Минув майже рік від початку роботи оновленого Верховного Суду (далі – ВС). Насправді, це невеликий проміжок часу, за яким недоцільно надавати вичерпну оцінку найвищому судовому органу в країні. Незважаючи на це, сьогодні ми бачимо все більше судових рішень, які мотивовані не лише нормами національного законодавства, що подекуди мають однобоке трактування, але й обґрунтовані позицією Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та взагалі здоровим глуздом. Звісно, лунає чимало критики на адресу нестабільної позиції касаційних судів у складі ВС, які покликана узагальнити Велика Палата Верховного Суду (далі – ВП ВС). Наразі зарано говорити про Топ-5 рішень, тому нижчевикладене більше висвітлює позиції, які мають неабияке значення у правозастосовній судовій практиці, однак з тих чи інших причин залишилися менш обговорюваними.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Доступ до правосуддя vs процесуальних вимог щодо підсудності справ
Справа №201/4802/16-а, постанова ВП ВС від 17.10.2018 р. До моменту припинення функціонування трьох спеціалізованих судів і ВС України та початку роботи оновленого ВС достатньо часто виникали проблеми визначення підсудності тих чи інших справ. Траплялися ситуації, коли ВС України надавав свій висновок про належність розгляду тієї чи іншої справи в межах певної юрисдикції, натомість спеціалізований суд не погоджувався з такою позицією та вирішував справи по суті. Це призводило до того, що позивачі були змушені судитися роками, проходячи всі судові інстанції, включаючи тягар зі сплати всіх судових витрат (подекуди через зловживання своїми процесуальними правами відповідачів, що значно сповільнює момент винесення остаточного рішення). Після цього спеціалізований суд закривав провадження у справі з мотивів належності розгляду справи в межах іншого судочинства. Щоб захистити свої права, позивачі були змушені проходити повторну судову процедуру, що не гарантувало захист їхніх прав, з огляду на можливість існування абсолютно іншої позиції щодо підсудності справи вже іншого спеціалізованого суду. До того ж ВС України не завжди був послідовним щодо раніше винесених судових рішень.