Здійснюючи низку заходів, спрямованих на вихід та просування товару на іноземному ринку, виробник товару (як іноземний виробник на українському ринку, так і український виробник – на іноземному) часто не приділяє належної уваги захисту власної торговельної марки. У чому це може виражатися? Непоодинокими є випадки, коли власник торговельної марки не здійснює реєстрацію власної торговельної марки на території країни, на ринок якої він планує вийти. Це може зумовлюватися різними причинами: від незнання того, що реєстрація торговельної марки поширюється лише на територію тієї країни, в якій така реєстрація здійснена, до небажання займатися процедурами реєстрації в іноземній країні та нести додаткові витрати на таку реєстрацію.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Однак усі ці причини, якими б вони не були, призводять до того, що через те, що власник торговельної марки сам не зареєстрував торговельну марку в іноземній країні, це може зробити будь-яка зацікавлена особа. Зрозуміло, що зацікавленість такої особи спрямована не на користь виробника товару – власника торговельної марки. І наслідки такої реєстрації можуть звести нанівець усі зусилля виробника товару щодо виходу на іноземний ринок. Адже особа, яка на себе зареєструвала, наприклад, на території України, торговельну марку іноземного виробника товару, може створювати йому перешкоди у здійснення ним будь-яких дій щодо власного товару, промаркованого торговельною маркою, забороняючи переміщення товару через митний кордон, продаж товару на території і т. ін. Крім того, така особа може зареєструвати на себе домен в зоні UA, що, в свою чергу, позбавить виробника товару можливості отримати український домен своєї торговельної марки для здійснення діяльності щодо товару в мережі Інтернет. Аналогічна «протидія» може відбуватися і при виході українського виробника товару – власника торгової марки на іноземні ринки, де його торговельна марка вже зареєстрована на ім’я іншої особи.
Якщо ми говоримо про Україну, то розглянуту недобросовісну реєстрацію, за якої охорону на торговельну марку в Україні отримує особа, яка насправді не є виробником товару, можна і треба припиняти в судовому порядку, визнаючи свідоцтво недійсним на підставі підпункту «в» частини 1 статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», як видане внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. Крім того треба посилатися на пункт 2 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», відповідно до якого не можуть отримати правову охорону позначення, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу. Однак у будь-якому випадку судовий розгляд справи завжди є більш складним, тривалим та витратний процесом, аніж вчасна реєстрація торговельної марки.