Популярні матеріали

02 липня 2018, 12:07

«Упіймай мене, якщо зможеш»

Дещо про порушників прав інтелектуальної власності

Костянтин Гамкрелідзе
Костянтин Гамкрелідзе «DEGA Partners, ЮФ» партнер

Проблема відкритості

Сьогодні Україна повноцінно відкрила кордони з Європейським Союзом для руху капіталу, товарів та послуг – з 01.09.2017 р. у повному обсязі запрацювала Угода про асоціацію України з ЄС.

Для пересічного громадянина нашої держави стрімке зростання товарообігу з європейськими країнами втілилося у тому, що йому стали доступними безліч оригінальних товарів європейських брендів на численних сторінках інтернет-магазинів та популярних маркетплейсах.

Малий бізнес, користуючись перевагами відкритого простору, налагоджує поставки з ЄС продовольчих товарів, побутової техніки, телефонів, автомобілів, запчастин, але до налагодження цивілізованого підходу до роботи в цьому сегменті ринку в Україні ще далеко.

З одного боку, несумлінна сплата митних зборів, податків і невиконання повного обсягу зобов’язань перед державою переважною більшістю власників інтернет-магазинів та маркетплейсів, суттєві зловживання у сфері дотримання вимог про захист прав споживачів та використання об'єктів інтелектуальної власності, а з іншого – абсолютна неможливість притягнення до відповідальності, призводять до збільшення кількості порушень у сфері економічної конкуренції, прав вендорів, а також прав споживачів в Україні!

Найчастіше таке трапляється, якщо на території держави ідентичні товари вже продає офіційний дистриб'ютор або виробник, а цариною для порушень стає всесвітня мережа Інтернет.

З метою підвищення конкурентоздатності свого бізнесу та уникнення при цьому зайвих витрат, недобросовісні підприємці вдаються до копіювання так званих офіційних сторінок у мережі Інтернет з продажу товару та намагаються видати себе в очах потенційного покупця за представника або партнера європейської компанії-виробника, обертаючи вибудовану роками стійку позитивну комунікацію бренду зі споживачами на свою користь.

Такий підхід останнім часом зустрічає рішучу протидію з боку виробників товарів та власників прав на торговельні марки (далі – ТМ), які окрім значних економічних збитків через недобросовісну конкуренцію, зазнають суттєвих репутаційних втрат. Страждають від цього і не обачливі споживачі, які купуючи товар у неліцензованого продавця, залишаються без обіцяного рівня сервісу, підтримки та обслуговування.

Розміщення ТМ на законних підставах

Перед тим як розглянути ефективність методів протидії правовласників незаконному використанню торговельних марок в мережі Інтернет з боку недобросовісних конкурентів, варто зазначити про сучасний стан розуміння цих правовідносин в українському правовому полі.

Ч. 6 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлюються випадки, на які не поширюється виключне право власника прав на торговельну марку забороняти її використання. До таких випадків, серед іншого, належить некомерційне використання ТМ та її використання в усіх формах повідомлення новин і коментарів до новин, а також, що є особливо важливим у сенсі інтернет-торгівлі, використання ТМ для товару, введеного під цією маркою в цивільний обіг її власником чи за його згодою, за умови, що власник не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару (зокрема, у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний обіг).

З огляду на зазначене нормативне положення, можна зробити висновок, що в Україні фактично діє міжнародний принцип вичерпання права власності (на відміну від регіонального принципу ЄС), який дозволяє ввезення на територію держави та подальший продаж оригінальних товарів без наявності спеціальної на це згоди правовласника торговельної марки або уповноваженої ним особи.

З практичної позиції це означає, що правомірне використання будь-якою особою торговельної марки іншої компанії в комерційних цілях (наприклад, у разі пропонування до продажу в інтернет-магазині товарів під цією маркою) може відбуватися лише з метою відрізнити товари одного виробника від товарів інших виробників, тобто виключно для ідентифікації виробника відповідного товару.

З 2015 р. така позиція є уніфікованою для українського судочинства з прийняттям Вищим господарським судом України постанови у справі №904/2029/15 за позовом компанії «Кезер Компрессорен СЕ» (Kaeser Kompressoren SE).

Порушення прав правовласника становлять всі інші випадки використання торговельної марки без відповідної на це згоди. Наприклад, розміщення на сайті логотипу компанії-виробника, використання позначення у формі зареєстрованої марки, а також у формі, що відрізняється від неї лише окремими елементами, якщо це не змінює загалом відмінні риси марки, в рекламних текстах та статтях на сайті інтернет-магазину, в доменному імені тощо.

Де шукати порушника?

