Загальновідомо, що засоби забезпечення позову приймаються судом з метою гарантії належного та своєчасного виконання майбутнього судового рішення. Тому якщо забезпечення позову приймається судом своєчасно та правильно, то в державного виконавця з’являється можливість оперативно, згідно з виконавчим законодавством здійснити примусове виконання судового рішення. Так, якщо заходи до забезпечення позову були вжиті несвоєчасно або взагалі не були вжиті, то результат може бути негативним і викликати неприємні наслідки у вигляді неможливості виконання судового рішення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Отже, інститут забезпечення позову перебуває в тісному зв’язку з інститутом виконавчого провадження.
Детальніше хотілося б зупинитися на особливостях виконання ухвал суду про вжиття заходів до забезпечення позову.
У розумінні цивільного процесуального законодавства ухвалами про забезпечення позову можуть бути ухвали про накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, заборону вчинення певних дій, встановлення обов’язку вчиняти певні дії. Перелік видів забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, встановлених частиною 4 статті 152 ЦПК України, яка забороняє накладення арешту на певні види грошових виплат, зокрема соціального характеру.
Оскільки перелік видів забезпечення у цивільному судочинстві не є вичерпним, то це дає змогу стягувачу в більшій мірі захистити свої інтереси та гарантувати своєчасне виконання рішення суду.
При цьому процесуальне законодавство містить правило про виконання такої ухвали в порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина 9 статті 153 ЦПК України, частина 5 статті 118 КАС України).