05 листопада 2019, 16:15

ТОП‑5 сфер, що потребують вдосконалення, виходячи з аналізу рішень ЄСПЛ

Опубліковано в №45-46 (699-700)

Анастасія Доброчинська
Анастасія Доброчинська «PRAVO GARANT» старший партнер

Одним з основних завдань України як правової держави є забезпечення принципу верховенства права, а також запровадження незалежної, ефективної та професійної судової системи, яка користується довірою громадськості та відповідає її потребам. Як джерело права, практика Європейського Суду з прав людини (далі — ЄСПЛ, Суд) є орієнтиром для забезпечення гарантій дотримання прав та основоположних свобод осіб, які перебувають під юрисдикцією Високої Договірної Сторони.

З аналізу рішень у справах проти України, розглянутих ЄСПЛ за перші три квартали 2019 р., вбачається, що в більшості випадків Суд констатував порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція). Це означає, що існують системні проблеми в законодавстві та судовій практиці, наслідком яких є однотипні порушення Конвенції. Спробуємо виділити ТОП‑5 сфер, що потребують вдосконалення, виходячи з практики ЄСПЛ.

№1

Перше місце з показником понад 20% посідають порушення ст. 3 Конвенції, які здебільшого полягають у жорстокому поводженні з особами, які перебувають під вартою (до того ж значна їх кількість пов'язана з ненаданням належної медичної допомоги).

У справі «Гарумов проти України» від 06.06.2019 р. (№70043/17) заявник скаржився, що під вартою йому не надали доступу до належного лікування. Уряд на підтвердження своїх доводів про вжиття всіх необхідних заходів для забезпечення заявникові належної медичної допомоги надав документи, що підтверджують інформацію про надане заявникові лікування. Проте Суд зауважив, що документарна інформація не містить доказів дійсного надання лікування. Такі документи не були визнані достовірними та переконливими доказами отримання всеосяжного і належного медичного піклування про заявника, який перебував під вартою. Суд зазначив, що невиправдана затримка органів влади у наданні заявнику лікування, нездатність забезпечити його поміщення в лікарню для подальшого обстеження та стаціонарного лікування є показниками нездатності з боку України надати ув'язненому належне медичне піклування під вартою. Це дорівнює нелюдському поводженню, яке принижує гідність людини, що вважається порушенням ст. 3 Конвенції.

Аналогічним є Рішення у справі «Соколовський проти України» від 04.07.2019 р. (№6433/18). Заявник переніс інфаркт, а тому страждав на хворобу серця. Наявність рекомендацій лікарів стосовно поміщення заявника на лікування у кардіологічний заклад, які не були виконані, відсутність у СІЗО відповідних фахівців з лікування хвороб серця стало підставою для констатації порушення ст. 3 Конвенції, у зв'язку з неадекватністю наданої заявнику медичної допомоги під час тримання під вартою. Адже симптоматичне лікування не можна вважати якісним, враховуючи, що хвороба була загрозливою та впливала на повсякденне життя заявника.

Ще одним прикладом ненадання належної медичної допомоги під час ув'язнення, який був визнаний порушенням принципу заборони катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність поводження, є Рішення ЄСПЛ у справі «Солопова проти України» (№17278/18) від 27.06.2019 р.

Цікавим, хоча й політичним, є Рішення «Корбан проти України» 04.07.2019 р. (№26744/16), в якому Суд також констатував порушення ст. 3 Конвенції, у зв'язку з перебуванням заявника під час судових засідань у металевій клітці, оскільки таке поводження принижує людську гідність, а також проведенням судових засідань у нічний час, що може відбуватися лише у випадках гострої потреби, якої не було у цій справі. Окрім того, ЄСПЛ взяв до уваги стан здоров'я заявника, який за два дні до засідання переніс операцію, та тривалість судового засідання понад 21 годину.

№2

Про наявність проблем у сфері гарантування та забезпечення права на справедливий суд свідчить низка рішень ЄСПЛ, в яких йдеться про порушення ст. 6 Конвенції (за кількістю посідає друге місце).

У справі «Мінак проти України» від 07.02.2019 р. (№19086/12) та в інших 13 заявах особи скаржилися на відсутність можливості надати свої заперечення проти апеляційних скарг. ЄСПЛ вказав, що національні суди не виконали свого зобов'язання щодо дотримання закріпленого у ст. 6 Конвенції принципу рівності сторін та позбавили заявників можливості надати свої доводи й заперечення стосовно апеляційних скарг, оскільки не переконалися, що апеляційні скарги у справах заявників були їм вручені, а також що вони будь-яким іншим чином обізнані про їх наявність. До того ж цим рішенням у 6 з 14 справ Суд фактично визнав, що поновлення строку на апеляційне оскарження, після того як рішення вже набрало чинності та впродовж тривалого терміну підлягало виконанню, вважається порушенням принципу правової визначеності.