Якщо питання про те, які дії з торговельною маркою в мережі Інтернет становлять порушення прав на об'єкт інтелектуальної власності, є більш-менш зрозумілим, то проблема визначення особи порушника до сьогодні залишається певною мірою актуальною.

Дійсно, з позиції юриста, особою, відповідальною за розміщення в мережі Інтернет інформації, яка порушує майнові права суб'єкта права інтелектуальної власності, визнається особа, в розпорядженні якої перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація.

Така позиція чи не вперше була висловлена у постанові Пленуму Верховного Суду України за №5 від 04.06.2010 р. «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав». Ще раніше Верховний Суд України визнав власника веб-сайту належним відповідачем у спорах про спростування недостовірної інформації, розміщеної у мережі. Сьогодні подібну практику вже можна вважати загальноприйнятою.

Однак у будь-якому конкретному випадку, згідно з правилами процесуального закону, у разі звернення за судовим захистом свого порушеного права потенційний позивач повинен самостійно встановити особу порушника та зазначити його як відповідача у позовній заяві.

Відповідно до вищенаведених позицій Верховного Суду, дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Таким чином, допоки не доведено інше, для української Феміди власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім'я.

Отже, вибудовується нібито чітка послідовність юридичних кроків зі встановлення особи власника веб-сайту. Перший крок – це направлення адвокатського запиту до реєстратора відповідного доменного імені та/або хостинг-провайдера, на серверах якого розміщено сторінки веб-сайту.

Цілком можливо, що у відповідь на такий адвокатський запит реєстратор доменного імені повідомить заявника про те, що він не має законних підстав для розкриття (передачі) персональних даних особи, на яку зареєстроване відповідне доменне ім'я без запиту суду або правоохоронних органів, та фактично відмовить у наданні відповідної інформації про реєстранта доменного імені.

У такому випадку другим кроком зазвичай стає звернення правовласника до суду із заявою про забезпечення доказів шляхом витребування від реєстратора інформації про власника (реєстранта) доменного імені (прізвища, ім’я, по батькові, ідентифікаційного коду, місця реєстрації та проживання, телефону, електронної адреси), а також витребування у реєстратора копій певних документів (зокрема, заява про реєстрацію доменного імені, договір про надання послуг з реєстрації доменного імені тощо).

У разі задоволення такої заяви правовласник отримає судове рішення, що зобов'яже до розкриття інформації про реєстранта доменного імені, яке може бути пред'явлено реєстратору для примусового виконання, а отже, згодом отримає всю необхідну інформацію про порушника своїх прав. Чи не так? На жаль, навіть така позитивна для правовласника ситуація може мати підводні камені, про які він не думає, розпочинаючи судові процедури.

На практиці відносини між реєстратором доменного імені та реєстрантом (власником веб-сайту) регулюються на підставі публічного договору, який розміщується в електронному вигляді на офіційному веб-сайті компанії реєстратора. Цей договір акцептується реєстрантом шляхом оплати послуг або реєстрації на веб-сайті реєстратора.

Згідно з умовами таких договорів, у процесі реєстрації доменів, як і при формуванні замовлень на послуги хостингу, на замовника відповідних послуг покладається обов'язок надавати повну і достовірну інформацію. Проте перевірка достовірності особи замовника послуг з реєстрації доменного імені та/або послуг хостингу надавачем таких послуг не проводиться, а надання підтверджувальних документів під час укладання договору не вимагається.

Таким чином, реєстратор може просто не мати вичерпних та достовірних даних про реєстранта доменного імені, розкриття яких від нього вимагатиме правовласник на підставі судового рішення. За таких умов всі наслідки некоректності внесених даних покладаються на реєстранта доменного імені (власника веб-сайту), а у разі його завідомої недобросовісності насправді стають проблемою правовласника, який вчергове залишається без інформації про порушника свого права.

Вихід із глухого кута

Якщо правовласник зіштовхнувся з тим, що його право порушує власник веб-сайту, який навмисно приховує дані про свою особу (в тому числі за допомогою технічних можливостей сучасної мережі Інтернет), притягнути такого порушника до відповідальності у цивільно-правовому порядку стає вкрай складно. Чималою залишається вірогідність, що суд відмовить у задоволенні позову, дійшовши висновків про неналежність відповідача.

Безперечно, за умови неефективності доступних способів ідентифікувати порушника дієвим механізмом залишається кримінальний процес, специфіка якого у разі адекватного супроводу сторони потерпілого дає принципово відмінні можливості збору доказової бази та інформації. Однак за умови виходу за межі стандартних підходів для правовласника існують можливості захищати свої охоронювані законом права та інтереси також у цивільному та господарському праві.

Річ у тім, що принцип покладення усієї відповідальності за контент веб-сайту на його власника не спростовує факту наявності та необхідності припинення порушення прав на торговельну марку, якому опосередковано сприяють особи, які забезпечують діяльність таких веб-сайтів внаслідок делегування доменних імен, надання послуг з хостингу, просування у пошукових системах, реклами.

Увесь комплекс правовідносин, що виникають у зв’язку зі створенням та використанням доменних імен і веб-сайтів (окрім тих, що мають суто технічний характер), регулюються відповідним українським та міжнародним законодавством, де захист інтелектуальної власності проголошений основоположним принципом і частиною неодмінних прав особи.

З метою створення умов для використання простору мережі Інтернет на принципах рівного доступу, захисту прав споживачів та вільної конкуренції компанії-надавачі послуг самостійно, а також у межах асоціацій і міжнародних організацій створюють для себе правила поведінки, які фіксуються у відповідних документах та набувають сили звичаїв ділового обігу в цій сфері цивільних відносин. Зокрема, такі правила встановлюють процедури вирішення спорів з приводу використання об’єктів інтелектуальної власності між власниками веб-сайтів і доменних імен та будь-якою третьою стороною, крім компанії-надавача послуг.

Згідно з цими процедурами, компанії-надавачі послуг залишають за собою право призупинити або припинити надання послуг (делегування доменного імені, хостингу, включення до алгоритмів пошуку, просування, реклами) шляхом односторонньої відмови у разі порушення замовником послуг (власником веб-сайту) прав та інтересів третіх осіб і пред'явлення цими особами відповідних претензій. Такі дії фактично призводять до закриття доступу до веб-сайту порушника та можуть бути вчинені надавачами послуг без рішення суду на підставі власних процедур вирішення спорів.

На сьогодні з практичного досвіду надання правової допомоги клієнтам нашої компанії, у зв’язку з порушенням їхніх прав на торговельні марки в мережі Інтернет, застосування вищевказаних процедур (включаючи компанії Google, Facebook, YouTube та великі торговельні майданчики) є одним з найбільш швидких та ефективних способів досягнення позитивного результату припинення порушень і мінімізації шкоди для правовласника.

Що хотілося б змінити?

Транснаціональні корпорації та найбільші соціальні мережі сумлінно ставляться до розгляду претензій правовласників щодо незаконного використання об’єктів інтелектуальної власності особами, які користуються послугами цих компаній. Процедура розгляду зазвичай складається з таких етапів: повідомлення власника сайту, щодо якого надійшла претензія, та запит його відповіді на претензію з одночасним призупиненням надання послуг веб-сайту, що стимулює власника до кооперації у процесі вирішення суперечки.

Вітчизняні суб’єкти ринку (реєстратори доменних імен, хостери та торговельні майданчики) не квапляться вживати обмежувальних заходів щодо своїх клієнтів. Навіть отримавши переконливі докази наявності порушення прав третіх осіб, вони вказують на те, що згідно з чинними правилами, реєстрація домену виключно з облікового запису, який оформлений на власника торговельної марки, має відбуватися лише під час реєстрації національних доменів вищого рівня.

Для будь-яких інших доменів у разі делегування доменного імені у реєстратора немає обов’язку здійснювати перевірку права реєстранта на користування ТМ , яка використовується в доменному імені. Для хостерів не встановлюється обов’язок перевіряти дані замовника послуг.

У такій ситуації реєстратори доменних імен, хостери та інші суб’єкти, відповідно до положень тих публічних договорів, які укладаються з власниками веб-сайтів, маючи всі права на запит і перевірку даних та інформації, тимчасове зупинення або припинення надання послуг особі, яка порушує чинне законодавство, самоусуваються від поновлення прав, порушених у результаті їх господарської діяльності та фактично сприяють продовженню правопорушення.

На думку автора статті, у зв’язку з впровадженням в українське законодавство нових європейських стандартів захисту прав інтелектуальної власності, сьогодні мають зазнати вирішальних змін документи, що визначають основні принципи та процедури взаємодії реєстраторів з реєстраційною системою, правила реєстрації доменних імен, публічні договори надання послуг тощо.

Професійна спільнота має досягти європейського рівня правової свідомості, впровадити та реалізувати обов’язкову верифікацію даних замовників послуг при акцептуванні договорів, чітку та дієву процедуру розгляду претензій правовласників за прикладом найбільших світових компаній.

У разі подальшого ігнорування вітчизняними надавачами послуг обґрунтованих претензій доцільно було б закріпити для них в українському законодавстві обов’язок припиняти надання послуг особам, щодо яких існують переконливі докази порушення прав інтелектуальної власності з можливістю притягнення до відповідальності за його невиконання в судовому порядку. Саме за таких умов можна буде сказати, що в Україні нарешті встановлені цивілізовані правила для комерційного використання об’єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати