14 травня 2019, 11:54

Чи варто інвестувати в транспортну галузь в Україні?

Опубліковано в №19 (673)

Анна Непомяща
Анна Непомяща «SDM Partners» юрист

Підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС та її ратифікація Верховною Радою України та Європейським Парламентом — це відправна точка для реформаційних процесів в Україні, що стосуються майже всіх сфер суспільного життя. Це допомогло Україні визначити напрямок розвитку та якому рівню повинні відповідати ті чи інші сфери суспільного, політичного життя українців.

Транспортна галузь не є винятком, оскільки це одна з базових галузей економіки. Вона має розгалужену залізничну мережу, розвинену мережу автомобільних шляхів, морських портів та річкових терміналів, аеропортів, широку мережу авіаційних сполучень, вантажних, митних терміналів.

За даними Офісу з фінансового та економічного аналізу у Верховній Раді України, у 2017 р. на транспорт, складське господарство, поштову та кур'єрську діяльність припадало близько 7,6% валового внутрішнього продукту. Ці показники випереджають лише три галузі: сільське, лісове та рибне господарство; переробна промисловість; оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів.

Станом на сьогодні, за даними уряду України, в Чорноморському та Азовському басейнах і дельті Дунаю працюють 13 морських портів, сукупна потужність вантажообробки яких становить більше ніж 230 млн тонн на рік. Територією України простягається 2714,5 км внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних. Функціонує розвинена мережа паромного сполучення, морських контейнерних ліній, що з'єднують Україну з країнами-партнерами в Чорноморському регіоні. Національна мережа автомобільних доріг загального користування становить 169 652 км. Експлуатаційна залізнична мережа України є однією з найбільших у Європі та досягає близько 20 951,8 км, з яких 9926,4 км (47,4%) електрифіковані.

Україна відіграє роль транзитного транспортного мосту, що поєднує країни Європи та Азії. Наявна диференційована мережа прямих і транзитних авіаційних сполучень. Авіаційний транзит через Україну забезпечується переважно вузловим аеропортом «Бориспіль». Через територію України проходять декілька міжнародних транспортних коридорів: Пан'європейські транспортні коридори №3, 5, 7, 9; коридори Організації співробітництва залізниць (ОСЗ) №3, 4, 5, 7, 8, 10; Транс'європейська транспортна мережа (ТEN‑Т); коридор Європа — Кавказ — Азія (ТРАСЕКА).

Однак, незважаючи на достатньо розгалужену систему транспортних зв'язків в Україні, сьогодні транспортна галузь в державі задовольняє лише основні потреби населення та економіки у перевезеннях за обсягом, але не за якістю. Сучасний стан транспортної галузі не повною мірою відповідає вимогам ефективної реалізації євроінтеграційного курсу України та інтеграції національної транспортної мережі в Транс'європейську транспортну мережу.

До того ж іноземні партнери та інвестори не зацікавлені «заходити» на український логістичний ринок або співпрацювати з його представниками через низку суттєвих проблем, які сьогодні притаманні сфері логістики: відсутність чіткого правового регулювання, корупційні ризики, низька технічна оснащеність залізничного, авіаційного, водного транспорту тощо.

Євростат прогнозує, що перевезення у континентальній Європі до 2050 р. збільшиться на 182%, а європейські логістичні коридори будуть розвиватися. Україна відкриває свої кордони для ринку товарів Європейського Союзу та буде активним учасником цих процесів, тому її не можна оминути в питаннях використання логістичних можливостей. Отже, Україна має бути готова.

Саме з метою покращення ситуації у транспортній галузі уряд України своїм розпорядженням від 30.05.2018 р. №430 схвалив Національну транспортну стратегію України на період до 2030 р. Стратегія визначає основні напрямки:

  • створення конкурентоспроможної та ефективної транспортної системи;
  • наближення рівня їх надання та розвитку інфраструктури до європейських стандартів;
  • підвищення рівня безпеки та зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище;
  • безперешкодна мобільність та міжрегіональна інтеграція;
  • інноваційний розвиток транспортної галузі та глобальні інвестиційні проекти;
  • підвищення якості надання послуг у сфері логістики кінцевому споживачу.

Стратегія містить достатньо великий перелік заходів/завдань, які покладаються на органи державної влади та потребують їх виконання до 2030 р. З‑поміж них варто виокремити заходи, що свідчать про створення позитивних умов для співпраці українських логістів з іноземними контрагентами/партнерами, а також для створення відповідного клімату з метою залучення іноземних інвестицій. Отже, Заплановано:

  • запровадити електронне урядування з метою зниження навантаження і спрощення адміністративних процедур для бізнесу;
  • забезпечити розвиток сервісів доступу до публічної інформації;
  • впровадити сервіси електронного надання адміністративних послуг у транспортній галузі;
  • запровадити реальні механізми боротьби з корупцією (вже створено ДБР та НАБУ, запроваджено реорганізацію судової та правоохоронної системи);
  • реформувати органи державного управління транспортною галуззю відповідно до стандартів Європейського Союзу;
  • прийняти нормативно-правові акти щодо лібералізації транспортного ринку та недискримінаційної відкритої конкуренції відповідно до законодавства ЄС;
  • запровадити дієвий механізм оподаткування для залучення приватного капіталу в розвиток залізничного, водного, авіаційного транспорту;
  • надати право представникам бізнес-громадськості контролювати державу в питаннях транспортної інфраструктури (вже створено спеціальну інфраструктурну раду у складі ГО «Бізнес — Варти», завданням якої є вплив на формування дієвої державної політики, захист інтересів бізнесу для залучення інвестицій тощо).

Щодо окремих сфер

Мультимодальні перевезення

Заплановано створення мережі маршрутів регулярних контейнерних/мультимодальних вантажних поїздів, синхронізованих з маршрутами поїздів держав-членів ЄС; створення мережі мультимодальних транспортно-логістичних кластерів та базових логістичних центрів, «сухих портів», терміналів, спеціалізованих перевантажувальних комплексів тощо; зменшення часу обробки вантажів та формальностей шляхом спрощення адміністративних процедур під час міжнародних перевезень; забезпечення єдиної технологічної сумісності на основних напрямках перевезень та стиках між видами транспорту.

Водний транспорт

Планується розвивати припортову інфраструктуру (залізничні підходи, автомобільні дороги) та пропускні спроможності портів; спростити формальності щодо оформлення вантажів та суден у торговельних портах; поступово лібералізувати вантажні перевезення внутрішніми водними шляхами, відкрити внутрішні водні шляхи для іноземних судів; підвищити ефективність діяльності та надання в концесію державних стивідорних компаній у морських портах. З 2019 р. Україна та Білорусь вже домовилися про перевезення по Дніпру між річковими портами: з України в Білорусію планується возити зернові, у зворотному напрямку — ліс, добрива та інші вантажі.

Авіаційний транспорт

Заплановано зняти обмеження на паритетних засадах щодо кількості призначених авіапідприємств, пунктів і частот під час виконання польотів між Україною та країнами світу; обрати Україну до складу Ради Міжнародної організації цивільної авіації (IКАО) та брати активну участь в її роботі; розбудувати термінальні пасажирські та вантажні комплекси з мультимодальними технологіями за рахунок їх власників та державно-приватного партнерства; реконструювати злітно-посадкові смуги та комплексно модернізувати обладнання в регіональних аеропортах; створити систему кібернетичної безпеки цивільної авіації, враховуючи стандарти й рекомендовану практику IКАО та законодавства ЄС.

Тарифні моделі

Заплановано впровадження прозорих та ефективних тарифних моделей на залізничному транспорті, річкових, морських портах, у сфері авіаційних перевезень, але враховуючи особливості в кожній конкретній сфері.

Розвиток автомобільного транспорту

Планується поступова лібералізація міжнародних автомобільних вантажних перевезень; запровадження нового підходу до ліцензування автомобільних перевізників з передбаченням вимог щодо ділової репутації, фінансової спроможності, професійної компетентності персоналу та забезпечення процедури доступу до ринку автомобільних перевезень відповідно до законодавства ЄС;

Автомобільний шлях

До 2030 р. урядом заплановано покращити якість доріг, у тому числі шляхом створення сприятливих умов для залучення інвестицій (про це детальніше нижче); розбудувати мережі пунктів дорожнього сервісу для забезпечення проведення перевірки дотримання вимог режимів праці та відпочинку водіїв; впроваджувати довгострокові контракти з експлуатаційного утримання автомобільних доріг на основі їх роботи та кінцевих результатів; збільшити кількість пересувних габаритно вагових комплексів та забезпечити здійснення дієвого контролю за перевищенням габаритно-вагових параметрів транспортних засобів.

На шляху до покращення якості доріг…

Важливим кроком назустріч інвесторам стало прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг, який набрав чинності 25.03.2018 р.

З огляду на зміни, внесені Законом, можна виділити такі позитивні зрушення у сфері надання концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг:

  • рішення щодо проведення концесійного конкурсу приймає Кабінет Міністрів України, в якому зазначаються технічні параметри автомобільної дороги, базові фінансові показники надання автомобільної дороги в концесію, граничний строк, на який надається концесія, граничний розмір компенсацій концесіонеру, маршрут альтернативного безоплатного проїзду (доступ до змісту такого рішення потенційним інвесторам надає можливість останньому зрозуміти, наскільки йому цікавий об'єкт, що заплановано передати в концесію та прорахувати доходи й витрати щодо реалізації такого проекту);
  • надається право держави фінансувати проект разом із концесіонером;
  • передбачена можливість компенсувати інвесторам безоплатний проїзд автомобільними дорогами, побудованими на умовах концесії, у разі стихійного лиха, катастрофи, епідемії, епізоотії, проїзду тощо;
  • якщо за результатами звітного року сума річного доходу, отриманого концесіонером від експлуатації об'єкта концесії, є меншою запланованої суми такого річного доходу, держава бере на себе зобов'язання компенсувати суму неотриманого доходу, але більше ніж 15% від запланованого доходу;
  • держава сприяє концесіонеру отримувати всі необхідні ліцензії та дозволи;
  • на умовах концесії можуть передаватися для будівництва та експлуатації дороги загального користування держаного значення, що може свідчити про потенційну популярність використання такої дороги населенням, а також може виступати додатковою гарантією в частині отримання доходу;
  • після прийняття рішення щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг, які можуть бути надані в концесію, земельні ділянки, передбачені для будівництва та експлуатації цих автомобільних доріг, вже не можуть передаватися у користування чи/та у власність громадянам або іншим юридичним особам.
  • держава залишає за собою право викупу в об'єктів нерухомого майна, що розміщені на земельних ділянках, які заплановано передати у концесію для будівництва автомобільних доріг, але виключно з мотивів суспільної необхідності.

Таким чином, іноземні інвестори не лише мають право на компенсацію недоотриманого доходу, але й заручаються підтримкою з боку органів державної влади в частині отримання всіх необхідних дозволів та додаткового фінансування будівництва дороги.

Окрім того, в першому читанні Верховна Рада України прийняла проект закону України «Про концесії», який був розроблений за підтримки ЄБРР та запроваджує оновлений підхід до концесійної діяльності. Серед нововведень варто відзначити:

  • запровадження прозорої процедури вибору концесіонера (концесійний конкурс, конкурентний діалог), що відповідає кращій міжнародній практиці (зокрема, «Типовим законодавчим положенням щодо проектів у сфері інфраструктури, які фінансуються з приватних джерел», ЮНСІТРАЛ);
  • додаткові гарантії для концесіонерів та кредиторів (зокрема, передбачення концесійним договором права заміни концесіонера на іншого концесіонера);
  • спрощення процедур виділення земельних ділянок для передачі в концесію будівництва та експлуатації автомобільних доріг;
  • право концесіонера на одностороннє розірвання договору концесії за умови не передачі в користування земельної ділянки протягом 9 місяців з дати укладення концесійного договору;
  • концесіонеру надається право не лише на будівництво, але й на реконструкцію автомобільної дороги (зараз лише будівництво);
  • концесіонеру гарантовано компенсацію втрати його доходу в розмірі, визначеному концесійним договором (але не більше ніж 49%), внаслідок зменшення інтенсивності дорожнього руху за результатами звітного року в порівнянні з гарантованою інтенсивністю дорожнього руху, водночас концесійні платежі вносяться концесіонером відповідно до умов концесійного договору в тому випадку, коли інтенсивність руху на автомобільній дорозі за результатами звітного року перевищує гарантовану інтенсивність руху, що визначена в концесійному договорі;
  • можливість застосування арбітражу (в тому числі міжнародного) для вирішення господарчих спорів;
  • концесієдавець відповідає за підготовку повного пакета документів, необхідного для реалізації проекту концесії.

Наразі законопроект перебуває на розгляді у Верховній Раді. Його прийняття буде революційним кроком у питаннях передачі в концесію будівництва автомобільних доріг.

Отже, українська влада розуміє, що досягти рівня європейських стандартів (зокрема, у сфері транспорту, включаючи будівництво автомобільних доріг) достатньо складно без залучення іноземних інвестицій. Тому створення сприятливих умов для такого інвестування, в тому числі шляхом внесення змін до чинного законодавства України, є обов'язковою та необхідною передумовою для реалізації європейських стандартів життя в Україні. 

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати