Вчора голова НАЗК Олександр Новіков публічно звернувся до спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука і повідомив, що у його відомстві вважають некоректним виключати членів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури з переліку суб’єктів декларування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Така маніпулятивна заява напередодні дня голосування за проект Закону №3602 (узгодженого та рекомендованого профільним комітетом ВР до ухвалення у другому читанні та в цілому) зрозуміла. Адже у правовій площині спір з адвокатурою з цього питання НАЗК де-факто програло. І своє прагнення зберегти вплив на недержавний самоврядний інститут шляхом блокування законотворчого процесу, який вийшов на фінішну пряму (за наявною інформацією, проект повинні винести до зали вже 19 листопада), тепер можна лише політичними інструментами. Навіть якщо для цього доведеться підставити перших осіб держави.
Хибність твердження чиновника про начебто виключення членів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури з переліку суб’єктів декларування полягає в двох аспектах. По-перше, адвокати ніколи і не були у такому переліку. Туди їх НАЗК «записало» своїм листом лише навесні 2021 року. І донедавна розуміння у відомстві норм свого профільного закону взагалі не перетиналося із діяльністю інституту адвокатури. По-друге, у проекті №3602 також не пропонується виключати адвокатів з цього переліку.
Іншими словами, адвокати не згадуються ні у чинній редакції Закону «Про запобігання корупції», ні у пропозиціях про внесення до нього змін! А сама проблема виникла і існує сьогодні лише в головах чиновників НАЗК через відсутність правової визначеності. Власне саме цю невизначеність і покликаний тепер усунути законопроект 3602.
Розглянемо це докладніше. Йдеться про розширене тлумачення чиновниками норми підпункту «в» п. 2 частини першої ст. 3 Закону «Про запобігання корупції», згідно з якою суб’єктами, на яких поширюється дія цього закону (в тому числі, обов’язок декларування) є особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме: «представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних та дисциплінарних комісій, утворених відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законів…». Цю норму в НАЗК поширили на адвокатів. І я можу стверджувати, що зроблено це було свавільно.
Адже, як і будь-яка інша діяльність, тлумачення законів при їхньому застосуванні має здійснюватися за певними правилами. І вчені КНУ ім. Шевченка у своєму висновку щодо даного випадку зауважили, що при тлумаченні неконкретного формулювання «інші закони» необхідно орієнтуватися на споріднені з ним конкретні, наявні у цій же нормі. Тобто «інші» слід оцінювати як подібні (такі, що стосуються цих же питань) до законів «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування». Але Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» за правилом тлумачення не є подібним, оскільки адвокатська діяльність не є службою в органах публічної влади. Це прямо випливає зі статті 5 нашого закону, де вказується, що адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
Та і самі законодавці первинно не бачили адвокатів як суб’єктів декларування. У цьому можна легко переконатися, якщо переглянути стенограму засідання Комітету Верховної Ради з питань антикорупційної політики від 30 вересня 2019 року, коли обговорювалися зміни саме до цієї норми Закону «Про запобігання корупції». Тоді, говорячи про дисциплінарні комісії, утворені відповідно до інших законів, нардепи мали на увазі лише два суб’єкти при НАБУ і НАЗК. Тобто йшлося виключно про ті, що створені при органах державної влади! Тут варто зазначити, що саме це уточнення наразі і пропонується фінальною редакцією законопроекту 3602. А саме: суб’єктами мають бути лише «особи, які входять до складу конкурсних, дисциплінарних, атестаційних комісій, утворених відповідно до закону державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування або при таких органах».
Можливо когось здивує, але таку позицію сповідували і в самому НАЗК! Там вважали, що «діяльність адвокатури не пов’язана із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, державні органи не можуть втручатись у її роботу», а також прямо погоджувалися із позицією Конституційного Суду про те, що подання декларації є «формою контролю держави за доброчесністю осіб, які виконують певні функції держави або місцевого самоврядування». При цьому покладення обов’язку декларування на особу, яка таких функцій не виконує, є втручанням у її приватне (особисте) життя!
Але все змінилося навесні 2021 року. Раптом з’ясувалося, що члени ВКДКА та дисциплінарні палати регіональних КДКА таки мають подавати декларації. Почалися офіційні запити від НАЗК, приписи, судові процеси…
Звісно, таке прискіпливе відношення до адвокатів з боку їхніх процесуальних опонентів можна пояснити спробами отримати ефективний важель впливу на органи адвокатського самоврядування, який опосередковано перехиляє тлумачення змагальності, як принципу судочинства, на користь правоохоронців і НАЗК. Бо членам дисциплінарних палат буде значно складніше розглядати скарги на колег, що надходять від чиновників, перед якими члени палат мають звітувати. Таке собі замкнене коло упередженості.
Але можу припустити, що однією з причин є також банальне зведення рахунків. Бо за рік, що минув між виданням НАЗК протилежних позицій з одного і того ж питання, сталися кілька подій, які могли професійно образити антикорупційників.
Йдеться про кейси з оскарженням адвокатом Указу Президента про присвоєння одному із співробітників НАЗК звання «заслужений юрист України», складання стосовно представників відомства протоколів про адміністративне правопорушення, незадоволення КДКА окремих скарг на поведінку адвокатів, а також судові баталії навколо припису Олександра Новікова голові ВКДКА.
Останній заслуговує окремої уваги, адже яскраво характеризує стиль роботи очільника агентства. Так, одна з регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури притягнула адвоката до відповідальності за негласне співробітництво з правоохоронними органами. Той оскаржив рішення до суду і коли програв першу інстанцію, раптом у ситуацію втрутилося НАЗК. До ВКДКА надійшов припис, яким вимагалося скасувати оскаржене в суді рішення дисциплінарної палати, бо воно начебто порушувало гарантії адвоката як викривача.
Оцініть ситуацію: чиновник вимагав від голови ВКДКА у порушення дисциплінарної процедури, закріпленої законом (без скарги, як підстави для розгляду, поза строками, коли справу вже розглянув суд), ухвалити рішення, яке має прийматися колегіально. У відповідь він отримав роз’яснення законодавства з цього питання, що стало причиною окремого судового процесу, який досі триває.
Але по суті агентство так і не переконало суди у можливості набуття статусу викривача адвокатом та необхідності формування Верховним Судом висновку з цього питання. Ухвала у цій справі № 520/1285/2020 нещодавно з’явилася у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Чи матиме останній лист НАЗК з вимогами блокувати ухвалення законопроекту 3602 якийсь позапроцесуальний (з позиції нормотворчого процесу) вплив на керівництво ВР – побачимо вже найближчим часом. А професійній спільноті вже зараз зрозуміло, що чиновники агентства в правовому полі зазнали поразки.