Популярні матеріали

24 жовтня 2018, 12:59

Треті особи в адмінпроцесі: окремі проблеми

Ніна Кучерук
Ніна Кучерук «Jurimex, ЮК» адвокат, керівник практики судових спорів та арбітражу

Необхідною умовою прийняття законного судового рішення у справі є розгляд цієї справи за участю всіх осіб, прав та обов’язків яких воно буде стосуватися. Це забезпечується, зокрема, наявністю у процесуальному праві інституту третіх осіб. Незважаючи на те, що процесуальне законодавство визначає види, підстави та порядок залучення третіх осіб до участі у справі, у правозастосовчій діяльності неоднозначно вирішуються питання щодо можливості їх залучення апеляційним адміністративним судом, правових наслідків розгляду справи без їх повідомлення тощо.

Чи можна залучати в апеляції?

Чинне законодавство не містить «спеціальної» норми, яка передбачала б повноваження апеляційного адміністративного суду залучати до участі в розгляді справи третіх осіб. Це призвело до формування у правозастосовчій діяльності двох діаметрально протилежних правових підходів щодо наявності/відсутності у суду таких повноважень. У справах №826/1887/18, №826/1554/18, №703/3197/17, №826/3448/17, №823/616/17, №826/12240/17, №826/10488/17, №826/15679/16 Київський апеляційний адміністративний суд залучив до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Натомість у справах №823/1915/17, №826/13405/17, №826/12302/16 цей же суд відмовив у залученні таких осіб до участі у справі, посилаючись на те, що залучення третіх осіб можливе лише до прийняття рішення судом першої інстанції. Зокрема, такого висновку суд дійшов у справі №823/1915/17, зазначивши, що вирішення питання про залучення до участі у справі третьої особи на стадії апеляційного провадження не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України, а тому колегія суддів на цій стадії не наділена повноваженнями залучати їх до участі у справі.

Такий правовий підхід видається суперечливим та не узгоджується з нормами КАС України, зокрема зі ст. 49, 317, 353. Згідно зі ст. 49 КАС України особи, на права, свободи, інтереси або обов'язки яких може вплинути рішення у справі, мають можливість стати учасниками цієї справи шляхом залучення до участі у справі за власною ініціативою (залучення до участі у справі за ініціативою таких осіб), за клопотанням учасників справи та за ініціативою суду.

Дійсно, для залучення таких осіб до участі у справі законодавець встановлює «часові» межі. Зокрема, вступити у справу у ролі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, за власною ініціативою особа може до закінчення підготовчого засідання (якщо справа розглядається в порядку загального позовного провадження) або до початку першого судового засідання (якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження) (ч. 2 ст. 49 КАС України). Клопотання учасника справи про залучення третіх осіб без самосійних вимог на предмет спору може бути заявлене у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (ч. 1 ст. 204 КАС України). За власною ініціативою адміністративний суд може залучити таких осіб до участі у справі під час вирішення питання про відкриття провадження у справі або у процесі підготовки справи до судового розгляду (ч. 2 ст. 49 КАС України).

Однак необхідно враховувати, що чинне законодавство (ст. 121 КАС України) передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку, у зв’язку з чим вказані процесуальні дії можуть бути вчинені на інших стадіях судового процесу. До того ж законодавець у ч. 2 ст. 49 КАС України не конкретизує вид провадження (апеляційне чи провадження в суді першої інстанції), у разі відкриття якого суд може залучити до участі у справі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. Тому в цьому випадку потрібно враховувати межі повноважень, надані процесуальним законом суду першої та апеляційної інстанцій, а також їхні завдання.

Європейський суд з прав людини наголошував, що повноваження вищих судових органів щодо перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен підміняти апеляцію, а можливість існування двох поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які набули чинності та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»).

На необхідність виправлення судової помилки (незалучення до участі у справі особи, на права, свободи, інтереси та (або) обов'язки якої може вплинути судове рішення) вказує також процесуальний закон. Зокрема, прийняття судом першої інстанції рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, законодавець розцінює як порушення норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення апеляційним судом нового рішення (п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України).

Прийняття судом (як першої, так і апеляційної інстанції) рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, також є обов’язковою підставою для скасування судового рішення в касаційному порядку відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 353 КАС України. При цьому суд апеляційної інстанції, згідно зі ст. 308 КАС України, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 306 КАС України, суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з'ясовує склад учасників судового процесу, вирішує письмово заявлені клопотання учасників справи та вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи.

Таким чином, особи, щодо прав та обов’язків яких прийнято судове рішення і які не були залучені до участі у справі судом першої інстанції, повинні бути залучені апеляційним адміністративним судом. При цьому апеляційний суд може залучити третіх осіб як за власною ініціативою, так і за ініціативою третіх осіб або інших учасників справи (у разі задоволення заяви про поновлення строків для подання відповідного клопотання). Натомість незалучення вказаних осіб до участі у справі (у тому числі апеляційним судом) є обов’язковою підставою для скасування судового рішення відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 353 КАС України.

Преюдиційність під умовою

Однією з новацій судової реформи є розширення переліку випадків, за яких обставини, встановлені в чинному судовому рішенні, не матимуть преюдиційного значення під час розгляду інших справ. Мова йде, зокрема, про ч. 2 ст. 50 КАС України, відповідно до якої у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків під час розгляду позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони.

Мотиви запровадження зазначеної процесуальної норми в КАС України невідомі, оскільки пояснювальна записка до законопроекту №6232 від 23.03.2017 р. не містить жодних обґрунтувань з цього приводу. Можемо припустити, що ініціатори вказаних змін мали намір забезпечити право третіх осіб на судовий захист та встановити «додатковий» спосіб виправлення судової помилки. Зокрема, прийняття рішення щодо особи, яка не брала участь у справі з вини суду (наприклад, з причин неповідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи або незалучення такої особи до участі у справі).

Водночас законодавець не врахував, що запровадження таких новацій суперечить Конституції України та практиці Європейського суду з прав людини. Остання повинна застосовуватися судами як джерело права згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». У рішеннях від 25.07.2002 р. у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28.10.1999 р. у справі «Брумареску проти Румунії», від 06.09.2005 р. у справі «Салов проти України» Європейський суд з прав людини наголошував, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, яким передбачається, що в будь-якому спорі рішення суду, яке набрало чинності, не може бути поставлене під сумнів.

Всупереч зазначеному, ч. 2 ст. 50 КАС України ставить під сумнів чинне судове рішення, в тому числі його обов’язковість, що визначається Конституцією України (ст. 129) однією з основних засад судочинства. Хоча закон передбачає застосування актів лише в тій частині, що не суперечить Конституції України, очевидно, що така законодавча неузгодженість призводитиме до судових колізій.

Аналіз КАС України свідчить про наявність також інших підстав для незастосування ст. 50 КАС України до судових рішень. Мова йде про рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, прийнятих за скаргами незалучених до участі у справі осіб. Згідно зі ст. 293 КАС України, після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, така особа користується процесуальними правами та несе процесуальні обов'язки учасника справи. Це зумовлює необхідність повідомлення такої особи про дату, час та місце розгляду її справи в апеляційному та касаційному порядку (у разі подальшого оскарження судового рішення).

Таким чином, положення ч. 2 ст. 50 КАС України не застосовуватимуться до обставин справи, встановлених у рішенні, прийнятому за результатами розгляду апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі. Це зумовлено тим, що перегляд справи в апеляційному порядку здійснюватиметься з повідомленням особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції. Вказана правова норма не може поширюватися на обставини справи, встановлені рішенням суду першої інстанції, переглянутим в апеляційному порядку за скаргою такої особи, оскільки це рішення підлягає скасуванню відповідно до імперативних вимог п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України.

Окрім того, до судових рішень касаційного суду не може застосовуватися ч. 2 ст. 50 КАС України, оскільки цей суд, відповідно до ст. 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені. Водночас відсутність у суду касаційної інстанції повноважень встановлювати обставини не свідчить про відсутність таких обставин (фактів) у тексті винесеної ним постанови. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 341 КАС України, за якою касаційна інстанція перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, незалежно від того, чи приймає вона нове, змінює попереднє або залишає чинним одне з рішень, які були прийняті раніше.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що наявне законодавче регулювання інституту третіх осіб в адміністративному процесі породжує формування неоднозначної судової практики, не узгоджується з Основним Законом України та практикою Європейського суду з прав людини. Подолання зазначених проблем можливе шляхом внесення відповідних змін та доповнень до КАС України, в тому числі його доповнення «спеціальною» нормою про повноваження апеляційного суду залучати до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати