У сучасному світі, де технології штучного інтелекту стрімко розвиваються, питання про авторські права на згенерований контент стає дедалі актуальнішим. Основна проблема полягає в тому, що традиційне законодавство про авторське право засноване на концепції людського творчого внеску. Це призводить до невизначеності щодо того, хто є автором і, відповідно, власником контенту, створеного за допомогою штучного інтелекту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Законодавство та судова практика в різних країнах ще не виробили єдиного підходу до питання, кому належить контент, створений штучним інтелектом. Однак загальний тренд полягає в тому, що авторські права виникають лише тоді, коли в процесі створення є значний творчий внесок людини. Сам ШІ розглядається як інструмент, а не як самостійний суб’єкт права.
У США Бюро авторських прав (US Copyright Office) та суди послідовно відмовляють у наданні авторських прав на твори, створені виключно штучним інтелектом. Основний аргумент — авторство за визначенням належить лише людині.
За останні декілька років вже є яскраві прецеденти такого підходу. Наприклад, справа Thaler v. Perlmutter (2023 рік), у якій інженер Стівен Талер намагався в судовому порядку зареєструвати авторське право на зображення A Recent Entrance to Paradise, створене його системою DABUS. Позивач хотів довести, що штучний інтелект і є автором, але суд не погодився, зазначивши, що поняття «автор» є синонімом «людська творчість» в американському законодавстві, й авторське право, за своєю суттю, захищає лише результати творчості людини. Суд відхилив його позов, підтвердивши, що авторське право вимагає внеску творця — людини. Це рішення підтвердило, що навіть якщо штучний інтелект виконує генеративну функцію, його творіння не можуть бути захищені авторським правом, оскільки сам ШІ не є суб’єктом права.
Ще одним прикладом є справа Stability AI та Midjourney (2023 рік), у якій група художників подала позов проти розробників ШІ-генераторів зображень, стверджуючи, що їхні моделі були навчені на мільйонах робіт, захищених авторським правом. Суди відхилили більшість цих позовів, але зазначили, що використання штучного інтелекту для навчання на захищеному контенті може бути законним, якщо це вважається добросовісним використанням. Але думки, що саме таке використання є добросовісним, поки що суди не дійшли. Рішення у цих справах матимуть значний вплив на майбутнє індустрії.
Також нещодавно у справі Bartz v. Anthropic (2024 рік) суддя підтримав позицію законності використання штучного інтелекту для створення нового контенту, зазначивши, що навчання моделей на книжках без дозволу авторів є трансформаційним використанням. Однак суд продовжує розглядати цю справу щодо питання звинувачення щодо того, як саме компанії отримали доступ до цих матеріалів, зокрема з піратських сайтів.
Європейське законодавство, наприклад, Директива про авторське право на єдиному цифровому ринку (CDSM), також підкреслює роль людини як автора. В ЄС штучний інтелект розглядається як інструмент, що не має правосуб’єктності.
Європейський Союз підходить до питання штучного інтелекту крізь призму ризиків і прагне збалансувати інтереси правовласників та розробників ШІ. Регламент про штучний інтелект (AI Act) вимагає від розробників генеративного штучного інтелекту «надавати резюме захищеного авторським правом матеріалу, який використовувався для навчання їхніх систем». Це дає правовласникам більше прозорості та можливостей для захисту своїх прав, а саме можливість контролювати, як їхні твори використовуються, та, за потреби, подавати позови про порушення прав.
Судова практика в ЄС у цьому питанні також послідовна. Наприклад, Кнесчке, власник фотоагентства, подав до суду на компанію, що використовувала його фотографії для навчання штучного інтелекту у справі Kneschke v. Art-Net (2024 рік). У цьому випадку німецький суд у Берліні ухвалив, що німецький закон про авторське право не може захищати зображення, створені штучним інтелектом.
Загалом, як і в США, у ЄС авторське право вимагає оригінальності, що походить від інтелектуальної праці людини. Якщо штучний інтелект використовується як допоміжний інструмент, а людина вносить значний творчий внесок у вибір, аранжування, редагування або іншим чином формує кінцевий результат, то права можуть бути визнані за цією людиною. Якщо ж твір згенерований штучним інтелектом без творчого внеску людини, то авторське право на нього не виникає.
Українське законодавство, як і більшість світових, поки не містить прямого регулювання авторських прав на контент, згенерований ШІ. Однак ключовим критерієм для виникнення авторського права є особистий творчий внесок людини.
Згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» автором є «фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір». Це положення чітко вказує, що штучний інтелект як програма не може бути автором у юридичному сенсі. Тобто створення контенту базується на принципі людського авторства.
В Україні вже є прецеденти, коли авторські права були зареєстровані на твори, до яких включені зображення, згенеровані ШІ, але лише за умови, що людина внесла значний творчий внесок (наприклад, шляхом вибору, доопрацювання або поєднання з іншими елементами). Так, Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій здійснив державну реєстрацію авторського права та видав відповідні свідоцтва на твори, зображення в яких були згенеровані штучним інтелектом. Творами, які отримали свідоцтва, є збірка зображень «Великодні листівки» упорядниці Маргарити Бойко, дитяча книга «Зачарована пригода Руфуса» Анни Хорольської, збірка «Вірші незакінченої війни» Андрія Сітнікова.
Сьогодні генеративний штучний інтелект необхідно розглядати як інструмент для розвитку креативної індустрії, а не лише як загрозу для авторів. Однак зображення, повністю створені за допомогою ШІ-платформ, не можуть бути об’єктом авторського права. Якщо ж людина використовує штучний інтелект як інструмент для створення твору, надаючи унікальні запити (промпти), редагуючи, допрацьовуючи або комбінуючи згенеровані елементи, то авторство може бути визнано за цією людиною. Це свідчить про те, що використання штучного інтелекту як інструменту не позбавляє людину авторства, якщо вона є справжнім творцем.
Хоча згенерований контент не захищається авторським правом, він може підпадати під категорію «права особливого роду». Це означає, що права на такі об’єкти можуть належати особі, яка ініціювала створення такого контенту за допомогою ШІ. Однак це не є авторським правом у його традиційному розумінні, а радше правом власника на результат роботи певного обладнання чи програми.
Але такий підхід створює ймовірність, що контент, згенерований виключно штучним інтелектом, без достатнього втручання людини, може бути визнаний суспільним надбанням, тобто не матиме власника, а користувач, який використовує згенерований контент, може ненавмисно порушити авторські права третіх осіб, якщо ШІ-платформа була навчена на піратських або захищених матеріалах.
Отже, станом на сьогодні можливо стверджувати про існування консенсусу у всіх юрисдикціях світу щодо питання авторства та створення контенту з використанням штучного інтелекту, а саме: контент, згенерований виключно штучним інтелектом, не може бути захищений авторським правом, оскільки для цього необхідна творчість людини, а ШІ є лише інструментом.
Сформована практика свідчить, що подальші законодавчі зміни переважно будуть орієнтовані на врегулювання питань прозорості та відповідальності використання ШІ-моделей, щоб уникнути порушення прав інтелектуальної власності справжніх творців.