18 лютого 2014, 15:14

Практика Європейського суду з прав людини і законодавство України про захист економічної конкуренції

Окремі питання правозастосування

Опубліковано в №08 (402)

Сергій Глущенко «Asters, ЮФ» Юрист

Основоположні права та свободи в законодавстві про захист економічної конкуренції є предметом обговорень в Європейському Союзі (далі – ЄС) протягом тривалого часу. Контекст дискусії навколо взаємодії цих галузей можна узагальнити наступним чином. Європейська комісія (далі – Комісія) акумулює ролі слідчого, прокурора і судді без ефективних внутрішніх гарантій їх відокремленості. Через це виникають сумніви у неупередженості Комісії, оскільки її функції щодо розслідування, обвинувачення та покарання суб’єктів господарювання за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не відокремлені між собою. Серед основних недоліків такої моделі конкурентної політики в ЄС називають упередженість Комісії, що може призвести до прийняття помилково­позитивних рішень, у результаті яких нешкідливі для економіки дії суб’єктів господарювання трактуються як антиконкурентні. Деякі вважають, що в такій формі сучасна модель не здатна повною мірою гарантувати захист права на справедливий судовий розгляд, що передбачений статтею 6(1) Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – ЄКПЛ). Прихильники ж сучасної моделі зазначають, що навіть у випадку наявності упередженості в діях Комісії, судовий перегляд її рішень Судом загальної юрисдикції (далі – СЗЮ) повинен бути значною мірою противагою такому можливому недоліку. Проте чи відповідає такий судовий перегляд стандартам, що встановлені судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ)?

Комісія наділена певними дискреційними повноваженнями стосовно вирішення питань у межах власної компетенції. Зокрема, вона має можливість на власний розсуд визначати відповідний товарний ринок, а також факт домінування певного суб’єкта господарювання на ньому. Зазвичай рішення Комісії стосовно таких питань підлягають лише обмеженому перегляду СЗЮ, який не ставить під сумнів компетенцію адміністративного органу. Однак річ у тому, що визначення товарного ринку є вкрай важливим у законодавстві про захист економічної конкуренції. Тому не дивно, що перегляд рішень Комісії, який здійснюється СЗЮ, прийнято вважати недостатнім і навіть таким, що суперечить вимогам статті 6(1) ЄКПЛ. Майбутнє приєднання ЄС до ЄКПЛ є гарною можливістю врегулювати це питання. Тим часом доцільно розглянути судову практику ЄСПЛ стосовно деяких країн – учасниць ЄС, суди яких також зазнавали жорсткої критики за недостатню інтенсивність судового контролю під час перегляду рішень відповідних національних конкурентних відомств. Така судова практика є джерелом права в Україні, яка також є членом ЄКПЛ, тоді як рішення її органів можуть бути переглянуті в Страсбурзі.

Окрім цього, тим, хто знайомий із законодавством України про захист економічної конкуренції, добре відомо, що Вищий господарський суд України також обмежив господарські суди України в інтенсивності перегляду рішень Антимонопольного комітету України (далі – АМКУ). Суди не можуть втручатись у дискреційні повноваження АМКУ та встановлювати товарні, територіальні, часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено АМКУ. Зважаючи на схожість проблем в ЄС, країнах – учасницях ЄС та Україні, а також вищезазначену судову практику ЄСПЛ, виникає закономірне питання: чи повною мірою судовий перегляд рішень АМКУ, що здійснюється господарськими судами України, відповідає статті 6(1) ЄКПЛ?

Щоб читати далі, передплатіть доступ
Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати