22 травня 2015, 13:22

Комерційна таємниця як ключовий актив суб’єктів господарювання

Опубліковано в №19-20(465-466)

Андрій Олефір
Андрій Олефір «Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого» асистент кафедри цивільного, господарського та екологічного права Полтавського юридичного інституту

На сучасному етапі економіку провідних держав називають «економікою знань», в якій останні є основним виробничим чинником і визначають конкурентоспроможність тієї чи іншої галузі. Тому основним капіталом підприємств і держави загалом є не матеріальні активи, а інтелектуальна власність. До речі, чинники, що зумовили економічне зростання США протягом останніх 50-х років, є такою: технічний прогрес – 49%, праця – 27%, капітал – 24%; частка інноваційного продукту у виробництві США становить 70%, КНР – 34%, РФ – 7%. Також інновації є засобом подолання економічних криз і диспропорцій.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


В умовах ринкової економіки і посилення конкуренції дедалі більшого значення набувають такі поняття, як ділова інформація, секрет виробництва, комерційна таємниця, ноу-хау, конфіденційна інформація, інформація обмеженого доступу. Важливою умовою інноваційного розвитку є гарантії прав приватних власників, баланс комерційних інтересів і справедливого задоволення соціальних потреб. Д. Юм писав: «Три основні закони справедливості, тобто стабільність власності, передача її на підставі згоди і виконання обіцянок, що є однаково обов’язковими як для правителів, так і для підданих». З огляду на те, що один лише патентний захист неспроможний задовольнити потреби дослідників, окрім формальних і забезпечених публічною охороною правових засобів, на перший план виходять приватноправові, зокрема, режим охорони комерційної таємниці. Це сприяє підвищенню довіри між сторонами договірних відносин, а отже, інтенсифікації інноваційних процесів, зменшенню витрат завдяки економії часових і грошових витрат на перемовини, обміну інформацією між сторонами (ціни, ринки збуту). Правова природа приватних засобів захисту обʼєктів інтелектуальної власності не передбачає їх повної формалізації на рівні закону, що надає субʼєктам господарювання право створювати власні системи корпоративного збереження інформації. Так, дослідник правового забезпечення ринку телекомунікаційних послуг констатує, що пришвидшені темпи розвитку і збільшення обсягу телекомунікаційних послуг обʼєктивно йдуть попереду їх правової регламентації [16, с. 70].

Інформація, тобто будь-які дані, які використовуються для одержання нових знань або прийняття рішень, поділяються на ту, що має відкритий і обмежений доступ. До останньої належать державна й інша охоронювана законом таємниця, службова та комерційна інформація. Комерційна інформація, за умови наявності відповідних юридичних ознак, може виступати комерційною таємницею чи ноу-хау.

У ст. 39 Угоди ТРІПС закріплено, що під час забезпечення ефективного захисту від недобросовісної конкуренції,  як передбачено ст. 10-bis  Паризької  конвенції про охорону промислової власності, держави-члени повинні надавати захист нерозголошуваної інформації, а також даних, що надаються Уряду та урядовим установам. Фізичні та юридичні особи повинні мати можливість перешкоджати тому, щоб інформація, яка законно є під їхнім контролем, розголошувалась, збиралась або використовувалась іншими особами без їхньої згоди у такий спосіб, який суперечить  чесній комерційній практиці (порушення чи спонукання до порушення контракту, придбання інформації, що не підлягає розкриттю третіми сторонами).

На підставі аналізу приписів ст. 505 ЦК України та ст. 39 Угоди ТРІПС сформулюємо ознаки комерційної інформації, за наявності яких вона одержує правову охорону як обʼєкт інтелектуальної власності: 1) секретність (дійсна чи потенційна) у тому розумінні, що вона як єдине ціле або у точній сукупності та поєднанні її компонентів не є загальновідомою або доступною для осіб у колах, що звичайно мають справу з такою інформацією; 2) комерційна цінність (не суто виробнича чи промислова), зумовлена її секретністю, ця інформація невідома третім особам, для яких становить комерційний інтерес; 3) законний власник інформації застосовує щодо неї активні спеціальні заходи (технічні, організаційні, юридичні) зі збереження секретності. Обʼєктами комерційної таємниці, залежно від сфери використання, можуть бути такі види інформації: 1) науково-технічна (конструкторські, технологічні, виробничі, проектні, будівельні, експлуатаційні рішення, дані про устаткування, рецептуру, алгоритм дій, що дають змогу досягати певного позитивного ефекту під час здійснення виробничих операцій); 2) управлінська (методи управління, звʼязки між структурними підрозділами підприємства, розподіл прав і обовʼязків між працівниками, способи взаємодії субʼєктів господарювання); 3) комерційна (дані про конʼюнктуру ринку, його учасників, посередників, форми збуту продукції, рекламну діяльності); 4) фінансова (відомості про найбільш прибуткові форми інвестування, цінні папери, особливості податкових систем і митних обмежень, форми кредитування).

Слід враховувати, що постановою КМУ №611 від 09.08.1993 затверджено перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці (документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства у господарських організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату загалом та за професіями, посадами, наявність вільних робочих місць; установчі документи тощо), та які підлягають розкриттю у порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011

Під комерційною інформацією слід розуміти нематеріальний обʼєкт, що може володіти ознаками, притаманними обʼєктам інтелектуальної власності (новизна та інші ознаки, притаманні винаходу, корисній моделі, промисловому зразку), і в господарських відносинах, як правило, супроводжується обʼєктами речового права (документами, зразками продукції, устаткуванням). Але за умови наявності трьох ознак, за наявності яких комерційна інформація одержує правову охорону, можна вести мову про самостійний обʼєкт права інтелектуальної власності – комерційну таємницю. Щодо останньої у володільця виникають майнові права інтелектуальної власності, а предметом юридичної охорони є комерційна нерозголошувана інформація, ширша за суто секрети виробництва, крім відомостей, які мають особистий або некомерційний характер. На думку Б. Лундвалла, важливим внеском в інноваційний процес є новий повсякденний досвід, діяльність менеджерів, інженерів, споживачів. Поява нововведень на основі ідей, що надходять зі сфер виробництва, збуту і споживання, поширена у системах з розвинутими взаємозвʼязками між економічними агентами. Крім того, інноваційний процес не обмежується лише сферою технологій, а передбачає інституційні, організаційні та управлінські інновації. Тому особливістю угод про передачу комерційної таємниці є те, що на компенсаційній основі передається право на використання знань і досвіду, а не право власності на матеріальний обʼєкт. На думку І. Томберга, інформація – це 80% інновацій.

Комерційна таємниця є загальною формою правової охорони обʼєктів інтелектуальної власності, що є поряд із патентною (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення – групи об’єктів промислової власності), реєстраційною (товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, знаки місць походження товарів), особливою (топології інтегральних мікросхем), авторським правом (твори науки, літератури, мистецтва, програми електронно-обчислювальних машин, бази даних) і суміжними правами (постановки, фонограми, виконання, передачі радіо та телебачення). Тому з цього погляду в Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14.09.2006 ноу-хау неправильно визначене як самостійний обʼєкт технології, поряд із обʼєктами права інтелектуальної власності. До того ж окремою групою є наукові та науково-прикладні результати.

Основним видом комерційної таємниці є ноу-хау, що містить науково-технічну інформацію, на основі якої створюються інноваційні продукти та продукція. Саме комерціалізація ноу-хау потребує державної підтримки на сучасному етапі в Україні, що ускладнюється відсутністю легальної дефініції цього поняття. Міжнародна торговельна палата пропонує під ноу-хау розуміти сукупність професійних знань і досвіду, набутих у процесі виготовлення продукту (може містити не тільки секретні формули і процеси, але також усю необхідну для використання патенту технологію, пов’язану з процесом виготовлення, що патентується). Міжнародна асоціація з охорони промислової власності під промисловим ноу-хау розглядає технічні знання, досвід, дані, методи або комбінація перерахованих обʼєктів, які представляють цінність, використовуються або можуть бути використані, відомі лише обмеженому колу експертів і у своєму повному вигляді ніде не публікувалися і не отримали іншого захисту як промислова власність [2]. До того ж зауваження викликає ототожнення комерційної таємниці з ноу-хау чи включення до змісту останнього комерційної таємниці [19, с. 71, 72].

Відповідно, до об’єктів ноу-хау належить інформація науково-технічного характеру (конструкторські, технологічні, виробничі, проектні, будівельні, експлуатаційні рішення). Виокремлюють такі форми ноу-хау: а) предмети: зразки виробів, незапатентовані промислові зразки, машини, прилади, запасні частини, інструменти, пристосування; б) технічна документація: формули, розрахунки, креслення, схеми, незапатентовані винаходи; в) інструкції, пояснення щодо конструкції чи порядку застосування виробу, процесу виробництва, практичних навичок, додаткові пояснення до патентів, методика організації роботи на підприємстві, вимоги, що ставляться до порядку будівництва, розміщення устаткування, технічного контролю, кваліфікації персоналу. На думку О.М. Давидюка, багатогранність природи технології, наявність двох основних форм її прояву – матеріальної та інформаційної, дає змогу зробити висновок про те, що її можна віднести як до матеріальних активів (матеріальне втілення технології, її експериментальне конструювання), так і до нематеріальних (інформаційне втілення, результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, ноу-хау). Це саме зазначене у Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14.09.2006

Ноу-хау можна класифікувати за такими підставами: 1) залежно від набуття патентного захисту: а) інформація, на яку можуть бути видані патенти, але підприємство не бажає їх одержати; б) непатентоспроможна інформація; в) інформація не захищена патентом у державі, відведеній ліцензіатові; 2) залежно від виду виконуваної роботи, у результаті якої було отримано ноу-хау: науково-дослідні, конструкторські, технологічні і виробничі, розрахункові, проектні; 3) залежно від ступеня обігоздатності: а) невіддільні від конкретної фізичної особи-фахівця (індивідуальні навички та вміння); б) невіддільні від конкретного підприємства (засновані на традиційному провадженні господарської діяльності, високій культурі виробництва); в) віддільні від підприємства або фізичної особи (технічні та технологічні відомості, малюнки, креслення, патентоспроможні результати), до того ж результатами інтелектуальної діяльності можна визнати ноу-хау лише третього типу; 4) залежно від форми існування: а) матеріальна форма; б) нематеріальна форма.

Отже, під ноу-хау варто розуміти технічні, виробничі, конструкторські знання, досвід і навички про перелік, строки, порядок та послідовність виконання операцій, процесу розробки, освоєння, виробництва або реалізації, експлуатації, обслуговування, ремонту, вдосконалення, зберігання технології, продукції (послуг) або інших інноваційних обʼєктів, які мають статус комерційної таємниці, та виступають чинником конкурентоспроможності субʼєкта господарювання. Використання ноу-хау як предмета державної підтримки потребує звуження його змісту. Згідно з Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14.09.2006 – це форма технічної інформації.

Володіючи всіма ознаками, характерними інтелектуальній власності (це обʼєкти інтелектуальної (творчої) діяльності; мають ідеальну природу; матеріалізуючись, не породжують захист за правом інтелектуальної власності для речі, в якій втілюються, крім певних винятків), і бувши одним із її обʼєктів, комерційна таємниця, як і її підвид ноу-хау, володіє певними специфічними ознаками: 1) універсальна за предметом форма правової охорони обʼєктів інтелектуальної власності: будь-яка інформація та охороноспроможні рішення, одержання патентних прав на які з тих чи інших причин є недоцільним (класичний приклад – комерційна таємниця на склад напою «Coca-Cola», патентування якого призвело б до його розкриття й можливості неконтрольованого використання іншими товаровиробниками); 2) забезпечення правової охорони не потребує виконання будь-яких формальностей (державної реєстрації чи сплати мит), залежить від дій правовласника, до того ж не має значення спосіб фіксації інформації: письмово, усно чи під час демонстрації; 3) перевірка охороноспроможності комерційної таємниці відбувається не в порядку спеціальної попередньої процедури, а тоді, коли право на комерційну таємницю порушується чи оспорюється; 4) обовʼязкова наявність усіх специфічних встановлених законом критеріїв охороноспроможності; 5) необмеженість терміну правової охорони (діє доти, доки зберігається фактична монополія особи на інформацію, яка нею володіє, а також передбачені законом умови її охороноспроможності; задовольняє потреби субʼєктів господарювання, інтересам яких не відповідає строковість патентної охорони); 6) є готовою для практичного застосування у господарській діяльності; 7) допустимість множинності власників однієї й тієї самої інформації; 8) обігоздатність комерційної таємниці (можливість передачі у власність і користування); 9) конфіденційний характер предмета комерційної таємниці; 10) для її використання субʼєкт господарювання має володіти спеціальними знаннями; 11) зміст ноу-хау, як правило, визначається в локальному положенні про комерційну таємницю, установчих документах субʼєкта господарювання; 12) правовий режим охорони комерційної таємниці реально діє лише на етапі розроблення певного продукту, а після випуску в обіг може бути вільно скопійований (неефективний проти зворотної інженерії).

Говорячи про місце комерційної таємниці в системі правової охорони інтелектуальної власності, слід зазначити, що всі ці обʼєкти охороняються у межах загального чи реєстраційного режимів.

На сучасному етапі є зростання ролі ноу-хау, порівняно з патентами, що пояснюється як їх спеціальними перевагами, так і такими причинами:

1. Зниження інтересу до патентування нововведень як самостійний чинник: підвищення темпу оновлення технологій, тривалості процедури отримання патенту; істотність чинника незаконного використання патентів (під час їхнього одержанні доводиться розкривати багато інформації про сутність винаходу, що дає змогу імітувати інновації конкурентів); субʼєкти господарювання патентують винаходи тільки на висококонкурентних ринках, де інновація може бути відтворена конкурентом; до недоліків патентної системи традиційно відносять монопольне регулювання високих прибутків, розвиток псевдоінновацій, гальмування науково-технічного прогресу, витратність на етапі національної та світової реєстрації, підтримання чинності патенту.

2. Економіко-правова ефективність режиму комерційної таємниці: випередження конкурентів у швидкості виходу на ринок з новим продуктом, принаймні, на один цикл; нерозголошення своєї технологічної стратегії; патентування є тільки одним із можливих способів продажу розробки чи її просування на ринок, поряд із яким застосовується комерційна таємниця; забезпечення стимулювання інноваційної пропозиції, елементи якої недостатні для того, щоб стати обʼєктом патентування, але в сукупності мають комерційну цінність; відтворення нової техніки (технології) практично неможливе без знання ноу-хау, яке виступає супровідною технічною документацією (креслення, розрахунки тощо) для технології, що загалом стала доступною необмеженому колу осіб. Якщо використання розробки (секрет виробництва) планується тільки як внутрішньофірмове; правовий режим комерційної таємниці є ефективним на початкових стадіях розробки; швидке скорочення термінів морального старіння нової техніки (технології) призвело до того, що фірми в цілому ряді випадків не подають заявки на винаходи, якщо у межах термінів морального старіння можна зберегти їх у таємниці, і по кінцевій продукції, з якою виходять на ринки, їх не можна відтворити. З огляду на те, що не всі відомості розкриваються в інформації про винахід у патентній документації, ноу-хау є обовʼязковим предметом ліцензійних договорів. Загалом правова охорона інтелектуальної власності за допомогою патентів і режиму комерційної таємниці мають особливі предмети: якщо йдеться про елемент виробничого процесу, факт використання якого важко встановити, то патент надасть слабкий захист через складність доведення самого факту використання такого винаходу, якщо винахід легко виокремити в готовому продукті, то патент не захистить від несанкціонованого використання. 

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати