Популярні матеріали

22 лютого 2017, 17:39

Відшкодування шкоди, заподіяної смертю моряка

Сергій Дусановський
Сергій Дусановський «"Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери" Україна, ЮБ» адвокат, юрист судової практики

Україна як морська держава має власну берегову лінію, вихід до моря, морські порти, до яких щороку заходить велика кількість суден. Проте на міжнародній арені Україна відома не потужним торговельним флотом, а моряками. Щороку за кордоном на іноземних суднах працюють від 80 до 150 тис. наших співвітчизників. За кількістю моряків, які працюють на суднах під прапорами інших країн, Україна входить до п’ятірки, поступаючись таким країнам як Філіппіни, Росія, Китай. Такий попит на українських моряків зумовлений високим рівнем професійної підготовки, дисципліни та відповідальності. Однак професійна діяльність моряків, на жаль, пов’язана з певними ризиками (отриманням професійних захворювань, підвищеним травматизмом, а іноді навіть втратою життя), оскільки така діяльність певною мірою пов’язана з джерелом підвищеної небезпеки.

Трудова угода – всьому голова?

Зазвичай, українські моряки працевлаштовуються на іноземні судна шляхом укладання трудових угод з іноземними крюїнговими компаніями – компаніями, основна роль яких зводиться до забезпечення посередницьких послуг між судновласником і моряком щодо працевлаштування останнього. Умови таких угод є стандартними, містять перелік прав та обов’язків сторін, умови оплати праці, визначення місця виконання роботи тощо. І хоча обов’язки моряка в таких угодах ретельно деталізовані, в основному зобов’язання крюїнгової компанії зводяться до оплати медичного огляду моряка, трансферу до/з місця виконання роботи, оплати праці, оплати лікування у випадку захворювання або травмування. У випадку смерті моряка крюїнгові компанії беруть на себе обов’язок щодо репатріації тіла та оплати послуг із захоронення, повернення особистих речей родичам загиблого та відшкодування витрат з оплати праці, що залишилась до закінчення строку дії трудової угоди.

При цьому в трудовій угоді, як правило, відсутнє розмежування розміру відшкодування залежно від обставин, які призвели до смерті моряка (внаслідок природних причин або в результаті нещасного випадку під час безпосереднього виконання трудових обов’язків), не встановлений розмір відшкодування тощо. Така ситуація призводить до того, що родичі загиблого звертаються до суду з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок смерті моряка, а також моральної шкоди. Зрозуміло, що розмір таких вимог значно перевищує розмір відшкодування за умовами трудової угоди.

Зазначена категорія справ є складною для вирішення, адже пов’язана з відшкодуванням шкоди, завданої смертю громадянина України за кордоном, відшкодування моральної шкоди, використанням джерел підвищеної небезпеки та пов’язана з іноземним елементом. На практиці при розгляді цієї категорії справ виникає чимало проблемних моментів, а саме: визначення підсудності, належного відповідача, застосованого права, обчислення розміру відшкодування тощо. До того ж ці питання викликають складнощі у всіх учасників процесу, включаючи суди.

Зазвичай, крюїнгові компанії включать у трудові угоди положення щодо застосованого права при розгляді справ, пов’язаних із травмуванням або смертю моряка, а також визначають суд, компетентний розглядати такі вимоги. Застереження визначають застосування права держави, яка, як правило, має розвинуте законодавство у сфері морського права (наприклад, законодавство Сполученого Королівства) та відповідний суд такої держави. І хоча, здавалося б, що підписанням трудової угоди сторони вирішили всі питання (в тому числі щодо застосовного права та місця вирішення спору), на практиці все відбувається інакше.

Вибір юрисдикції: добровільно-примусово

За загальним правилом, справи про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, розглядаються за позовними заявами родичів загиблого в порядку цивільного судочинства.

ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюються, поміж іншого, із застосуванням Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі – Закон про МПП). Нормами останнього встановлено підстави, за наявності яких суди України можуть приймати до свого провадження справи з іноземним елементом, а саме:

  • якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності;
  • якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія чи представництво іноземної юридичної особи-відповідача;
  • якщо у справі про відшкодування шкоди позивач (фізична особа) має місце проживання в Україні або відповідач (юридична особа) – місцезнаходження в Україні.

Отже, нормами Закону про МПП передбачена можливість розгляду національними судами справ про відшкодування шкоди за участю іноземного елементу (наприклад, крюїнгової компанії), проте вказана норма не має імперативного характеру та може застосовуватися за відсутності вибору юрисдикції сторонами угоди. За наявності узгодження сторонами конкретного суду у справі щодо загибелі моряка, національні суди мали б відмовляти у відкритті провадження.

Однак на сьогодні ситуація кардинально протилежна. Аналіз судової практики останніх років та власний досвід засвідчують, що суди ігнорують вибір сторонами юрисдикції. При цьому мотивація, якою керуються суди (місцеві та апеляційні) зводиться до того, що договірна підсудність (ст. 112 ЦПК України) була виключена з кодексу (хоча передбачала її застосування виключно в межах території України), а законом передбачена можливість розгляду цієї категорії справ у разі проживання позивача на території України. Така позиція здається не зовсім логічною, оскільки за такого підходу умови будь-якого договору з іноземною юридичною особою щодо юрисдикції (за виключенням арбітражної угоди) можуть ігноруватися національними судами на тій лише підставі, що «справа може розглядатися в судах України» та «законом не передбачено». Оскільки не всі крюїнгові компанії представлені в Україні, така практика нерідко може призводити до порушення прав відповідача, адже останній може і не знати про існування судового процесу в Україні та бути позбавленим права на ефективний захист.

Закон про МПП також визначає, що учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Таке застосування охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Судова практика свідчить, що національні суди застосовують право іноземних держав, яке сторони обрали при укладанні угод. Проте переважна більшість припадає на розгляд справ у порядку господарського судочинства, тоді як місцеві загальні суди у більшості випадків не застосовують норми права іноземної держави, аргументуючи свою позицію тим, що позивач не є стороною трудової угоди, укладеної моряком, а отже, на нього не розповсюджується вибір застосованого права.

Колізійні норми Закону про МПП визначають, що права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, в якій відбувалась дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, а до трудових відносин застосовується право держави, в якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Отже, в ідеальних умовах застосуванню підлягає або право держави, де сталася трагічна подія (якщо, наприклад, судно знаходиться у порту іноземної держави), або право країни прапора судна (якщо судно знаходиться у відкритому морі). Як бачимо, в будь-якому випадку, навіть за відсутності вибору застосованого права, справи про відшкодування шкоди внаслідок смерті моряка повинні розглядатися, зокрема, із застосуванням норм права іноземної держави.

Застосування права іноземної держави іноді може мати вирішальне значення, адже в ньому можуть міститися положення щодо порядку обчислення або фіксованого розміру відшкодування; кола осіб, які можуть претендувати на відшкодування; строки та порядок розрахунків; доказової бази, яка є необхідною для вирішення такої категорії справ. Врешті-решт, зазначені обставини можуть впливати на прийняття законного та справедливого рішення, яке відповідало б характеру заявлених вимог. Так, нормами права іноземної держави може встановлюватися розмежування обсягу відповідальності залежно від характеру події (розмір відшкодування внаслідок смерті через природні обставини може значно відрізнятися від відшкодування внаслідок нещасного випадку під час прямого виконання трудових обов’язків), розмежування відповідальності крюїнгової компанії та судновласника, вирішення питання відшкодування моральної шкоди тощо.

Хоча Законом про МПП визначено процедуру встановлення змісту норм права іноземної держави – за ініціативою суду через офіційні канали (Міністерство юстиції України) або із залученням судом експертів, а також встановлення змісту норм права іноземної держави учасниками процесу, суди зазвичай відмовляються від такого застосування, надаючи перевагу застосуванню законодавства України. Таким чином, позиція судів зводиться до того, що відповідач не є стороною трудової угоди моряка, а отже, застосуванню підлягають норми національного законодавства, що регулюють деліктну відповідальність.

Хто відповідач?

Однак навіть застосування національного законодавства не вирішує проблемні питання, які виникають до та під час розгляду справи. Проблемним моментом також є визначення належного відповідача. Оскільки національні суди вкрай неохоче застосовують норми права іноземної держави, розгляд справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок смерті моряка, та моральної шкоди відбувається із застосуванням норм ЦК України. Позовні вимоги, як правило, ґрунтуються на положеннях ст. 1166 (Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду), ст. 1167 (Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду) та ст. 1187 (Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки). Відповідачем у таких справах виступає крюїнгова компанія як роботодавець загиблого моряка).

Відповідно до норм ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Тобто одним з визначальних моментів для правильного вирішення спору є встановлення особи судновласника або іншої особи, яка здійснює володіння джерелом підвищеної небезпеки, оскільки крюїнгова компанія та оператор джерела підвищеної небезпеки не завжди збігаються в одній особі.

Показовим у цьому випадку є рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.05.2014 р. у справі №6-53509св13. У вказаній справі родичі вимагали повного відшкодування від крюїнгової компанії, з якою був укладений трудовий договір. Справа розглядалася судами неодноразово. В результаті, ВССУ зазначив наступне: «… Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що єдиним роботодавцем … є Компанія-1 …, а тому саме вона зобов'язана сплатити заборгованість за заробітною платою. … Таким чином, у справі, яка переглядається, Компанія-2 зобов'язана відшкодувати моральну шкоду, завдану смертю дочки, незалежно від своєї вини, оскільки смерть настала під час її праці на судні «…», власником якого є вказана компанія. …». З наведених висновків ВССУ вбачається, що за відсутності інших умов у трудовій угоді, крюїнгова компанія може нести відповідальність за відшкодування родичам загиблого моряка заборгованості за заробітною платнею як роботодавець, тоді як деліктна відповідальність має покладатися на судновласника або особу, яка здійснює права володіння щодо судна.

Наведені вище приклади підтверджують складність розгляду справ про відшкодування шкоди, завданої смертю моряка. При підготовці та в процесі розгляду таких справ важливо враховувати й аналізувати час та місце смерті моряка; обставини, за яких сталась трагічна подія; стан судна, на якому працював загиблий (включаючи технічний стан, умови проживання екіпажу тощо); причинний зв’язок між смертю та діями (або бездіяльністю) судновласника; встановити, хто є судновласником або особою, яка на відповідній правовій підставі оперує судном; здійснити аналіз колективних угод (якщо підлягають застосуванню).

З урахуванням того, що національним судам вкрай важко дається встановлення змісту та застосування норм права іноземної держави, мінімізація проблемних моментів могла б бути досягнута включенням до трудових угод положень щодо розмежування відповідальності крюїнгової компанії та судновласника, встановлення чіткого розміру (у фіксованій сумі) або верхньої межі відшкодування залежно від підстав та обставин, за яких сталась трагічна подія, кола осіб, які можуть отримати таке відшкодування тощо.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати