Реформа майнових прав ІВ у 2026 році: нова філософія цивільного обороту нематеріальних активів

Довгий час право інтелектуальної власності в Україні сприймалося як «додаток» до класичного цивільного права. Проте станом на лютий 2026 року ситуація кардинально змінилася. Набрання чинності Законом № 4671-IX та інтеграція норм європейського законодавства ознаменували перехід від статичного захисту «авторського права» до динамічного управління нематеріальними активами.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Це не просто зміна положень Цивільного кодексу — це зміна філософії. Інтелектуальний продукт відтепер розглядається не як «неспоживна річ», а як повноцінний інструмент економічного обороту, адаптований до цифрової реальності.

Загалом можливо стверджувати, що відбулося прощання з «речовим» підходом, оскільки однією з найбільш фундаментальних змін 2026 року стало виключення норми (ч. 2 ст. 190 ЦК України), яка визнавала майнові права інтелектуальної власності «речовими правами».

Протягом десятиліть юристи намагалися «натягнути» одну й ту саму логіку власності на автомобіль чи будинок на програмний код або музичний трек. Це створювало масу колізій. Нова філософія 2026 року чітко розділяє:

• Речові права (на фізичні об'єкти). 
• Майнові права ІВ (як особливий вид цивільних прав на нематеріальний об’єкт). Ця демаркація дозволила спростити процедури застави інтелектуальних прав, їхнього використання як внеску до статутного капіталу та передачі в довірче управління. Крім того, реформа 2026 року поставила крапку в багаторічних спорах щодо того, кому належить «ідея», створена на робочому місці.
• Трудові відносини: майнові права на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, тепер за замовчуванням належать роботодавцю, якщо інше не встановлено договором. Це суттєво посилює позиції IT-компаній та R&D-центрів.
• Військовий сектор: особливої ваги набув підписаний у січні 2026 року закон щодо ІВ, створеної під час військової служби. Він чітко розмежовує права держави на оборонні технології та право винахідника-військового на винагороду. Це закладає фундамент для «мілітарі-тех» ринку, де інновації мають чіткого власника та зрозумілу процедуру ліцензування.

Паралельно з реформою ЦК, у 2026 році в Україні запрацював оновлений ринок віртуальних активів. Законодавець визначив віртуальний актив як «цифрову річ».

Це створило унікальний правовий симбіоз:

• твір (об'єкт ІВ) може бути втілений у віртуальному активі (цифровій речі);
• цивільний оборот таких активів тепер підпорядковується правилам ринку капіталу, а не лише авторському праву.

Ми перейшли від продажу «копії твору» до токенізації «права на доступ» або «права на частку в доході». У 2026 році юридична спільнота оперує поняттям «цифрового активу» як комплексної юридичної конструкції, що поєднує в собі ліцензію та майновий інтерес.

Загалом, реформа 2026 року ознаменувала остаточний розрив із «речовим» сприйняттям інтелектуальної власності, яке домінувало в українському правовому полі до 2023 року. Якщо раніше законодавець та судова практика намагалися штучно адаптувати норми, розроблені для фізичних об’єктів, до нематеріальних активів, то сьогодні ми бачимо становлення автономної правової природи ІВ. Майнові права тепер визнаються самостійною цінністю, що дозволяє інвесторам та авторам оперувати ними без огляду на застарілі догми класичного права власності. Це забезпечує значно вищу ліквідність інтелектуальних активів на ринку капіталу.

Кардинально змінився і підхід до службових об’єктів. Колишня модель «спільної власності» (за відсутності договору) створювала юридичні глухі кути, які часто блокували вихід технологічних стартапів на міжнародні раунди фінансування. Нова філософія надає пріоритет роботодавцю як суб'єкту, що несе економічні ризики. Це забезпечує бізнесу необхідну правову стабільність та передбачуваність, водночас стимулюючи авторів через механізми справедливої винагороди, а не через складні конструкції спільного володіння частками у правах.

Найбільш помітним проривом стала легалізація віртуальних активів як «цифрових речей». Це вивело величезний масив ринку з «сірої зони», надавши йому чіткого податкового та цивільного статусу. Відповідно, змінився і спосіб цивільного обороту: ми спостерігаємо масовий перехід від громіздких паперових договорів до смарт-контрактів та автоматизованих ліцензійних платформ. У 2026 році правовий супровід угоди все частіше полягає не у верифікації підписів, а в аудиті алгоритмів, що автоматично розподіляють роялті та контролюють доступ до контенту, роблячи ринок швидшим і прозорішим.

Реформа 2026 року ввела поняття справедливої винагороди за кожне використання об’єкта. Це особливо актуально для музичного та аудіовізуального сектору. Навіть якщо автор передав майнові права, він зберігає право на роялті від публічного використання.

Ця «європейська» модель змушує бізнес інакше рахувати витрати на маркетинг та контент. Право на частку в успіху твору стає невідчужуваним економічним інтересом автора, що є ядром нової гуманістичної філософії цивільного права.

Попри прогресивність, реформа 2026 року несе і певні ризики:

• конфлікти юрисдикцій: коли українська «цифрова річ» торгується на глобальній платформі, виникає питання імунітету та примусового виконання рішень українських судів;
• алгоритмічна складність: визначення частки творчого внеску людини в продуктах, створених за допомогою ШІ, залишається на розсуд суду, що створює ризик суб’єктивізму;
• кіберзахист: оскільки права тепер існують у реєстрах та кодах, втрата доступу до цифрового підпису або злам реєстру прирівнюється до втрати майна.

Реформа майнових прав ІВ 2026 року — це визнання того, що інтелектуальний капітал є головною валютою сучасної України. Перехід до моделі «цифрових речей» та автоматизація обороту нематеріальних активів роблять наш ринок зрозумілим для глобальних інвесторів.

Нова філософія цивільного обороту полягає в тому, що право має не обмежувати творчість формальностями, а забезпечувати безперешкодний та безпечний рух капіталу в цифровій формі. 

Юристам же доводиться звикати до ролі «архітекторів активів», які проєктують складні системи прав, а не просто вичитують договори.

Про автора: 

Дмитро Слободянюк, 

адвокат, Ph.D, керівник практики захисту інтелектуальної власності, керуючий партнер юридичної компанії RELIANCE, Юрист року Миколаївщини — 2015, Молодий правник року — 2016, Адвокат року 2020-2024 в практиках «Право інтелектуальної власності» та «Митне право, дійсний член Асоціації правників України, член Асоціації адвокатів України, почесний член Союзу юристів України, керівник Миколаївської обласної організації Союзу юристів України