Популярні матеріали

15 березня 2018, 15:29

Як Верховний Суд від позицій ВСУ відступав

Євгеній Яцишін
Євгеній Яцишін «TaxLink, платформа податкових знань» юрист-аналітик

Аналіз рішень Верховного Суду в податкових спорах свідчить, що йому достатньо складно відступити від правових позицій старого Верховного Суду України (далі – ВСУ). Нормативно це обґрунтовується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (пп. 8 п. 1 розд. VII «Перехідні положення») про те, що висновок ВСУ має враховуватися при застосуванні норм права у подібних правовідносинах. Для того щоб відступити від такого висновку, необхідно передавати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Достеменно не відомо, яке змістовне навантаження мають словосполучення «висновок щодо застосування норм права» та «у подібних правовідносинах», однак факт залишається фактом – у 40 постановах (станом на 27.02.2018 р.) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду як мотиви прийняття рішення вказував «узгодженість» своєї думки з правовими позиціями ВСУ.

Проте нещодавно Верховний Суд ухвалив постанову у справі №808/2535/17, в якій він відійшов від висновку ВСУ без звернення до Великої Палати. Розглянемо це рішення детальніше.

Внаслідок документальної позапланової перевірки суб'єкта господарювання було виявлено, що він допустив прострочення сплати дебіторської заборгованості за зовнішньоекономічним імпортним контрактом. В результаті було винесено податкове повідомлення-рішення з нарахуванням пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Платник оскаржив ППР до суду. В основі його аргументації лежало твердження, що така пеня – це адміністративно-господарська санкція, механізм застосування якої (в тому числі строки застосування пені) врегульовані ст. 250 Господарського кодексу України. Контролюючий орган, на думку суб'єкта господарювання, пропустив строки застосування пені (протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж 1 рік з дня порушення). При цьому фірма посилалась на постанову ВСУ від 04.11.2014 р. у справі №21-469а14.

У цій постанові було зазначено: «Зі змісту (природи) виявлених порушень [щодо підстав, порядку, строків та умов здійснення валютних операцій, а також використання іноземної валюти як засобу розрахунку] випливає, що вони не містять у собі ознак (елементів) складу податкового правовідношення, оскільки не стосуються відносин, що існують при визначенні державою видів податків, їх введення, справляння, проведення контролю і притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства; вони не стосуються відносин, пов’язаних із вилученням власності. Зміст конкретних обставин і зумовлене ним правозастосування дають підстави вважати, що порушення ст. 1 Закону «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та ст. 9 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», на підставі яких винесено податкові повідомлення-рішення, ... відповідно, є порушеннями валютного законодавства, що підпадають під визначення порушень, за які застосовуються адміністративні-господарські санкції, передбачені ст. 238 ГК, на них не поширюються штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначається податковим законодавством».

Верховний Суд підтримав суди першої та апеляційної інстанції, які відступили від зазначених правових висновків ВСУ, постановивши, що цей спір врегульований нормами валютного та податкового законодавства. За своєю суттю в межах спірних правовідносин відбулося валютне правопорушення, яке підпадає під регулювання в частині контролю за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті податковим органом згідно з пп. 19-1.1.4 п. 19-1.1 ст. 19 Податкового кодексу України. Застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності здійснює цей орган відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу.

Крім цього, було вказано на правомірність відхилення судами попередніх інстанцій посилань заявника на те, що пеня, нарахована податковим органом за порушення розрахунків в іноземній валюті, вважається адміністративно-господарською санкцією, оскільки відповідно до ст. 4 Господарського кодексу України не є предметом його правового регулювання адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, та безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Як наслідок, розрахунки в іноземній валюті не вважаються порушенням господарської діяльності, внаслідок чого пеня, застосована податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням, не є адміністративно-господарською санкцією в розумінні ст. 238 Господарського кодексу України та, як наслідок, до спірних правовідносин не можуть застосовуватися строки застосування цих санкцій, встановлені ст. 250 Господарського Кодексу.

Підсумовуючи, колегія суддів Верховного Суду визнала неприйнятною практику Верховного Суду України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій до спірних правовідносин стосовно розрахунків в іноземній валюті. З цього рішення Верховного Суду випливає щонайменше два суттєвих наслідки:

  • По-перше, до порушень порядку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності не застосовується строк застосування санкцій, встановлений у ст. 250 Господарського кодексу України. Хоча взагалі питання юридичної кваліфікації пені за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД є достатньо суперечливим. Така позиція Верховного Суду не є безапеляційною.
  • По-друге, Верховний Суд може не враховувати правові позиції Верховного Суду України за певних обставин (з аналізованої постанови не випливає конкретного мотиву, з якого Верховний Суд постановив іншу правову позицію).

Сподіваємося, що найближчим часом Верховний Суд відступить від тих правових позицій ВСУ, які суперечать здоровому глузду, інтересам платників податків, а інколи навіть законодавству.

Крім цього, схожі позиції Верховного Суду цілком можна очікувати стосовно інших галузей законодавства, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи (наприклад, щодо порушень у сфері РРО чи касової дисципліни).

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати