Бази даних як інструмент податкового контролю: інформація є, доказів – бракує…

Розвиток технологій не оминув і таку традиційно консервативну сферу як податкові перевірки. Представники контролюючих органів натхненно і наполегливо використовують різноманітні бази даних, позаяк розгледіли у них інструмент для досягнення значного фіскального результату з мінімальними зусиллям. Адже рутинну роботу (пошук, відбір за певними критеріями тощо) виконують алгоритми, а наповнюють бази здебільшого самі платники податків. Звісно, роблять вони це не за власним бажанням, а на вимогу законодавства. Втім, законодавство регламентує не лише створення і функціонування податкових баз даних, а й порядок використання контролюючими органами відомостей, розміщених в цих базах (узагальнено ці відомості називають податковою інформацією). І саме це часто-густо спричинює суперечки між платниками податків і контролерами, а суди у таких випадках не завжди на стороні останніх.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Тож не дивно, що пресслужба Державної податкової служби України поспішила оголосити про перемогу у Верховному Суді, розмістивши на офіційному сайті повідомлення із таким заголовком: «ДПС довела у Верховному Суді право на використання податкової інформації із Системи обліку даних РРО під час перевірок». Справді, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у постанові від 07.08.2025 р. (справа № 280/6835/23) вказав на можливість використання під час фактичних перевірок податкової інформації, яка надходить від платників податків через бази даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, зокрема, через СОД РРО. 

Проте у постанові від 12.08.2025 р. (справа № 500/5316/21), оцінюючи використання податковим органом інформації СОД РРО, той самий КАС Верховного Суду продемонстрував дещо інший підхід, та постановив передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Очікувати розміщення на сайті ДПС цієї постанови, звісно ж, не варто. А от зрозуміти, чому у подібних справах суд ухвалив різні рішення, не завадить. 

Передусім, зауважимо, що в обох випадках податковим органом проводилася фактична перевірка, зокрема, щодо обігу готівки під час здійснення роздрібної торгівлі підакцизними товарами. В обох випадках було виявлено порушення в оформленні фіскальних чеків – відсутність деяких обов’язкових реквізитів. 

Проте у першому випадку (справа № 280/6835/23) виявили, що у фіскальному чеку немає цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку при продажу алкоголю, а аналіз даних СОД РРО засвідчив системний характер цього порушення. Відсутній реквізит, на думку податківців, яку підтримали судді, є не лише обов’язковим, а й критично важливим. Як зазначено у постанові суду відсутність цього реквізиту функціонально анулює документ, юридично прирівнюючи операцію до такої, що проведена взагалі без розрахункового документа. За таких обставин документи на реалізацію алкоголю не можна вважати розрахунковими, що й стало підставою для штрафних санкцій.

У другому випадку (справа № 500/5316/21) у чеках були відсутні деякі дані про ПДВ, акцизний податок та код УКТ ЗЕД. Проте суд зауважив, що документи слід визнати розрахунковими, адже «…якщо звернути увагу на об’єктивну сторону складу правопорушення, а саме дії, які складають суть протиправної поведінки платника податків, то… відповідальність настає за дії, які за своєю суттю та способом спрямовані на приховування належного обліку здійсненої розрахункової операції на повну суму з використанням реєстраторів розрахункових операцій тощо». Тож відсутність певного елементу змісту (незначний недолік) у розрахунковому документі не може бути правовою підставою для притягнення платника податків до відповідальності, яка передбачена законодавством за невидачу розрахункового документа.

Отже, суди акцентували: різні реквізити (або, більш широко, різні недоліки в оформленні розрахункових документів) мають різне значення.

Між справами, що розглядаються, є ще одна важлива відмінність, на яку також звернули увагу суди, – предмет оскарження.

У першому випадку (справа № 280/6835/23) платник податку наполягав саме на порушенні податковим органом процедури проведення фактичної перевірки, мовляв, «висновки перевірки ґрунтуються на даних з інформаційних баз податкового органу, що не є належним доказом». 

У другому випадку (справа № 500/5316/21) платник податків не лише вказав на порушення порядку проведення перевірки, але й звернув увагу на невідповідність висновків акту перевірки дійсним обставинам, а також довів, що в матеріалах фактичної перевірки відсутні належні та достовірні докази, які б могли слугувати підставами для застосування відповідних штрафних санкцій.

Таким чином, позиції судів щодо використання даних СОД РРО безпосередньо пов’язані з оцінкою суттєвості правопорушення. Крім того, ухвалюючи рішення, суди розглядали усі наявні докази й оцінювали їх в сукупності. Важливо також зауважити, що в обох постановах не заперечується можливість використання податковим органом даних СОД РРО, проте по-різному оцінюється доказова сила цієї інформації. Крім того, на сайті Судової влади України висновок КАС ВС щодо правомірності використання СОД РРО під час перевірок подано як правову позицію Верховного Суду.

У розглянутих постановах КАС ВС є й інші цікаві деталі, які дають змогу краще зрозуміти підходи судів до оцінки доказів у справах щодо обігу готівки, використання РРО, роздрібної торгівлі підакцизними товарами. Тож запрошуємо до системи Lex, де можна ознайомитися із цими та іншими судовими рішеннями, включно із рішеннями Європейського суду з прав людини, а також із правовими позиціями Верховного Суду та ЄСПЛ.