Справи окремого провадження про визнання особи померлою до 2022 року не були поширеним явищем в українських судах. Проте 24 лютого 2022 року все кардинально змінилося. Перед українськими судами постали нові виклики, пов’язані зі швидким збільшенням справ щодо зниклих безвісти захисників та цивільних осіб у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Понятійний апарат
Передусім слід визначити відмінності у двох дуже схожих для пересічного громадянина юридичних поняттях, а саме «оголошення фізичної особи померлою» та «встановлення факту смерті особи».
Так, згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», оголошення фізичної особи померлою — це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.
А встановлення факту смерті особи можливе при наявності достатніх доказів, що свідчать про її загибель у точно визначений час, за певних обставин і у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Підставою для оголошення фізичної особи померлою є не факти, які свідчать про загибель, а саме обставини, що дають підставу припускати смерть.
Ми будемо говорити саме про оголошення фізичної особи померлою. Підставою для нас є воєнні дії. Вказане твердження базується на висновку, якого дійшов Касаційний цивільний суд Верховного Суду, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, зокрема у зв’язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч. 2 ст. 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України) (постанова КЦС ВС від 28 лютого 2024 року у справі №506/358/22).
Визначення поняття «воєнні дії» та особливості обрахування строків
Правовий статус особи, оголошеної померлою, та підстави для набуття такого статусу регламентуються Цивільним кодексом України (далі — ЦКУ), а саме ст.ст. 46–48.
У ч. 2 ст. 46 ЦКУ зазначено, що фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Ключовими тут є слова про воєнні дії, збройний конфлікт та визначення двох строків — два роки від дня закінчення воєнних дій і шість місяців.
Необхідно зазначити, що воєнні дії не дорівнюють воєнному стану, бо таке ототожнення фактично б заблокувало можливість визнання особи померлою. Тоді виникає логічне запитання: від чого ж відраховувати вказані в статті строки — два роки чи шість місяців. Відповідь на це запитання дало нам рішення Великої Палати Верховного Суду у справі №755/11021/22, в якому Велика Палата дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.
У рішенні Великої Палати ВС вказується, що для визначення тієї чи іншої території такою, на якій ведуть (велись) активні бойові дії, необхідно користуватися наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією». Станом на зараз вказаний наказ втратив чинність і актуальна інформація визначена в наказі Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією».
Отже, відрахування шестимісячного терміну як спеціального скороченого терміну для можливості визнання особи померлою необхідно здійснювати від дати завершення активних бойових дій на певній території нашої держави, де ймовірно загинула особа.
Говорячи про особливості відрахування строків, потрібно згадати про законопроєкт №12451 «Про внесення змін до ч. 2 ст. 46 Цивільного кодексу України щодо визначення строків оголошення судом померлою фізичної особи, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом», який пропонує закріпити момент, з якого потрібно відраховувати шість місяців, від настання обставин, які загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель. Попри те, що цей законопроєкт прийняли за основу 5 червня 2025 року, вже більше п’яти місяців жодних рухів для голосування в другому читанні зроблено не було.
Визначення дати смерті
У ч. 3 ст. 46 ЦКУ зазначено, що фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Але в цій самій частині далі говориться, що фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. Тому у випадку з військовослужбовцями, які вважаються зниклими безвісти, датою їхньої вірогідної смерті може бути визначена саме дата зникнення безвісти, яка вказана в сповіщенні сім’ї, наказі про завершення службового розслідування, акті службового розслідування чи наказі про обставини зникнення безвісти.
Замість висновків
Як бачимо, процес визнання особи померлою в наших реаліях є дуже актуальним і водночас складним та з великою кількістю змінних і невідомих. І ключовим у цьому напрямі має бути врегулювання наявних юридичних неточностей для уникнення подвійного трактування норм права та забезпечення можливості для реалізації всіх гарантованих прав для сімей і рідних зниклих безвісти захисників.