Іншим негативним чинником, що впливає на порушення гарантій, зазначених у ст. 6 Конвенції, є надмірна тривалість судового розгляду. Враховуючи, що судові реформи в Україні набувають ознак сталості, цей показник з кожним роком тільки зростає. Наприклад, Рішення у справі «Балакірієв та інші проти України» (№61109/10 та №33773/18) від 11.07.2019 р., яким Суд констатував для двох заявників порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції, у зв'язку з невідповідністю строків розгляду справ нормі законодавства щодо «розумного строку» та відсутністю ефективного засобу юридичного захисту за таких обставин.

Заслуговує на увагу Рішення у справі «Якуба проти України» (№1452/09) від 12.02.2019 р. У цій справі захиснику заявника було відмовлено в ознайомленні з відеозаписом оперативної закупки, хоча обвинувальний вирок та рішення національних судів вмотивовані, зокрема, наявністю показань свідка-учасника оперативної закупки, протоколу слідчого міліції, який у присутності понятих зафіксував, що запис демонстрував збут заявником наркотичного засобу під час здійснення оперативної закупки. ЄСПЛ дійшов висновку, що провадження у справі заявника було несправедливим та констатував порушення пп. 1, 3 ст. 6 Конвенції, у зв'язку з визнанням допустимим доказом проти нього неперевірених показань свідка, наданих під час досудового слідства, а також невідкриттям відеозапису оперативної закупки стороні захисту.

Відсутність об'єктивності суду, який розглядав справу — це ще одна причина визнання ЄСПЛ порушень права на справедливий суд. У справі «Редакція газети «Гривна» проти України» (№41214/08 та №49440/08), Рішення від 16.04.2019 р., заявник вважав упередженим суд першої інстанції. Однак апеляційний суд ніяк на це не відреагував, а касаційний суд стверджував, що відмова суду в задоволенні відводу та відмова в задоволенні клопотання про зупинення провадження до розгляду Верховним Судом заяви про визначення підсудності не є підставою для скасування рішення судів нижчих інстанцій.

Стверджуючи про порушення Конвенції в цьому випадку, ЄСПЛ виходив з того, що під час розгляду справи в суді першої інстанції заявник подав заяву до Верховного Суду про перепризначення складу суду, яка згодом була задоволена, що свідчить про обґрунтованість доводів компанії-заявника щодо об'єктивності суду. У зв'язку з тим, що сумніви в упередженості суду були об'єктивно виправданими, а розгляд справи судом першої інстанції не був зупинений до вирішення питання Верховним Судом про перепризначення суду, держава не спромоглася забезпечити дотримання необхідних гарантій у справах, де сторони мають сумніви щодо неупередженості судів.

У справі «Єрьоміна та інші проти України» (№30510/18 та дві інші заяви), Рішення від 27.06.2019 р., заявники скаржилися на надмірну тривалість кримінального провадження та відсутність ефективного засобу юридичного захисту. ЄСПЛ констатував порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції. Враховуючи, що запобіжний захід обирається на стадії досудового розслідування, задля забезпечення дотримання норм Конвенції неабияке значення мають строки вказаного етапу кримінального провадження. У вищезазначеній справі одна заявниця (№31773/18) також скаржилася за ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції на надмірну тривалість застосування підписки про невиїзд. Розглянувши матеріали, ЄСПЛ дійшов висновку, що були порушені положення Конвенції про свободу пересування.

№3

Необґрунтованість судових рішень про застосування запобіжних заходів, продовження терміну застосування запобіжного заходу без реальної доцільності та наведення мотивів, відсутність механізму відшкодування державою шкоди у разі встановлення порушення норм процесуального права при застосуванні запобіжних заходів, надмірна тривалість тримання під вартою становлять собою порушення ст. 5 Конвенції. Отже, третя слабка ланка у дотриманні Україною положень Конвенції — порушення прав особи на свободу та особисту недоторканість.

Кількість подібних справ — трохи більше десяти. Зокрема, «Маріянчук та інші проти України» (№14490/07 та дві інші заяви), Рішення від 17.01.2019 р.; «Скляр та Єкушенко проти України» (№28513/10 та №47646/10), Рішення від 21.02.2019 р.; «Корбан проти України» (№26744/16), Рішення від 04.07.2019 р.; «Дейнеко проти України» (№20317/09), Рішення від 21.05.2019 р.

Адвокати, які практикують кримінальне право та процес, постійно борються з проблемою занадто поверхневого розгляду національними судами питань про застосування запобіжного заходу. На жаль, слідчі судді та суди не завжди враховують конкретні факти, беруть до уваги доводи сторони захисту, не розглядають можливість застосування альтернативних (більш м'яких, ніж пропонують слідчий чи прокурор) запобіжних заходів, а також зазвичай посилаються лише на фабулу кримінального провадження і тяжкість обвинувачень, що не можуть вважатися достатніми підставами для обґрунтування тривалості тримання під вартою, домашнього арешту тощо. Саме з таких міркувань виходить ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 3 ст. 5 Конвенції.

