Розшук будь-якого майна боржника — важливий і необхідний інструмент у виконавчому провадженні. Він покликаний перетворити судове рішення на реальний результат для кредитора. Одна зі складових — розшук транспортних засобів. Проте сьогодні ефективність розшуку транспортних засобів боржника залежить, на жаль, не стільки від закону, скільки від виконання органами Національної поліції покладених на нею функцій.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Частина 3 статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює: у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов’язковою для виконання поліцією. Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржника здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Порядком взаємодії Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України та органів і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (надалі — Порядок взаємодії), затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України 30.01.2018 № 64/261/5, тимчасове затримання транспортного засобу здійснюється поліцейськими відповідно до Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання (надалі — Порядок тимчасового затримання), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102.
Порядок взаємодії визначає механізм взаємодії Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України з державними, приватними виконавцями при проведенні виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Відповідно до розділу III Порядку взаємодії підставою для залучення поліцейських до розшуку транспортного засобу боржника є постанова державного, приватного виконавця про такий розшук. Постанова державного, приватного виконавця про розшук транспортного засобу боржника надсилається до інформаційного порталу Національної поліції (далі — ІПНП) в електронному вигляді з використанням КЕП державного, приватного виконавця, який виніс відповідну постанову, через АСВП не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення. Про виявлення та затримання транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук, поліцейський інформує державного, приватного виконавця шляхом надсилання повідомлення через ІПНП до АСВП.
Ніби все чітко і однозначно, але фактично державні та приватні виконавці вже давно перетворилися на «детективів». У ситуації, коли державні механізми, на жаль, не працюють, ми змушені власноруч розшукувати транспортні засоби боржника і без цього багато справ залишилися б «мертвим вантажем».
Попри цифровізацію результативність виконавчого провадження і досі залежить від професійності та наполегливості конкретного виконавця, а також, на жаль, у випадку розшуку транспортних засобів — від людського фактора: дій/бездіяльності працівників патрульної поліції.
При затриманні транспортного засобу боржника працівники поліції часто відпускають водія під «особисте зобов’язання» з’явитись до виконавця (яке не передбачено жодним нормативним актом), або водія, який не є боржником, що зобов’язується повідомити власника про розшук транспортного засобу, або коли в транспортному засобі присутні діти, які у разі затримання транспортного засобу повинні будуть пересуватись пішки й, як результат — боржник мандрує далі, приховує транспортний засіб або керує, не порушуючи правила ПДР, оскільки перевірку в системі «ГАРПУН» патрульна поліція здійснює тільки у випадку ДТП або порушення водієм правил ПДР.
Хоча обмін через інформаційний портал Національної поліції відмінно працює, постанови про розшук/зняття з розшуку транспортних засобів надсилаються виконавцями та доставляються до Національної поліції, у випадку затримання транспортного засобу надсилання повідомлення через ІПНП до АСВП не здійснюється, виконавець дізнається про затримання ТЗ від боржника або працівника спеціального майданчика, повідомлення приходять на електронну адресу виконавця і, на жаль, інколи зі значною затримкою.
Пунктом 13 Порядку тимчасового затримання встановлено, що за транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці справляється плата у встановленому спільним наказом МВС та Мінекономрозвитку від 29.05.2025 № 364/2562 розмірі за погодженням з Мінфіном. Відповідно до цього наказу розмір витрат за зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці становить за першу — сьому добу 270 грн за кожну добу, а за кожну наступну добу, починаючи з восьмої доби — 50 грн.
Витрати з транспортування і зберігання транспортного засобу боржника на спеціальному майданчику чи стоянці компенсуються органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем після вилучення транспортного засобу зі спеціального майданчика чи стоянки за рахунок коштів виконавчого провадження. Частиною 3 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» витрати, пов’язані з розшуком боржника, майна боржника та його зберіганням, стягуються з боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Отже, витрати, пов’язані з розшуком і зберіганням транспортного засобу на спеціальному майданчику, законом повністю покладено на боржника, а не на органи Національної поліції чи виконавців.
Як приклад, 09.11.2025 року мій колега в телефонному режимі отримав повідомлення від чоловіка, який керував ТЗ під час затримання про те, що 17.10.2025 року був затриманий транспортний засіб і переміщений на спеціальний майданчик. Перевіривши отриману інформацію, цей транспортний засіб було виявлено виконавцем на спеціальному майданчику, описано і переміщено на майданчик ДП «СЕТАМ» 10.11.2025 року.
Повідомлення через ІПНП до АСВП так і не надійшло, а майже через два тижні після опису і вилучення транспортного засобу зі спеціального майданчика надійшло повідомлення на електронну адресу. 29.12.2025 надійшов рахунок за зберігання на суму 2790 гривень (5 діб по 270 грн і 18 діб по 50 грн), що призвело до значного фінансового навантаження на боржника.
Приватними виконавцями Рівненської області за період 2022–2025 років оголошено в розшук 1126 транспортних засобів, з яких розшукано 33, що складає 2,9%!
Ще у 2019 році Конституційний Суд у рішенні № 2-р(II)/2019 підкреслив: обов’язкове виконання судових рішень — невід’ємна частина конституційного права на судовий захист. Держава зобов’язана створити механізми, які забезпечують повне й своєчасне виконання рішень, інакше саме право на справедливий суд втрачає сенс.
Такий стан справ з розшуком транспортних засобів в Україні суперечить логіці правової держави: виконання судових рішень не має бути залежним від особистого ентузіазму виконавця, людського фактора чи випадкових обставин. Це має бути системна, налагоджена і технологічна процедура. Ми маємо налагоджені шлюзи обміну даними між АСВП та інформаційними порталами Національної поліції, але фактично ці технології розбиваються об «людський фактор».
Статистика розшуку на рівні 2,9% — це не просто цифри, це показник неефективності державного механізму.
Можливо виправити ситуацію допоможе посилення відповідальності поліції за невиконання положень Порядку взаємодії, зокрема в частині негайного інформування виконавця через ІПНП, та автоматизування процесу повідомлення органів примусового виконання про затримання транспортного засобу одразу (одночасно) при його затриманні.
Без реальної взаємодії органів правопорядку та виконання законні інтереси стягувачів — невиконані рішення судів і надалі залишаться «мертвим вантажем».
Держава має пам’ятати: ефективність правосуддя — це, зокрема, й ефективна система виконання судового рішення, що є основною метою правосуддя. Через це наявність дієвих інструментів стимулювання виконання — важливий елемент ефективності механізму судового захисту порушених прав стягувачів.