Відомо, що право інтелектуальної власності окрім забезпечення захисту власників торговельних марок від неправомірного відтворення цих позначень та фальсифікації товарів, виступає також додатковим юридичним важелем їх економічної діяльності. За власником свідоцтва на знак для товарів і послуг передбачено право здійснювати перший продаж виробленого та позначеного його торговельною маркою товару або дозволяти це іншим особам шляхом укладення відповідних дистриб’юторських чи агентських договорів (ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»). Це відкриває для нього можливості визначати умови дистрибуції своєї продукції, включаючи як територію продажів, так і ціну й обсяги її реалізації. Надання ним чіткої і недвозначної згоди на впровадження виробленого товару в оборот є умовою подальшої його правомірності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Наприклад, у справі тестерів парфумів компанії Сoty Prestige Lancaster Group, розглянутій у 2010 р. Європейським судом справедливості (далі – ЄСС), компанія-виробник вимагала вилучення їх з цивільного обороту на території ЄС. Всупереч її волі тестери стали продаватися на ринку ЄС, незважаючи на те, згоду було надано лише їх на використання у рекламних цілях та з метою промоції, про що, зокрема, свідчив напис: «Не для продажу» на флаконі поряд з торговельною маркою компанії, а також відповідне застереження у тексті дистриб’юторського договору. Суд погодився з аргументами компанії, дійшовши висновку, що такий оборот є неправомірним, а тестери мають бути з нього вилучені.
Саме після правомірного введення товару в оборот можливості подальшого впливу виробника на продажі позначених його торговельною маркою товарів суттєво обмежуються, унаслідок чого відбувається вичерпання виключного права на впровадження товару в цивільний оборот. Правило про вичерпання сформульоване в абз. 2 ч. 6 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», відповідно до якого: «виключне право власника свідоцтва на знак для товарів і послуг не поширюється на використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв’язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот».
При характеристиці наведеної норми необхідно обов’язково враховувати те, що вона є результатом гармонізації національного законодавства з вимогами Директиви ЄС № 89/104 про наближення законодавств держав-членів стосовно торговельних марок, зокрема її п. 2 ст. 7, та є її дослівним перекладом. Цікаво, що законодавство таких сусідніх країн, як Республіка Білорусь та Російська Федерація подібного формулювання правила про вичерпання не містить. Наявність таких різних підходів пояснюється передусім тим, що міжнародні акти з питань охорони торговельних марок, укладені в рамках Всесвітньої організації інтелектуальної власності та Світової організації торгівлі, надають національним законодавцям свободу дій у визначенні режиму вичерпання прав на торговельні марки. Україна ж має відповідні зобов’язання стосовно гармонізації законодавства перед ЄС, що зокрема випливає з норм прийнятого Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу».