Популярні матеріали

21 лютого 2018, 15:40

Проблемний відпочинок

Розв’язання міжнародних туристичних спорів у судах України

Марія Степанюк
Марія Степанюк «Jurimex, ЮК» юрист

Міжнародно-правове регулювання перевезень пасажирів та багажу закріплює можливість судового розв’язання спорів. Досліджуючи судову процедуру розв’язання спорів, варто звернути увагу на правові складові такої процедури, а саме на строки позовної давності, юрисдикцію та межі відповідальності перевізника.

Дослідивши міжнародні конвенції, що регулюють міжнародні перевезення пасажирів та багажу, можна дійти висновку, що конвенції достатньо повно визначають строки позовної давності. Зокрема, вони містять положення щодо тривалості строку позовної давності (від 1 до 5 років), початку перебігу строку позовної давності та зупинення перебігу позовної давності.

Найменший строк позовної давності складає 1 рік та застосовується до спорів щодо пошкодження чи втрати багажу. При цьому важливо слідувати приписам конвенцій щодо претензійної роботи.

Наприклад, відповідно до положень ч. 1 та ч. 4 ст. 31 Монреальської конвенції 1999 р., отримання багажу без подачі перевізнику письмової претензії унеможливлює подальший судовий розгляд спору:

«1. Отримання зареєстрованого багажу або вантажу вповноваженою особою без пред’явлення претензій передбачає, до доведення протилежного, що багаж або вантаж був доставлений у належному стані та відповідно до перевізного документа або запису, який зберігається, іншими засобами... 4. У разі відсутності претензій у згадані вище строки жодні позови проти перевізника не приймаються, крім випадку обману з боку останнього».

У разі пошкодження чи втрати багажу необхідно звернутися до представника перевізника та оформити такий випадок спеціальним актом про неналежне перевезення багажу – PIR (Property Irregularity Report). В цьому акті мають бути зазначені такі дані: прізвище та ім’я пасажира, маршрут перевезення, відомості про загублений багаж.

Такий акт є свого роду претензією до перевізника, що в майбутньому дає право на відшкодування завданої шкоди. Таким чином, наявність Property Irregularity Report дозволить пасажиру не лише спробувати врегулювати питання в досудовому порядку, але й звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Варто зазначити, що положення конвенцій щодо юрисдикції містять варіації визначення юрисдикції. З одного боку, це добре, оскільки є достатньо великий вибір. З іншого боку, такі положення часто суперечать одне одному. Наявність суперечностей у конвенціях знаходять своє відображення в законодавстві України.

Так, одним із джерел, що регулюють правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про міжнародне приватне право». Вказаний законодавчий акт регламентує правовідносини, ускладнені іноземним елементом. Зокрема, ст. 76 цього Закону регламентує підстави визначення підсудності справ судам України.

Проаналізувавши зміст ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», можна дійти висновку, що її положення можуть трактуватися двояко, оскільки п. 2 цієї статті передбачає підсудність спору українським судам, якщо на території України знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача (в цьому випадку мова йде про перевізника). Водночас у п. 5 цієї ж статті передбачається підсудність спорів судам України, якщо у справах про відшкодування шкоди одна зі сторін спору знаходиться на території України. Тоді мова йде про те, що український суд може розглядати справу, незалежно від того, ким є сторона (позивачем чи відповідачем), якщо фізична особа постійно проживає на території України, або юридична особа має своє місцезнаходження в Україні.

Таким чином, ця норма створює правові колізії, адже питання про те, чи може постраждала сторона (громадянин України) подати позов проти міжнародного перевізника, який не має філії чи представництва в Україні, не є чітко визначеним. У такому випадку навіть якщо постраждала сторона направить позов в український суд до іноземного перевізника, то позивач не може бути впевнений у притягненні останнього до відповідальності. Саме тому було б доречно доповнити Закон України «Про міжнародне приватне право» нормою про підсудність справ щодо міжнародних перевезень судам України, якщо хоча б одна зі сторін спору має місце проживання та/або місцезнаходження (для юридичних осіб) в Україні.

Чітке законодавче закріплення такого положення дозволить уникнути правових колізій під час визначення підсудності спору, що надасть можливість українським громадянам захистити свої права та інтереси, які були порушені під час здійснення міжнародних перевезень. За цих умов перевізники намагатимуться уникати порушень своїх обов’язків з метою уникнення матеріальної відповідальності за такі порушення.

Наступною складовою судового розгляду спорів щодо міжнародного перевезення є межі відповідальності міжнародного перевізника. Так, лише Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення 1997 р. не містить положень щодо меж відповідальності міжнародного перевізника. Інші досліджувані конвенції містять положення щодо меж відповідальності, залежно від об’єкта спору: смерть або тілесне ушкодження пасажира; втрата чи пошкодження багажу та/або вантажу; затримка у перевезенні пасажира та/або багажу.

Варто зазначити, що лише Монреальська конвенція 1999 р. містить прямі норми щодо відповідальності перевізника у разі затримки перевезення. Проте Конвенції про залізничні перевезення (КОТІФ) від 03.06.1999 р., а також Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їхнього багажу 1974 р. містять окремі положення щодо меж відповідальності міжнародного перевізника у разі пошкодження або втрати транспортного засобу.

Проаналізувавши та порівнявши положення міжнародних конвенцій щодо перевезення пасажирів та багажу різними видами транспорту, було вирішено провести аналіз судової практики розгляду спорів у цій сфері.

Так, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень України, результати дослідження судових рішень у спорах у туристичній сфері в Україні за період з 01.01.2017 р. до 15.11.2017 р., а також за 2016-2015 рр. виглядають таким чином.10db10880738914a8097b94b478742e0

Варто зазначити, що кількість спорів у 2017 р. значно зменшилася, у порівнянні з 2016-2015 рр. Це при тому, що після введення безвізового режиму зросла кількість українських туристів. Враховуючи той факт, що в Україні відбувається збільшення споживання туристичних послуг, а кількість судових спорів зменшується, ми можемо припустити, що частина цих спорів вирішується у досудовому порядку шляхом направлення претензій перевізникам. Адже у цьому році зросла кількість туристів, які зверталися до нас за допомогою. Такі звернення ґрунтувалися на вирішенні спору саме у досудовому порядку шляхом направлення претензій до перевізників. Лише в одному випадку було виявлено бажання судового вирішення спору.

Отримані дані було порівняно у відсотковому співвідношенні за останні 3 роки. Так, у 2015 р. незадоволені спори склали 11% від усіх спорів, задоволені – 35%, частково задоволені – 54%.

Відповідно до отриманих результатів, стало очевидним, що кількість незадоволених спорів складає 11%. Однак варто відзначити, що така значна кількість спорів та відсоток задоволених спорів напряму залежали від предмета позову. У 2015 р. переважна більшість спорів стосувалася отримання відшкодування за невиконання умов договору на туристичне обслуговування туроператором ТОВ «Ньюз Тревел», який згодом оголосив себе банкрутом.

У 2016 р. незадоволені спори склали 35% від усіх спорів, задоволені – 10%, частково задоволені – 55%. Отримані дані демонструють збільшення кількості незадоволених позовів. Окрім цього, кількість позовів, задоволених у повному обсязі, не перевищує 10%. Цей показник є відображенням необґрунтованих вимог туристів (а саме завищення розміру моральної шкоди, яка подекуди у 40 разів перевищує фактично завдані збитки).

У 2017 р. незадоволені спори склали 46% від усіх спорів, задоволені – 10%, частково задоволені – 44%. Як ми бачимо, відсоток незадоволених спорів виріс, а задоволених в повному обсязі – залишився без змін. Як і раніше, кількість задоволених спорів (частково задоволених та задоволених у повному обсязі) перевищує кількість незадоволених спорів (хоча за останній рік це перевищення стало меншим).

Систематизувавши отримані дані, можна зробити такі висновки. По-перше, за останні 3 роки кількість судових спорів у туристичній сфері зменшилася у 8 разів, що може свідчити про більш лояльне використання туристами досудової процедури врегулювання спорів. По-друге, задоволених та частково задоволених спорів більше, ніж незадоволених (тобто звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів потрібно, адже при правильному обґрунтуванні це дасть результат). По-третє, лише 10% від всіх спорів суди задовольняють у повному обсязі (згідно з даними 2017-2016 рр.), що зумовлено, передусім, недостатнім обґрунтуванням заявлених вимог та завищенням величини моральної відповідальності. По-четверте, відсоток незадоволених позовів з кожним роком зростає від 11% у 2015 р. до 46% у 2017 р.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати