У зв’язку з розвитком міжнародних економічних зв’язків України спостерігається і розширення співпраці вітчизняних підприємств із іноземними компаніями. Ключовим моментом у здійсненні міжнародних відносин є міжнародні розрахунки між сторонами. Одним із найпопулярніших способів розрахунку, який забезпечує максимальний захист інтересів сторін зовнішньоекономічних контрактів, є документарний акредитив.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Застосування акредитивної форми розрахунків у міжнародній практиці регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів (Uni from Customs and Practice for Documentary credits (UCP600) від 01.01.2007 № 600.
В Україні така форма розрахунків урегульована Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою НБУ від 21.01.2004 № 22 та Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженим постановою НБУ від 03.12.2003 № 514.
Акредитив – договір, що містить зобов’язання банкуемітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Сутність акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що продавець товарів (послуг) зможе отримати грошові кошти лише після документарного підтвердження відвантаження товарів (надання послуг), їх якості, кількості тощо. Підтвердити це продавець має не покупцеві, а банку, в якому відкрито акредитив. Банкемітент, у свою чергу, гарантує здійснення платежу на користь продавця у випадку, якщо останній надасть банку всі належним чином оформлені документи.