завжди бути в тонусі та допомагати у вирішенні навіть найскладніших та нетипових питань.
Окремим болісним питанням є питання витрат на утримання штатного юриста та оплати гонорару залученого фахівця. Розглядаючи витрати на найманого працівника, крім очевидних витрат на заробітну плату, сплату податків та внесків, такого працівника зазвичай потрібно забезпечити робочим місцем, технікою, оплачувати підписку на спеціалізовані платні ресурси, оплачувати відпустки, лікарняні тощо, найняти бухгалтера, який буде вести та подавати звіти, сплачувати зарплату бухгалтеру та десятки інших статей витрат, які можуть бути зовсім не очевидними на перший погляд. Усе це значно збільшує вартість найманого працівника. Водночас юридичні компанії найчастіше пропонують рішення «під ключ»: бізнес оплачує лише вартість послуг зовнішніх юристів, а всі інші супутні витрати на утримання персоналу, сплату податків, оренду офісу тощо самостійно сплачує юридична фірма.
Іншим ключовим питанням, яке постає при виборі між штатним юристом та зовнішнім спеціалістом, є питання довіри. Людям типово більше довіряти тим, кого вони бачать щоденно, ніж тим, з ким вони спілкуються поштою або телефоном, і зазвичай це стає вирішальним фактором у прийнятті рішення. Водночас такий погляд є доволі рудиментарним, оскільки формати співпраці також постійно змінюються. Сьогодні зовнішні консультанти, враховуючи потреби клієнта, пропонують нові варіанти взаємодії: індивідуальні зустрічі, колективні обговорення, виїзди на підприємство тощо, що значним чином розширяє та виводить на новий рівень формат взаємодії, замінюючи модель «замовник-виконавець» на модель «партнер-партнер». Вибравши юридичного партнера, бізнес може отримати надійну опору на десятки років, оскільки наймані працівники звільняються, переїжджають жити в інші міста та країни, коли ж юридична компанія сама зацікавлена та може гарантувати стабільність своєї роботи.
Отже, кожна модель має свої переваги та недоліки, а протиставлення корпоративних юристів і зовнішніх радників радше виглядає як синергія, ніж конкуренція. Штатний юрист залишається «вартовим щоденної безпеки». Зовнішній радник – «екстреним консультантом» у ситуаціях, де ціна помилки вимірюється мільйонами. І саме тандем цих двох ролей формує нову норму.
Тому виграє та модель, яка враховує особливості бізнесу: великі компанії створюють власні юридичні департаменти й водночас залучають зовнішніх експертів для складних кейсів; малі підприємства частіше покладаються на зовнішніх радників, економлячи на постійних витратах. Головний тренд – поєднання стабільності та внутрішнього контролю, який забезпечує корпоративний юрист, із гнучкістю та експертністю зовнішніх консультантів.
Тож відповідь на запитання «Хто виграє у 2025 році?» є такою: виграє той бізнес, який навчиться використовувати обох. І якнайшвидше.