№4

Четверту сходинку в рейтингу галузей, що підлягають вдосконаленню, з огляду на негативні рішення ЄСПЛ проти України, посідають порушення права власності. У справі «Брайловська проти України» (№14031/09), Рішення від 06.06.2019 р., заявниця скаржилася на відсутність законних підстав та суспільного інтересу у відчуженні її квартири в м. Ялта. ЄСПЛ зазначив, що втручання у право заявниці на мирне володіння її майном суперечило ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки законодавство, на яке посилалися національні суди під час ухвалення рішень, не передбачало припинення права власності у разі виселення, а така підстава як «загроза обвалом» у законодавстві відсутня. Згідно з нормами ЦКУ та ЖКУ, дозволяється припинення права власності у випадках, встановлених законом. Проте з рішення суду першої інстанції не зрозуміло, яким був цей закон у ситуації заявниці, тому ЄСПЛ дійшов висновку, що відчуження квартири заявниці не виправдане, а також що існують сумніви щодо наявності реального суспільного інтересу в позбавленні заявниці її майна та способу надання їй відшкодування.

Цікавим є Рішення у справі ТОВ «БУШБМ-плюс проти України» (№20880/07) від 06.06.2019 р. На підставі остаточного рішення від 01.02.2006 р., позов підприємства-заявника частково було задоволено, а його визнано власником майна. Цим же Рішенням відмовлено в зустрічному позові державному підприємству про визнання договору недійсним. Проте згодом державне підприємство ініціювало ще одне (аналогічне до зустрічного позову) судове провадження про визнання договору недійсним, внаслідок якого рішенням від 13.10.2006 р. було скасовано вищезазначене Рішення від 01.02.2006 р. ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у володіння майном не було законним, тому що Рішення від 13.10.2006 р. нівелювало право власності, визнане за заявником Рішенням від 01.02.2006 р. та позбавило його чинності, порушивши принцип юридичної визначеності. Суспільний інтерес не переважає над основоположним принципом юридичної визначеності та правами підприємства-заявника, а тому не виправдовує повторний розгляд спору та подальше визнання недійсним права власності заявника.

Також ЄСПЛ дійшов висновку, що було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у справі «Віра Довженко проти України» (№26646/07), остаточне Рішення від 15.04.2019 р. Суть справи полягала в тому, що районна державна адміністрація надала в оренду приватній компанії земельну ділянку, яка належала заявниці, без її дозволу та не відшкодувала шкоду за період такого користування. Надання земельної ділянки в оренду відбулося у зв'язку з відсутністю меж земельної ділянки, оскільки заявниця не зверталася із заявою про встановлення таких меж та не займалася землеробством. При цьому оренда припинилася, щойно заявниця встановила межі земельної ділянки в натурі. Суд зазначив, що коли спірна земельна ділянка була надана в оренду, заявниця вже мала державний акт на право власності, який засвідчував її виключні права на неї відповідно до ст. 125 ЗКУ та виключав будь-яке втручання третіх осіб у її власність. Таким чином, відбулося незаконне та непропорційне втручання у право заявниці на вільне володіння майном.

№5

Непоодинокими є випадки констатації порушення ст. 8 Конвенції, тому ця галузь займає п'яту сходинку в рейтингу сфер, що потребують особливої уваги з боку держави, з метою поліпшення стану гарантій прав та свобод осіб, які перебувають під юрисдикцією України.

Порушення права на повагу до свого приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції констатовано у справі «Бурля та інші проти України» (№3289/10), остаточне Рішення від 06.02.2019 р. Селищна рада ухвалила рішення про виселення осіб ромської етнічної групи з території населеного пункту, після чого натовп із кількох сотень людей вчинив погром будинків дев'ятнадцятьох ромів, пошкодивши їхнє майно, а співробітники міліції, які були присутні під час «дійства», не вжили заходів щодо зупинення вандалізму та збереження майна. ЄСПЛ дійшов висновку, що заподіяна будинкам заявників шкода становила серйозне та необґрунтоване втручання у право заявників на повагу до їхнього приватного та сімейного життя і житла.

Забезпечення сімейних цінностей та дотримання інтересів дитини взяли пріоритет над положеннями щодо строків давності у справі «М. Т. проти України» (№950/17), Рішення від 19.03.2019 р. ЄСПЛ вказав, що згідно з українським законодавствам, національні суди мали право поновити строк для звернення з позовом про визнання батьківства та внесення відповідних змін у свідоцтво про народження у разі наявності вагомих підстав. Проте національні суди не проаналізували, чи відповідало б поновлення строку позовної давності інтересам дитини, а також чи сприяв би розгляд справи по суті встановленню балансу між інтересами батька та дитини, тому Суд констатував порушення ст. 8 Конвенції.

У справі «Швець проти України» (№22208/17), Рішення від 23.07.2019 р., ЄСПЛ зазначив, що здійснення виконавчих проваджень у справах щодо опіки та піклування над дітьми виявляє структурні й системні недоліки, а національні органи влади не продемонстрували належної сумлінності під час розгляду справи заявника. Хоча в цій справі рішенням національних судів було встановлено графік побачень заявника з онукою, відсутність чітко визначеного способу виконання рішення, пасивність органів виконавчої служби, перешкоди з боку матері призвели порушення прав заявника, який багато років не бачив свою онуку.

Отже, маємо орієнтир для покращення захисту та гарантування з метою досягнення відповідності мінімально необхідним стандартам у системі дотримання прав людини.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати