Інфляція, дефіцит персоналу, війна — і все одно бізнес працює. Але все частіше підприємці скаржаться не на ракети й не на курс долара, а на норми, які змінюються швидше, ніж встигаєш перебудувати процеси, нові форми контролю і відчуття, що система налаштована проти тебе. Чи дійсно це так — чи ми просто звикли працювати за старими правилами, які поступово втрачають силу? Розберемо детальніше, що ж бізнесу заважає сьогодні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Адаптація до нових правил, яку сприймають як тиск
Відверто кажучи, малому та середньому бізнесу сьогодні живеться легше, ніж прийнято вважати. Так, це звучить провокаційно. Особливо на тлі розмов про перевірки, податки, фінансовий моніторинг та нескінченні зміни в законодавстві. Але давайте порівняємо.
Підприємець у Німеччині, який не сплатив податок вчасно, автоматично отримує нарахування — 1% пені від суми боргу за кожен місяць прострочення та штраф, який може сягати до 25 000 євро, — без жодного попередження. Ці норми закріплені у § 152 та § 240 Abgabenordnung — Податкового кодексу Німеччини. У Польщі за порушення трудового законодавства — неоформлені працівники, затримки у виплаті зарплати, небезпечні умови праці — роботодавцю загрожують штрафи від 1000 до 50 000 злотих і навіть кримінальна відповідальність. У Франції у разі недостовірного декларування доходів з метою ухилення від сплати податків донарахування можуть сягати від 40% до 80% від суми нарахованого податку.
В Україні більшість цих механізмів або м’якіші, або передбачають можливість діалогу й оскарження. Але саме зараз цей простір поступово звужується: Україна рухається до вступу в ЄС, і це не просто політична риторика — це конкретні директиви, що імплементуються в національне законодавство. Більше прозорості, чіткіші правила, менше сірих схем.
Для бізнесу, який формувався в 90-х і звик працювати за старими нормами, будь-які кардинальні зміни сприймаються як тиск. Хоча насправді — це адаптація. Болісна, але неминуча. І саме ця неготовність переналаштовувати усталені процеси є першою реальною перешкодою для розвитку.
Корупційний тиск — і мовчання у відповідь
Є речі, про які практикуючі юристи чують ледь не щодня, але які не завжди фіксуються на папері. Одна з них — межа між законним контролем і зловживанням ним. Механіка добре знайома. Підприємство припустилося порушення — і далі починається неформальна «розмова». Офіційний шлях — місяці оскаржень та судових процесів. Неофіційний — більш швидкий і передбачуваний. І питання тут навіть не в тому, чи дійсно було порушення, а в тому, яким способом його врегулюють.
Цифри це підтверджують. За даними дослідження НАЗК за 2025 рік, частка представників бізнесу, які стикалися з корупційними проявами, зросла до 20,6% — на 2,6% більше, ніж роком раніше. При цьому офіційно про корупцію заявили лише 9,5% — майже вдвічі менше, ніж у попередньому році. Тобто стикаються частіше — повідомляють рідше. Бізнес не вірить, що скарга щось змінить, або боїться ускладнити власне становище.
Найвищий рівень корупційного тиску фіксують у будівництві та земельних відносинах — 34,6%, в енергетиці — 31,7%, у сфері правопорядку — 26,8%, на митниці — 21,8%. Це не абстрактна статистика, а конкретні точки входу в бізнес, де без «домовленостей» буває складно отримати дозвіл або пройти перевірку.
Окремо варто згадати держзакупівлі — сферу, де корупційна складова існує не у формі прямого хабара, а у формі витончених схем. Тендерна документація складається під конкретного переможця ще до старту конкурсу, де вимоги формально не порушують закон, але фактично усувають конкуренцію. Показовий приклад — закупівлі обладнання для систем повітряного оповіщення. Одна компанія виграла більшість оголошених у 2025 році тендерів, при цьому в переважній більшості конкурсів була єдиним учасником. Умови містили специфічні вимоги — аж до освіти головного інженера, — які «випадково» збігалися з профілем саме цього учасника. Формально — чесна конкуренція. Фактично — її повна відсутність.
Водночас є і позитивний зсув. У 2025 році Україна покращила позицію в Індексі сприйняття корупції Transparency International, набравши 36 зі 100 балів. Це не привід для святкування, але сигнал — вектор руху правильний. Питання лише в тому, чи відчуває його бізнес на практиці.
Робота з державою — високий ризик
Підрядник, який працює з бюджетними коштами, існує в принципово іншому правовому полі. Тут не просто господарський договір — тут державні кошти, контроль Держаудитслужби, прокуратури, БЕБ. І якщо виникають питання щодо якості чи вартості виконаних робіт, наслідки можуть бути неприємними.
Типова ситуація: виконавець підписує договір, проводить роботи, підписує акти — і вважає, що на цьому все. Але згодом проводиться перевірка, яка встановлює невідповідність робіт обсягам фінансування або завищену вартість матеріалів. І підприємець потрапляє у цикл судових процесів або навіть стає учасником кримінального провадження.
Ті, хто вже пройшов через подібне, знають цю реальність зсередини. Суди з прокуратурою — це місяці, а іноді й роки виснажливих процесів. І цей досвід сам по собі стає перешкодою: частина підприємців після таких історій свідомо відмовляється від участі в держзамовленнях, навіть якщо економічно це вигідно. Держава втрачає сумлінних виконавців, бізнес — ринок збуту. Програють обидві сторони.
Недобросовісна конкуренція
Одні підприємці добросовісно сплачують податки, митні збори, ПДВ і несуть повне юридичне навантаження, а інші — уникають цих витрат через тіньові схеми. Як результат, недобросовісний гравець може запропонувати на ринку кращу ціну чи умови.
Особливо помітно це на ринку електроніки, де техніку нерідко завозять незаконно, з приховуванням від митного контролю, а в ході структурування бізнесу використовують мережу підставних ФОП на спрощеній системі оподаткування. Офіційний імпортер, який працює прозоро та законно, у такій конкуренції апріорі програє в ціні.
Це системна проблема. Коли тіньові схеми стають конкурентною перевагою, сумлінний бізнес опиняється у програшній позиції, попри те, що несе повне навантаження: юридичний супровід, оформлення товарів, сплату податків тощо. Парадокс у тому, що саме такий бізнес є найціннішим для держави — він залишається на ринку надовго і підтримує економіку. Натомість недобросовісна конкуренція не будує нічого стійкого, а заточена на швидкий результат, а не на розвиток.
Суди та місцева влада
Бізнес судиться з державою — і робить це все частіше. Станом на кінець 2025 року в судах перебувало близько 69 000 справ, а середня тривалість процесу — від 6 місяців до 2 років. Є справи, які не розглянуті ще з 2021 року. Хороша новина: за офіційними даними ДПС, 67% накладених штрафних санкцій скасовуються. Погана: поки це відбудеться — мине не один рік. У цей час рахунки та активи підприємця можуть бути заблоковані, ресурси витрачені, репутація — під питанням.
Ситуацію погіршує усталена практика контролюючих органів оскаржувати будь-яке рішення — навіть там, де шанси мінімальні. Формально це законне право учасника судового провадження. Фактично — додаткові місяці очікування для підприємця, який уже виграв суд. Повільне правосуддя, втім, не є суто українською проблемою — Рада Європи у своїх звітах фіксує, що тривалість розгляду комерційних справ у більшості країн-членів досі не повернулась навіть до допандемічних показників.
Окремої уваги заслуговує і місцева влада. Децентралізація надала громадам реальні повноваження. Але там, де є розсуд без чітких правил, з’являється маніпуляція. Підприємці, які звертаються за дозволами чи погодженнями, нерідко стикаються з усними проханнями «добровільно» щось відремонтувати, облаштувати тощо. Але насправді це виглядає як умова для отримання необхідного рішення. Такі витрати неможливо спрогнозувати, їхній розмір залежить не від закону, а від конкретного чиновника. Розв'язання цієї проблеми не в ліквідації партнерства між бізнесом і громадою, а в його законодавчому закріпленні — прозорими публічними умовами з чіткими зобов’язаннями.
Висновок
Усі п’ять перешкод, про які йшлося вище, мають дещо спільне — дефіцит довіри між бізнесом та державою. Змінити цю парадигму можна лише через правила, прописані заздалегідь і неухильно виконувані: такі, що звужують простір для корупційної складової, унеможливлюють суб’єктивні трактування й оцінюють бізнес за реальними показниками — а не за готовністю домовлятися.
Підприємці хочуть не привілеїв — вони хочуть передбачуваності. Знати, скільки коштує дозвіл. Знати, скільки триватиме перевірка. Знати, що у разі несправедливості є реальний механізм захисту. Прозора і рівноправна співпраця між владою і бізнесом підвищує інвестиційну привабливість, знижує бюрократичні бар’єри й формує репутацію влади як надійного партнера. І це найменше, що держава може запропонувати бізнесу сьогодні.